ПЕРЕДУМОВИ РОЗКЛАДУ ПЕРВІСНОГО СУСПІЛЬСТВА

Поява відтворюючих форм господарства (землеробство та скотарство) і металургія ко­льорових металів спонукали піднесенню сус­пільного виробництва і зростанню обсягу над лишкового продукту; становленню нових форм сімейної і суспільної власності; розкладу і зане­паду потестарної (первісної) організації.

Відбувається формування нових політич­них стосунків; розвиток ремесел в добу пізньої родової общини, винайдення металургії заліза; розвиток системи обміну. З’являються другий та третій великі суспільні поділи праці. Велике значення мало становлення і розвиток різних ремесел: гончарства, ткацтва, кремнедобуван- ня, металургії, костерізного та деревообробного виробництв. Почалося виготовлення продукції на обмін.

До передумов розкладу первісності слід за­рахувати процес формування політичної влади і державності як наслідок подальшого розвитку системи влади та управління первісного сус­пільства. Початок загибелі первісного суспіль­ства був закономірним наслідком наступного розвитку виробництва, виникнення приватної власності, майнового розшарування і класоут- ворення. Механізмами становлення політичних структур стала відтворююча економіка і демо­графічні процеси.

Зароджується приватна власность, що веде за собою майнову нерівність і появу антагоніс­тичних класів. Виникає “військова демократія” як політична організація в період розкладу родового ладу. Термін “військова демократія” вперше застосував Л. Морган у своїй праці “Ста­родавнє суспільство” і означав він організацію влади військовими вождями, які керували усім дорослим чоловічим населенням. Повноправні члени громади чоловічої статі зобов’язані були з’явитися на народні збори з військовим обла- дунком і зі зброєю, а у випадку необхідності ви­ступити проти ворога. З’являється моногамна сім’я і рабство в первісному суспільстві.

Патріархальний рід чи патріархат (від грец. “патер” - батько, “архе” - в лада) вважа­ється останнім періодом в історії первісності. Він передував класовому суспільству. Існування патріархату відповідає часу енеоліту, бронзово­го та раннього періоду залізного віку. Розвиток скотарства, плужного землеробства, рибаль­ства, ремесел (особливо обробки металів) ство­рив умови для подальшого інтенсивного про­гресу виробничих відносин, поставив чоловіка на перше місце в сім’ї і громаді.

Матрилокальність змінилася на патрило­кальність, тобто молоде подружжя залишалося жити в родині батька нареченого. Поступово головним економічним осередком стала патрі­архальна сім’я в патріархальному роді. Однак, як свідчать етнографічні дані, ці процеси про­ходили не в один і той же час по усій планеті і не в однаковій формі. В одних історичних і еко­номічних умовах жінка справді була витіснена зі сфери основного виробництва і залишилася обмеженою вузьким колом домашнього госпо­дарства, в інших же умовах, зокрема, в інших географічних регіонах, вона й надалі відіграва­ла роль головного виробника, власника і глави роду-сім ї. В одних випадках жінка була позбав­лена майнових і спадкових прав (опинилася в підневільному стані), а в інших ситуаціях, за інших суспільно-господарських укладів вона за­лишалася повноцінним членом сім’ї і громади.

Загальний же еволюційний процес змін в історії людства проходив під гаслом домінуван­ня чоловіка в політичній, військовій та еконо­мічній сферах розвитку роду громади-племені, в той час як жінка набувала все більших прав і ваги всередині сім’ї, в домашньому господарстві і вихованні дітей.

Вважаться, що цьому сприяло кілька важ­ливих суспільно-економічних зрушенi>r ∏⅛^⅛√ першого великого поділу праці, що характери­зувався відокремленням скотарства від земле­робства (хоч для більшості примітивних громад

в середній лісостеповій зоні домашня худоба і присадибне землеробство завжди існували спільно, в органічному взаємному доповненні фактично до XX ст.), відбувся другий великий поділ - відокремлення ремесла від землеробства.

Усі ці процеси спонукали виникнення па­тронімії (від давньогрец. “патер” - батько, “но- мен" - ім’я) - специфічної форми організації патріархально-родового ладу, що об’єднувала групу споріднених сімей економічно, культурно та ідеологічно. Засновником такої групи в мину­лому був один патріарх, від якого вівся родовід по його імені. Подібні форми суспільної органі­зації відомі у слов’ян, на Кавказі, в Середній Азії аж до часу капіталізму. Кожен представник па­тронімії сприймав себе, насамперед, не членом конкретної сім’ї, а членом кровноспорідненої організації - "великої сім’ї” (типу сицилійської мафії), яка допомагала, захищала, але й карала у випадку недоброго вчинку. Образа чи прини­ження патрона-фамілії сприймалися як особис­та образа.

На межі розкладу первіснообщинного ладу існувала величезна кількість ізольованих громад, кожна з яких була самостійним і неза­лежним організмом. Але кожна така громада проживала по сусідству з іншими громадами і повинна була рахуватися з ними, вступати в різні форми контактів. Безперечно, вони були змушені мирно співпрацювати і дружити для забезпечення миру та спокою. Однак трапля­лися і конфлікти. Частіше всього причиною зі­ткнення був збиток, нанесений членом одного роду іншому. Це могло бути поранення, згвалту­вання, вбивство, викрадення дівчини або про­сто розбій чи крадіжка. Збиток, що був нанесе­ний одному члену колективу, розцінювався як збиток усього роду. Тому рід (громада, община) повинен був відплатити кривднику тим самим збитком (чи образою), яка була нанесена йому.

Кровна помста в тій чи іншій формі існу­вала з часу появи людини. Цей звичай відомий у всіх народів періоду первісності. В стародавні часи він відповідав принципу “око за око, зуб за зуб”. Помститися за смерть міг кожен член сім’ї, роду, патронімії, друг, сусід чи односелець. Осо­бливо частими і справді кровавими були ці пом сти у чеченців, які століттями винищували один другого. Щоб зупинити цей безглуздий ланцюг вбивств було потрібне втручання третьої сто­рони, якою міг бути князь, місцева світська влада чи, найчастіше, духовна особа, 3 часом у різних народів суть і форма кровної помсти по­чали змінюватися. За допомогою різних методів впливу помста була замінена системою викупів, спочатку в натуральній, а потім у грошовій фор­мі. Зі Становленням держави функцію суду і по­карання взяла на себе місцева влада.

Для запобігання частих конфліктів вини- z>^zSaУ · кали і розвивалися інші типи взаємостосунків поміж членами всередині общини і з найближ­чими сусідами.

Це було пов’язане з новими формами влас­ності, новими формами розподілу продуктів.

Повсюдно почалося влаштування багато­людних бенкетів, свят, обрядів, церемоній. Ши­рокого запровадження набув дарообмін. Регу­лярно здійснювалися індивідуальні та групові дарунки, міжродові, міжплемінні та міжсімейні дарунки, що супроводжувалося спеціальними обрядами та ритуалами. При цьому важливе значення мав принцип реципрокальності - вза­ємності, еквівалентності обміну предметами чи послугами. Подарунок міг бути рівним по зна­ченню чи трохи дорожчим, але не дешевшим.

У примітивних суспільствах почала вини­кати вертикальна ієрархія і градація соціальних стосунків, найперше по відношенню до існуючої влади і каральних органів.

З’являється нова суспільна категорія - “ба­гатії”. На перший план виходить багатій * справ­ний господар, сильний лідер, захисник общини. Таким чином відбувається становлення полі­тичних структур.

Ранні форми експлуатації. З розвитком економіки, з появою додаткового продукту розпочався процес майнової нерівності і сус­пільної диференціації. А це дало підстави для формування економічних і соціальних переду­мов виникнення експлуатації людини людиною. Можна вичленити три головних види ранньої експлуатації: рабство, общинна залежність і данина. Найвідомішою є форма рабства, яке в різних краях і народностях було різним. Пер­шоджерелом для формування рабства були військовополонені, яких уже не убивали (чи відпускали на волю), як раніше, а починали ви­користовувати як робочу силу. Первісно ці по­лонені були, мабуть, власністю усієї общини і лише згодом стали приватною власністю однієї особи. На перших норах рабство було не спад­ковим і навіть не на ціле життя. Залишилося ба­гато письмових джерел, які описують різні типи рабства в Єгипті, Давній Греції і Римі, але чи було рабство головною ознакою епохи і її еко­номічною основою? Над цими питаннями вчені сперечаються дотепер.

Ранні форми рабства називають патріар­хальними чи домашніми. З часом ситуація змі­нюється. В тих суспільствах, де розвивалося землеробство, сфера занятості рабської праці розширюється, її обсяг зростає і рабство стає спадковим. Ціна на раба підвищується, виника­ють ринки работоргівлі.

Зовсім інша ситуація з рабством в скотар­сько-пастуших суспільствах, в громадах із ма- лорозвиненою відтворюючою економікою, де надалі переважають мисливство, рибальство, збиральництво з невеликою кількістю домаш­ньої худоби. В таких суспільствах рабство вза­галі не існувало, оскільки не існувало економіч­ної підоснови для рабської праці (раба не можна було послати на полювання, тому що він міг по­вернути зброю проти господаря).

Поступово виникають інші форми суспіль­ної експлуатації людини людиною: кабала, скіп­щина, лихварство та ін. З’являються нові форми власності, які стають передумовою появи сус­пільних класів.

Формуються державні інститути і державні організації, зокрема, адміністративно-управлін­ська система: армія, поліція, фіскальний апарат, судова система. Відбувається поділ на розумо­ву і фізичну працю. Виникає писемність, що остаточно руйнує підвалини первісно-родового ладу. З’являються суспільні класи. Утвгірйіютьт ся нові форми організації суспільства і влади: військова демократія і військова олігархія, В

окремих суспільствах виникає кастова система або ж теократія. Добре помітні дві сфери роз­шарування первісного суспільства: економічна та соціальна. Знову ж таки йде накопичення надлишкового продукту та підвищення статусу окремих членів громади. Виникають нові види залежності та нові форми експлуатації.

Розвивається духовна культура часів піз­ньої родової громади. Проходить еволюція то­темізму в культ людських предків, культ геро­їв. Виникають космогонічні та культурні міфи. З’являється сюжетність та стилі образотворчого мистецтва. Розвиваються геометрія і математи­ка, виникають сонячний і місячний календарі. Приходить розквіт раціональних знань. Вини­кає писемність, зароджуються світові релігії.

Релігійні представлення епохи виражають­ся у скотарсько-землеробських культах землі- праматері, небесного запліднюючого чоловічого начала. З’являються уявлення про сили, сприят­ливі та несприятливі для людини, про бороть­бу доброго і злого початків у світі. Відбувається персоніфікація стихійних явищ, родоначальни­ків людських колективів і господарських занять. Формується пантеон героїв і богів. Так поступо­во народжується держава.