ГОСПОДАРСТВО ТА СПОСІБ ЖИТТЯ НЕАНДЕРТАЛЬСЬКОЇ ЛЮДИНИ
Дотепер ми не маємо повноцінних джере; для висновків про суспільний устрій неандер тальців. Знаємо, що неандертальці добре володі ли вогнем, уміли будувати великі зимові житла подібні до чумів чи яранг північних азіатський племен.
Такі житла покривалися шкурами ди ких тварин, а по краю (по периметру) обклада лися великими кістками мамонтів, каменями присипалися землею для того, щоб сильні пів нічні вітри не зірвали конструкцію. Крім того така обкладка не пропускала дощових і тали; вод, слугувала утепленням beW⅛⅜?ihk)γoпримі щення. Перше в світі житло неандертальців від крив український археолог зі Львова О. Чернии
Рис. 103 Характерні ознаки навмисно відколотого відщепа з вторинною ретушшю
у 1959 р. на стоянці Молодове 1 Кельменецько- го р-ну Чернівецької обл. (правий берег Дністра), що датується більше 44 тис. р. тому. Житло мало площу 8?5 м (40 м2), кругову обкладку кістками переважно мамонта - черепами, бивнями, лопатками, каменями і крем’яними кон- креціями. Всередині знаходилися рештки від 8-ми вогнищ, які горіли, мабуть, не одночасно, а періодично. Деякі вогнища горіли на цьому місці ще до будівництва житла, оскільки вони виявлені на місці стінки конструкції (таке вогнище спалило би хату). Велика площа обкладених кісток (40 м2) передбачала якісь внутрішні підпори для перекриття (якщо таке було), оскільки існують реконструкції таких жител як простих загорож, наприклад, на стоянці Ріпіче- ні-Ізвор в Румуни. Всередині житла Молодово- го 1 знаходилася величезна кількість розбитого крем’яного матеріалу - майже 40 тис. відщепів, пластин, скалок-лусок і різних уламків, включаючи і нуклеуси. Частина з них - завершені знаряддя праці. Цей факт вказує на те, що первинне розщеплення кам'яного матеріалу відбувалося всередині приміщення, скоріше всього взимку, тому що не було потреби займатися цим влітку у напівтемному приміщенні.
Подібні житла виявлені на стоянці Молодове 5, Кетроси. На стоянці Лазаре у Франції таке житло обкладене лише камінням, мало більше 35 м2 площі. На стоянці Ріпічені-Ізвор (Румунія) зафіксовані споруди у вигляді вітрових заслонів.
Матеріальна культура неандертальців називається мустьєрською (назва походить від стоянки Ле-Мустьє у Франції). Більшість мус- тьєрських знарядь виготовлені у техніці підготовленого ядрища. З’являється т.зв. левалуазька традиція. ВонгПгКлючала формування нуклеуса наперед запланованої форми, щоб одержати з нього левалуазький відщеп потрібного розміру та обрисів - майбутнє знаряддя.
Ці вироби виконували вузькоспеціалізова- ні функції, на відміну від поліфункціональних чоперів та ручних рубил. Крім вже відомих знарядь, з’являються нові: вістря, проколки, різці, свердла, скобелі та зубчасті знаряддя, Мустьєр- ські збірки, в свою чергу, можна розділити на п’ять груп, кожна з яких характеризується певними домінуючими знаряддями. € три теорії, які пояснюють походження таких груп.
1. Вони належали до різних періодів у рамках мустьєрської традиції.
2. їхніми творцями були представники окремих локальних традицій, які характеризують різні етнічні групи.
3. Вони різняться залежно від завдань, які потрібно було виконувати.
Відомий французький палеолітознавець Ф. Борд виділив на теренах Франції 60 типів знарядь мустьєрської культури. Його схему почали застосовувати не лише у Європі, але й в Азії та Африці, що свідчить про повторюваність і в якійсь мірі одноманітність матеріальної культури палеоантропів на усіх простора:* іхиьоТб пр ож и ван ня. r'->
Головними знаряддями мустьєрської епохи були гостроконечники, скребла, ножі, скобе-
Рис. 104. Спосіб застосування кам'яних знарядь
лі, двоЬіяно оброблені знаряддя (біфаси). Гостроконечники - це трикутні видовжені сколи (пластини та відщепи) з гострими поздовжніми краями і загостреним кінцем.
Вважається, що гостроконечники використовували переважно як наконечники до дерев’яних списів, але їх можна було застосовувати також в якості ножа, пилки, скобеля. Скребла - це специфічні знаряддя на великих відщепах для вичинки шкур вбитих тварин, з випуклим широким робочим краєм, яким зіскоблювали жир (мездр) з внутрішньої сторони шкури. Наприклад, технологія вичинки шкури в бушменів включала кілька послідовних циклів. Спочатку 2-3 дні шкура сохла на сонці, розтягнута на землі за допомогою дерев’яних кілків (вовною донизу). Потім шкуру мочили кілька днів у воді і починали чистити кам’яними скребками - знімати мездр (жир) та підгнилі шматки м’яса з внутрішньої сторони. Знову сушили, а потім змазували зсередини жиром чи (частіше) мозком свіжовбитої тварини, довго розминали руками, аж поки шкура не ставала еластичною. Лише після цього її можна було використовувати. Іноді скреблами і скребками зішкрябували ворс і виготовляли шкіру типу сучасної замші, аналогічно багато змащуючи жиром і довго розминаючи руками. Разом з жиром часто втирали також червоний сік коренів диких рослин і шкіра набувала червоно-цеглистого відтінку. Інколи, замість розминання, змащену жиром шкуру закопували на кілька днів у землю, після чого вона ставала м’якою.Ножами слугували видовжені дволезові кам’яні пластини, або ж широкі відщепи з гострим робочим краєм і протилежним йому тупим обушком, який слугував для упора пальців під час різання переважно м’яких чи волокнистих матеріалів - м’яса, шкіри, кори, лика, дерева тощо. Скобелями із увігнутим робочим краєм зістругували кору з дерев, жир з кісток та ін.
Кістяні вироби в період середнього палеоліту не набули широкого розповсюдження; їх ще не уміли обробляти повсюдно, як у період верхнього палеоліту. Однак існують факти про застосування кістяних та рогових інструментів і в часи неандертальців. Так, на стоянці Заль- цтіттер-Лебенштадт в Німеччині знайдено кинджал з кістки довжиною понад 50 см, а також ратище з рогу оленя; на стоянці Більцінгслебен (теж в Німеччині) - кістяні рубилоподібні знаряддя, скребла. Унікальна знахідка трапилася на стоянці Шьонінген (знову в Німеччині). Тут у торф’янистому грунті виявлено дерев’яний спис довжиною 244 см, що був виготовлений з тисового дерева і мав дуже міцний загострений край, яким легко можна було пробити шкуру навіть такої тварини, як слон.
4.12.