ГОСПОДАРСТВО ТА СОЦІАЛЬНІ СТРУКТУРИ НЕОАНТРОПІВ

Науковці пропонують дві теорії походжен­ня ранніх людей: експансіоністську та еволюці­оністську. Згідно першої, еволюція архаїчного Homo sapiens до сучасного фізичного типу від­булась в межах кількох (можливо, навіть одні­єї) популяцій, які швидко зростали у кількості і розширювали свій ареал, доки не замістили ар­хаїчні популяції, які не зазнали розвитку.

Прибічники другої теорії вважають, що фі зична модернізація відбувалась поступово та одночасно по всьому світу під впливом культур­них чинників. Мабуть, кожна модель до певної міри правильна. Наприклад, в Західній Європі сапієнси, видається, поступово збільшували свій ареал, витісняючи та абсорбуючи неандер­тальські популяції. З іншого боку, археологічні дані свідчать про існування багатьох центрів еволюції людей сучасного фізичного типу.

У Європі стратегія виживання залежала від змін клімату, а точніше, від циклів відступу та наступу льодовика. Біля 18 тис. р. тому він сяг­нув свого максимуму, вкривши територію Скан­динавського півострова, Північної Росії, північ­ної частини Британських островів та північного заходу Європи. Це спричинило появу числен­них кліматичних зон зі специфічним локальним набором ресурсів, до яких повинні були присто­совуватись давні люди.

Полювання ставало спеціалізованішим, увага окремих мисливських колективів посту­пово зосереджувалась на 1-2 видах великих стадних тварин. У центральній частині Східної Європи це був мамонт та дикий кінь, у південній частині - бізон, в західній - мамонт чи північний олень, в Сибіру - кінь та північний олень. Одно­часно зі спеціалізацією полювання розвивались складніші та продуктивніші мисливські методи, наприклад, “загінне знищення” та загінне полю­вання. Застосовуючи перший спосіб, мисливці скеровували стада тварин до гірських ущелин, де ті. падаючи, розбивалися об скелі; при загін­ному полюванні здобич заганяли у природні або штучні пастки - каньйони, іцо мали лише один “вхід’”.

На завершальній фазі верхнього палеолі­ту з’являється приручення диких тварин як результат кризи мисливсько-збиральницького господарства. Відбуваються зміни в мислив­ському озброєнні: починають застосовувати списометалки, лук і стріли.

З цього періоду походять перші незапере­чні докази використання людиною нового дже рела продуктів харчування - водних, зокрема, морських ресурсів: риб, молюсків, панцирних. Однак, видається, що перші кроки до освоєння цих ресурсів зробили ще архаїчні Homo sapiens, але більшість їхніх рибальських стоянок, розта­шованих на морському узбережжі, опинились під водою внаслідок підняття рівня Світового океану, що відбулось після закінчення льодови­кового періоду.

Для верхнього палеоліту притаманне по­ширення двох моделей людських поселень - осі лість та сезонні міграції. Групи, які дотримува­лись другої моделі, кочували за стадами тварин, поселяючись у сезонних (літніх та зимових) таборах. Людські колективи, які полювали на великих тварин, могли цілий рік жиіи у постій- / ./ ^ιі, \ і них стійбищах (прикладом можуть слугувати мисливці на мамонтів Східної Європи). Обидві моделі поселень включали існування невеликих

Рис. 119 Полювання на мамонта Худ. 3. Буріан

сунутникових таборів, в яких у певні сезони за­ймались конкретною господарською діяльністю (наприклад, розчленування туш здобичі на місці забою чи видобуток кам’яної сировини тощо).

Якщо порівняти стоянки верхнього палео­літу з мустьєрськими, то помітно, що перші на­багато більші - деякі з них вміщують до 300 осо­

бин, тоді як мустьєрські поселення у середньому заселяли 25-30 особин.

Рис. 120. Полювання на коней. Худ. 3. Буріан

Рис 121. Скупчення кісток мамонта - рештки житла зі стоянки Межиричі а Україні

Відбувався розвиток мисливства, збираль­ництва» домашніх промислів. Полювали на ма монтів, волохатих носорогів, північних та бла­городних оленів, вепрів, сайгаків, кіз, вовків, бурих та печерних ведмедів» лисиць, песців, зай ців, байбаків та іп.

Ще одним підтвердженням полювання рерхньопалеолігичних мисливців на мамонтів стала знахідка хребця мамонта, пробитого спи­сом. Це стоянка Луговське Ханти-Мансійсько­го національного округу Західного Сибіру. Як встановлено, жертвою була самка мамонта, не дуже велика, висотою 2,2 м, вагон) до 3 г. Вели чезної сили удар нанесено списом чи дротиком з невеликої відстані (приблизно 5 м).

Великі зміни відбуваються у виробництві і застосуванні знарядь, загалом у комплексах зна­хідок матеріальної культури цього періоду. Осі­лість дозволила людям приділити більше уваги будівництву міцних стаціонарних жител, які відрізнялись від тимчасових хиж та печерних жител мустьєрського часу. Будівельними мате­ріалами були великі кістки та кам’яні плитки, завдяки чому сучасним дослідникам легше вия­вити сліди таких споруд, а відтак здобути більше інформації про особливості житлобудівництва. Завдяки порівняно великій кількості фактично­го матеріалу вже можна простежувати локальну специфіку в житлобудівництві. Штучні житла палеолітичних поселенців в Україні виявлені на таких стоянках, як Мізин на Десні, Межи річ і на Росі, Добронічівка на Супої, Радомишль на Тете- реві, Молодове V на Дністрі та ін.

Серед відомих в археології житлових спо­руд можна виділити наземні і землянкові, з вот нищами всередині і без слідів вогню. Вони роз­різнялися за розмірами, формою і матеріалами, з яких були споруджені. В одних випадках жит­ла по периметру обкладалися великою кількіс­тю масивних кісток мамонта, носорога та інших тварин; в других - лише рогів північного оленя чи великих каменів і кам’яних плит. Житла мали різне планування та різні конструктивні особли­вості. Часто на одній стоянці вчені виявляють цілий комплекс жител, що дозволяє розглядати такі пам’ятки як поселення. На інших стоянках трапляються комплекси, що включають решт­ки жител, виробничих майстерень і відкритих вогнищ навколо цього житла. Населення таких комплексів утворювало єдине господарське і соціальне об’єднання родового типу, спаяного спільним проживанням і кровноспорідненими

) ∕z-.. \

зв язками.

і \

Є випадки, коли всередині єдиного довгого житла спостерігаються вогнища, що утворюють конструкцію, поділену на окремі невеликі жит-

Рис 122. Викладений круг з черепів мамонта - рештки житла зі стоянки Добро ніч і вка в Україні Всередині - три плями попелу від вогнищ

Рис. 124. Кругова обкладка з каменів - рештки чумоподібного житла зі стоянки Мальта в Сибіру. В центрі - сліди великого вогнища

лові блоки, а це може свідчити, на думку деяких дослідників, про існування сімей, що прожива­ли окремо від загального колективу роду.

Розвиток техніки обробки каменю. Впро­довж усього палеоліту кам'яну сировину обро­бляли переважно двома способами - ударом і відтиском.

Рис. 125 Художня реконструкція трикамерного палеолітичного житла зі стоянки Пушкарі в Україні

двобічно оброблені вироби до 0,5 см товщиною. Поруч з каменем активно використовували для продукування знарядь кістку, у зв’язку з чим велику роль стали відігравати різцеві знаряддя. Еволюція верхньопалеолітичних методів об­робки каменю простежується в рамках кількох традицій (назви походять від пам'яток у Фран­

ції): оріньяк та пері горд’єн (33-18 тис. р. тому) містили багато рис мустьєрської техніки; со- люгре (18-15 тис. р. тому); гравет (25-15 тис. р. тому); мадлен (15-10 тис. р. тому). Спільною ри­сою цих традицій є стандартизація знарядь, яка не простежувалась на такому високому рівні в ашельській чи мусгьєрській традиціях.

Рис. 126. Художня реконструкція різних типів палеолітичних жител Зі стоянки Дольні Вестоніци в Чехії

Рис. 127. Наконечник костьонкіаського типу до списа/дротика

Рис. 129. Спосіб розщеплення нуклеуса для отримання довгих пластин

Обробка кістки. Однією з важливих ознак верхи ьопалеолітичної доби є широке застосу­вання кістяних знарядь, які, на жаль, на бага­тьох поселеннях не збереглися.

На поселеннях другої половини верхнього палеоліту, граветської, еліграветської чи мад-

Рис. 128. Списометалка і спосіб її використання

Рис. 130 Різні способи розщеплення та ретушування сколів

Рис 131. Типові знаряддя праці верхнього палеоліту

Рис. 132. “Жезли родоначальників" чи випрямлювані з рогу північного оленя Стоянка Молодове V на Черні- веччині в Україні

ленської культури на усіх просторах Європи часто трапляються шилоподібні інструменти різних розмірів (від 2 до 20 см довжиною, з вуш­ком чи без). Для їхнього виготовлення вико­ристовувалися переважно ліктеві чи гомілкові кістки невеликих тварин, або ж пустотілі кістки птахів. Правда, знаходять довгі голки-проколки і з бивня мамонта, що виготовлені спеціальним способом поздовжнього розщеплення заготов­ки. Вушко в голках та отвори в інших предметах виготовляли за допомогою мініатюрних різців і свердел. В похованні людини Брно II в Моравії ’ знайдені невеличкі округлі пластинки з кістки, зубів, бивня мамонта, іцо просвердлені наскрізь чи наполовину. На сибірській стоянці Мальта виявлено цілий набір пластиночок з кісток тва­рини. Подібні видовжені голки відомі також на стоянці Молодове V (7-5 шари пізнього палео­літу), що знаходиться на правому березі Дністра в Чернівецькій обл., на стоянці Мізин Чернігів­ської обл. та ін.

5.7.