ГІПОТЕЗИ ПОХОДЖЕННЯ СУЧАСНОЇ ЛЮДИНИ
Існує багато різних гіпотез в питанні про походження людини, які претендують на роль теорій. Однак найважливішими є дві. Перша - моноцентризму чи “Прощання з Африкою”. Її пропагував ще в 1960-х роках Л.
Лікі, який все своє свідоме життя вважав, що середньоплей- стоценові гомініди з Африки дали початок усім сучасним людям на Землі.Більшість сучасних вчених (П. Ендрю, Г. Брейер, Л. Шотт, Г. Стрінгер) також доказують вузькорегіовальне походження людини Ното sapiens з одного центру в Африці не пізніше 200 тис. р. тому. Власне в Африці в середньому плейстоцені простежується мозаїчне переплетення прогресивних та архаїчних ознак в морфологічній будові первісної людини - спочатку Homo habilis, потім Homo ergaster. Переселившись у Європу, африканці сформували предків пресапієнсів та пренеандертальців. Расові відміни поміж сьогоднішніми людьми є наслідком пристосування до екологічних особливостей в останні 100 тис. р.
Друга важлива гіпотеза попіцентризму, що бере початок ще з 1930-х років і пов’язана з іменем Ф. Вайденрейха, який виділив чотири основних осередки: Східна Азія - синнан- троп (пізніше монголоїди, індіанці Америки); Південно-Східна Азія - пітекантропи (пізніше австралоїди); Південна Африка - “родезійська людина" (пізніше негроїди, капоноїди); Передня Азія - неандертальці та кроманьйонці (пізніше європеоїди).
Крім того, згідно з цією гіпотезою, процес становлення сучасних людей тривав впродовж величезного проміжку часу, відколи Ното erectus розійшлися по всьому світу - це приьлиз- но 2 млн. р. тому. За цей час люди пристосувалися до різних навколишніх особливостей і набули різного зовнішнього вигляду аж до появи
сучасних людей біля 100-50 тис. р. тому. У своїй первісній версії гіпотеза була консервативніше (обмежений приплив генів інших популяцій), але в наш час допустиме схрещування поміж популяціями, внаслідок чого пристосування до природних умов набуло спадкового характеру.
А. Тори (Австралійський народний університет в Канберрі) та М. Волпофф (Університет Мічиган в США) назвали свої погляди гіпотезою мультирегіональної еволюції. Вона грунтується на тому, що походження Homo sapiens виводиться з Homo erectus на різних континентах під впливом змішування генетичних характеристик, накладених на регіональні особливості впродовж майже 2 млн. р.Умовою для істинності такої концепції повинні бути знахідки перехідних форм гомінід, знайдених в різних куточках Старого Світу, тобто, підтвердження тяглості еволюції впродовж двох останніх мільйонів років.
Нещодавно М. Волпофф зі співавторами виголосив тезу, що власне Східна Азія демонструє таку тяглість і безперервний хід розвитку гомінід. Знайдено череп в Ланьтяні (Північно- Східний Китай), що датований близько 1 млн. р. тому. Потім велика серія знахідок скелетів класичного азійського синантропа - Homo erectus з Джоукоудяня (Чукутяня) віком 500-200 тис. р. тому. Подібні знахідки виявлені і в Хексяні (Китай). Завершують їх нещодавно знайдені скелет з Юнію Шан і череп з Далі (Китай), що розглядаються окремими вченими як перехідні форми поміж еректусами і сапієнсами з наголосом на сапієнтні риси. Вік цих гомінід - 200 тис. р. тому.
Деякі антропологи відносять ці рештки до архаїчних Homo sapiens. Цікаво, що схожі архаїчні риси сапієнсів трапились серед викопних форм Верхньої печери Джоукодяня з датою 20 тис. р. тому.
Ще один регіон, на думку захисників мультирегіональної концепції, демонструє тяглість довготривалої еволюції ранніх гомінід. Це Індонезія та Австралія. Нагадаємо, що справді найдавніші знахідки Homo erectus (з найбільшими зубами) знайдені тут на о. Ява - 1,8 млн. р. В Австралії в 1999 р. проведено перелатування відкладів з оз. Манго з верхньопалеолітичною культурою. Насправді вік цієї пам’ятки яизначе- но А. Торном у 62 тис. р. тому. Так само давно відомі “люди з р. Соло” поблизу Нгандонга на Яві (перші знахідки в 1936 р.) з архаїчними рисами еректусів, попередньо датовані на 100 тис.
р. тому, виявилися досить ‘ свіжими”. Нові аналізи датувань, проведені в Центрі геохронології в Берклі, дали цифру 53-27 тис. р. тому. Отже, це означає, що популяція з Нгандонг проживала на о. Ява і після того, як сучасні сапієнси заселили Індонезію та Австралію. Між тим, захисники панафриканської чи моноцентричної моделі походження людства скептично запитують - яка ж тут тяглість поміж 1,8 млн. р. і 60-50 тис. р. тому?У радянській антропології в свій час була розповсюдженою гіпотеза дицентризму В. Алексеева двох найдавніших осередків формування неоантропа: західного - європейсько то, та східного - азійського. Головна причина виникнення людини сучасного фізичного типу в різних географічних регіонах - це роль зрослих соціальних факторів, які єдині для різних рас.
Одна із гіпотез, що з’явилася ще у 1940-х роках (Я. Рогінський), має вигляд широкозонального моноцентризму (територія Північно-Східної Африки, Передньої Азії, Південної та Південно- Східної Європи). Звідси неоантропи розселилися по усьому світу. Умовою для такого варіанту гіпотези повинні бути рештки викопних людей перехідної форми, знайдені у цих частинах Старого Світу.
В кінці 1980-х років австралійські антропологи К. Грос і Ф. Габгут зробили висновок, що ці архаїчні риси є первісними (плезіоморфни- ми), спільними для еректусів та сапієнсів. Багато з тих рис виступає в інших популяціях Азії. М. Лар (Кембріджський університет) прийшла до тих же висновків на основі досліджень черепних коробок і об’єму мозку.
На думку Лєелі Аєло (Університет Коледж в Лондоні), анатомічні риси не можуть підтвердити регіональної тяглості еволюції, але виникають питання і є сумніви. Еволюція цього регіону була дуже складною і, очевидно, накладалась у кілька фаз. Простежувана мозаїка генів, їхня міграція з заходу на схід і навпаки не підтверджує і не заперечує ні одну із гіпотез [Lewin, 2002, s. 294-295].