ГІПОТЕЗИ ПОХОДЖЕННЯ СУЧАСНОЇ ЛЮДИНИ

Існує багато різних гіпотез в питанні про походження людини, які претендують на роль теорій. Однак найважливішими є дві. Перша - моноцентризму чи “Прощання з Африкою”. Її пропагував ще в 1960-х роках Л.

Більшість сучасних вчених (П. Ендрю, Г. Брейер, Л. Шотт, Г. Стрінгер) також доказують вузькорегіовальне походження людини Ното sapiens з одного центру в Африці не пізніше 200 тис. р. тому. Власне в Африці в середньому плейстоцені простежується мозаїчне перепле­тення прогресивних та архаїчних ознак в мор­фологічній будові первісної людини - спочатку Homo habilis, потім Homo ergaster. Переселив­шись у Європу, африканці сформували предків пресапієнсів та пренеандертальців. Расові від­міни поміж сьогоднішніми людьми є наслідком пристосування до екологічних особливостей в останні 100 тис. р.

Друга важлива гіпотеза попіцентризму, що бере початок ще з 1930-х років і пов’язана з іменем Ф. Вайденрейха, який виділив чоти­ри основних осередки: Східна Азія - синнан- троп (пізніше монголоїди, індіанці Америки); Південно-Східна Азія - пітекантропи (пізніше австралоїди); Південна Африка - “родезійська людина" (пізніше негроїди, капоноїди); Передня Азія - неандертальці та кроманьйонці (пізніше європеоїди).

Крім того, згідно з цією гіпотезою, процес становлення сучасних людей тривав впродовж величезного проміжку часу, відколи Ното erectus розійшлися по всьому світу - це приьлиз- но 2 млн. р. тому. За цей час люди пристосува­лися до різних навколишніх особливостей і на­були різного зовнішнього вигляду аж до появи

сучасних людей біля 100-50 тис. р. тому. У своїй первісній версії гіпотеза була консервативніше (обмежений приплив генів інших популяцій), але в наш час допустиме схрещування поміж популяціями, внаслідок чого пристосування до природних умов набуло спадкового характеру.

Умовою для істинності такої концепції по­винні бути знахідки перехідних форм гомінід, знайдених в різних куточках Старого Світу, тоб­то, підтвердження тяглості еволюції впродовж двох останніх мільйонів років.

Нещодавно М. Волпофф зі співавторами виголосив тезу, що власне Східна Азія демон­струє таку тяглість і безперервний хід розвитку гомінід. Знайдено череп в Ланьтяні (Північно- Східний Китай), що датований близько 1 млн. р. тому. Потім велика серія знахідок скелетів кла­сичного азійського синантропа - Homo erectus з Джоукоудяня (Чукутяня) віком 500-200 тис. р. тому. Подібні знахідки виявлені і в Хексяні (Ки­тай). Завершують їх нещодавно знайдені скелет з Юнію Шан і череп з Далі (Китай), що розгля­даються окремими вченими як перехідні форми поміж еректусами і сапієнсами з наголосом на сапієнтні риси. Вік цих гомінід - 200 тис. р. тому.

Деякі антропологи відносять ці рештки до архаїчних Homo sapiens. Цікаво, що схожі ар­хаїчні риси сапієнсів трапились серед викоп­них форм Верхньої печери Джоукодяня з датою 20 тис. р. тому.

Ще один регіон, на думку захисників муль­тирегіональної концепції, демонструє тяглість довготривалої еволюції ранніх гомінід. Це Індо­незія та Австралія. Нагадаємо, що справді най­давніші знахідки Homo erectus (з найбільшими зубами) знайдені тут на о. Ява - 1,8 млн. р. В Австралії в 1999 р. проведено перелатування відкладів з оз. Манго з верхньопалеолітичною культурою. Насправді вік цієї пам’ятки яизначе- но А. Торном у 62 тис. р. тому. Так само давно ві­домі “люди з р. Соло” поблизу Нгандонга на Яві (перші знахідки в 1936 р.) з архаїчними рисами еректусів, попередньо датовані на 100 тис.

У радянській антропології в свій час була розповсюдженою гіпотеза дицентризму В. Алексеева двох найдавніших осередків фор­мування неоантропа: західного - європейсько то, та східного - азійського. Головна причина ви­никнення людини сучасного фізичного типу в різних географічних регіонах - це роль зрослих соціальних факторів, які єдині для різних рас.

Одна із гіпотез, що з’явилася ще у 1940-х ро­ках (Я. Рогінський), має вигляд широкозонально­го моноцентризму (територія Північно-Східної Африки, Передньої Азії, Південної та Південно- Східної Європи). Звідси неоантропи розселили­ся по усьому світу. Умовою для такого варіанту гіпотези повинні бути рештки викопних людей перехідної форми, знайдені у цих частинах Ста­рого Світу.

В кінці 1980-х років австралійські антропо­логи К. Грос і Ф. Габгут зробили висновок, що ці архаїчні риси є первісними (плезіоморфни- ми), спільними для еректусів та сапієнсів. Бага­то з тих рис виступає в інших популяціях Азії. М. Лар (Кембріджський університет) прийшла до тих же висновків на основі досліджень череп­них коробок і об’єму мозку.

На думку Лєелі Аєло (Університет Коледж в Лондоні), анатомічні риси не можуть підтверди­ти регіональної тяглості еволюції, але виника­ють питання і є сумніви. Еволюція цього регіону була дуже складною і, очевидно, накладалась у кілька фаз. Простежувана мозаїка генів, їхня мі­грація з заходу на схід і навпаки не підтверджує і не заперечує ні одну із гіпотез [Lewin, 2002, s. 294-295].