<<
>>

ДЖЕРЕЛА КУЛЬТУРНОЇ АНТРОПОЛОГІЇ

Джерел для вивчення різних питань куль­турної антропології є дуже багато, але головні з них - це археологічні, антропологічні, геологіч­ні, етнографічні, лінгвістичні, писемні.

Археологічними джерелами є пам’ятки відкритого і закритого типу, об’єкти (ями, за­падини, рештки житлових і виробничих спо­руд, рештки вогнищ і печей, скупчення мате­ріальних залишків), кам'яні і кістяні вироби, кераміка, метал, скло, загалом усі складові куль­турного шару.

Археологічні дослідження вклю­чають польові роботи на пам’ятках, лаборатор­не і камеральне вивчення, аналіз усіх предметів, отриманих у результаті розкопок. Під час ар­хеологічних розкопок вивчають питання топо­графії, стратиграфії, планіграфії, застосовують різні способи фіксації культурного шару і його об'єктів.

Важливим джерелом є остеологічний (кіст­ковий) матеріал, особливо рештки давніх орга­нізмів. Вивчення антропологічних та фауністич­них залишків включає низку етапів, серед яких пошук, видобуток, консервація, реконструкція, ідентифікація та інтерпретація. На основі ре­тельного дослідження кісткових останків, по­рівняння їх з іншими рештками, що належать організмам, які сьогодні існують, дослідники реконструюють середовище життя вимерлих тварин. Не менш важливим є археологічний контекст - умови, в яких зафіксовані матеріали: стратиграфія, тип грунту, характер самих зна­хідок, їхнє розміщення та взаеморозміщення з іншими предметами.

Біоархеологічні дослідження дають інфор­мацію про моделі поселення, поділ праці, хво­роби та пошкодження. Останні, однак, потребу­ють особливої уваги, оскільки не завжди можна впевнено відрізнити пошкодження, одержані індивідами при житті, від наслідків руйнівного впливу природних чинників при мінералізації та в процесі зберігання кісток.

Археологія прагне охопити широке коло проблем, пов'язаних з існуванням давніх людей, їхньою культурою і способом життя.

До них на­лежать питання природного середовища, що оточувало людину, способів його використан­ня і зміни, засобів існування (чим люди харчу­валися і як добували їжу), технології (способи виготовлення і застосування знарядь), обміну, мистецтва, ідеології (у тому числі й релігії), со­ціальної організації (системи сім’ї і роду, влади і підпорядкування), демографії (чисельність на­селення і його склад). Фауністичні рештки та інші органічні матеріали, що виявлені на давніх стоянках, дають інформацію про харчування та стратегію виживання первісних людей.

Видатними археологами палеоліту - ста­родавнього кам’яного віку в Україні і Росії були: Ф. Вовк, П. Єфименко, П. Борисковський, Г. Бонч-Осмоловський, О. Рогачов, С. Замятнін, А. Окладников, С. Семенов, С. Бібіков, 1. Шов- копляс, О. Черниш, В. Станко та ін.

Окремим напрямком досліджень є екс­периментальна археологія, яка займається ре­конструкцією археологічного середовища, ви­готовленням примітивних знарядь праці, зброї, прикрас тощо за допомогою доісторичної техно­логії. Досліджуються способи і методи продуку­вання і функціонування інструментів, зокрема, походження різних форм зношення. Викорис­товується також трасологія як окремий напрям наукового вивчення робочих країв знарядь, ви­явлення різних слідів, які виникають в процесі виробництва і застосування.

Етнологія вивчає традиційну культуру, со­ціальну і політичну структуру (влада, родинні стосунки, системи родів і родових кланів), ри­туали, вірування, звичаї, мову і загалом знакову систему, міграції, систему життєзабезпечення, взаємозв’язок з природним середовищем і т.п.

Опосередкованими джерелами можна вва­жати етнографічні дані. Це дослідження первіс­них племен, вивчення їхнього способу життя та господарства і, за аналогією, проектування на стародавні суспільства.

Так загалом і розвивалася культурна ан­тропологія у ХІХ-на поч. XX ст. (записки ман­дрівників та місіонерів). Але виникла велика небезпека бездумно переносити висновки про суспільне життя, релігію, мистецтво народнос­тей і племен, закритих і законсервованих у спе­цифічних екологічних нішах, на усю первісність людства в цілому.

Не можна, наприклад, уклад життя і сімейні стосунки полінезійців перено­сити на тундро-степ України в палеоліті.

Одним із видів етнографічних джерел є так звані пережитки. їх можна спостерігати під ⅛⅛ / -·Ύі I ‘ обрядів похорон, весілля, різних календарних та релігійних свят, у фольклорі, танцях, спі­вах. Окремо можна вести мову про забобони,

сутність яких ховається у дуже далекому ми­нулому. Видатними російськими етнографами були: А. Золотарьов, Е. Кричевський, М. Косвен, С. Токарьов, С. Толстов.

Важливими джерелами є дані лінгвістики. Мови і діалекти у своїй глибиннім основі збе­рігають сліди дуже далекого минулого. Писем­ні джерела також можуть застосовуватися для реконструкції життя тих народів, які стояли на нижчому рівні, ніж народи писемні. Наприклад, Геродот, Страбон, Пліній описували сусідні від­сталі племена, яких називали варварами.

Для вивчення окремих питань культурної антропології використовуються також природ­ничі джерела, які мають основоположне значен­ня у періодизації та хронології пам’яток архео­логії. З давніх-давен вчені застосовують поділ чи класифікацію усього стародавнього минуло­го на періоди (які суттєво відрізняються один від другого) за певними вибраними критеріями. Періодизація може бути археологічна, антропо­логічна, етнологічна, геологічна і т. д. Історична періодизація розпочинається від початку пи­семності і утворення перших цивілізацій.

Одне з найважливіших завдань періодиза­ції - датувати певну еволюційну подію. Для цьо­го використовується геологічна часова шкала. Вона базується на стратиграфічному принципі, за яким кожен окремий шар порід (strata) харак­теризується конкретним віком (хронологією). В непорушеному профілі завжди молодшим є горизонт (шар), що міститься вище, а старшим/ давнішим є шар, що залягає нижче. На геоло­гічній часовій шкалі виділені три головні ери, впродовж кожної з яких на Землі домінували окремі групи хребетних тварин: палеозой (до­мінування давніх риб, амфібій та примітивних рептилій), мезозой (домінування рептилій, ди­нозаврів), кайнозой (домінування ссавців та птахів).

В межах кожної ери існує внутрішній поділ на періоди та епохи.

Для датування використовують дві групи методів: відносні (відносно до іншої події чи знахідки, дата якої уже відома; це стратиграфіч­не датування, кореляція за фауною чи іншими індикаторами, палеомагнітний метод) та абсо­лютні - хронометричні методи, що дозволяють одержати часові дати у роках.

Відносну хронологію застосовують у тих випадках, коли потрібно визначити послідов­ність подій чи фактів одне стосовно іншого, що відбувалося раніше, а що пізніше без встанов­лення точної дати в межах епохи. Абсолютна хронологія встановлюється за допомогою точ­них і природничих наук, або ж на основі дату­вання монет, надписів на артефактах уже в пи­семний період первісності.

Найефективнішими в абсолютній хроно­логії є радіометричні методи, особливо радіо- вуглецевий (,*C) та калій-аргоновий (К-Ar). Ра- діовуглецеве датування засноване на принципі, що радіоактивний ізотоп вуглецю 14C міститься у атмосфері у більш-менш постійній пропорції. У процесі життєдіяльності організм накопичує певну кількість цього ізотопу, але після його смерті починається процес розпаду 14C. Період напіврозпаду - 5 730 років. Використовуючи ці цифри, можна приблизно розрахувати, скіль­ки часу минуло після смерті організму. Однак, зразки давніші за 45 000 років містять у собі над­то мало l4C, щоб можна було провести виміри.

Давніші матеріали досліджуються К-Аг ме­тодом. В його основі - розпад радіоізотопу К-40 який переходить у ізотоп Аг-40. Період напів­розпаду дуже великий - 1,3 млн. р. Цей метод датування застосовують для давніх геологічних відкладів, що мають вік понад 500 000 р. Дату­вання за l4C та К-Ar використовують і архео­логи, і палеонтологи. Однак є низка виключно археологічних методів датування. Наприклад, дендрохронологічний метод заснований на різ­ниці у моделях вікових кілець дерев (вимагає збереження цілих колод з непорушеним зовніш­нім шаром). Але він придатний для вивчення порівняно недавніх історичних періодів.

Палеомагнітне датування базується на змі­ні магнітних полів Землі відносно півночі та пів­дня.

Дуже важливими є антропологічні джере­ла - найперше це дані палеоантропології, при­матології та історичної антропології. Як науко­вий напрямок фізична антропологія чи просто антропологія виділилася з-поміж інших наук лише у кінці XIX - на початку XX ст. Проте ін­терес до людини, її походження і морфологічної будови спостерігаємо з давніх-давен. Цікавий

і змістовний екскурс в історіографію та істо­рію антропологічних досліджень зробив відо­мий український вчений Сергій Сегеда [Сегеда, 2001]. Реферативно подаємо деякі факти з цього дослідження.

1.2.

<< | >>
Источник: Ситник Олександр. Культурна антропологія: походження людини і суспільства. Навч. посібник. - Львів: Видавництво Львівської політехніки,2012. - 180 с.. 2012

Еще по теме ДЖЕРЕЛА КУЛЬТУРНОЇ АНТРОПОЛОГІЇ:

- Археология - Великая Отечественная Война (1941 - 1945 гг.) - Всемирная история - Вторая мировая война - Древняя Русь - Историография и источниковедение России - Историография и источниковедение стран Европы и Америки - Историография и источниковедение Украины - Историография, источниковедение - История Австралии и Океании - История аланов - История варварских народов - История Византии - История Грузии - История Древнего Востока - История Древнего Рима - История Древней Греции - История Казахстана - История Крыма - История мировых цивилизаций - История науки и техники - История Новейшего времени - История Нового времени - История первобытного общества - История Р. Беларусь - История России - История рыцарства - История средних веков - История стран Азии и Африки - История стран Европы и Америки - Історія України - Методы исторического исследования - Музееведение - Новейшая история России - ОГЭ - Первая мировая война - Ранний железный век - Ранняя история индоевропейцев - Советская Украина - Украина в XVI - XVIII вв - Украина в составе Российской и Австрийской империй - Україна в середні століття (VII-XV ст.) - Энеолит и бронзовый век - Этнография и этнология -