ДЕЯКІ АСПЕКТИ ГОСПОДАРСТВА ТА СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ
Рання ашельська археологічна епоха датується часом 1,5-0,3 млн. р. тому; пізня - 300- 150 тис. р. Остання належить також до культури середнього палеоліту.
В період останнього мільйона років на планеті відбуваються важливі кліматичні зміни - починаються похолодання і просунення льодовиків.
Льодовикові періоди че$т|гми з теплішими міжльодовиковими. В холодний час європейські простори заселяли мамонти, волохаті носороги, печерні ведмеді, зубри, північні олені; в тепліші періоди їх змінювали благородні олені, бурі ведмеді, коні і бики, кози, лисиці і зайці.
У цей час ускладнюється господарство, змінюється спосіб життя архантропів. Виникають найдавніші соціальні структури, до яких вчені відносять ранню общину чи праобщину, яка базувалася на родинних зв’язках кількох кровноспоріднених сімей. Праобщина могла нараховувати в залежності від пори року і географічно-кліматичних факторів від 20 до 50 осіб. Населення вело переважно рухливий (кочовий) спосіб життя, займаючись збиральництвом і періодичним полюванням. Є відомості, що уже в пізньому ашелі в Європі полювали на великих тварин із застосування важкого дерев'яного списа (стоянки Торральба, Амброна, Шьонін- ген). З’являються перші обжиті стійбища поблизу водоймищ (рік, озер), перші примітивні житла (Терра-Амата, Більцінгслєбен, Азих, Назарет), споруджені з гілок та соломи, обкладені важкими каменями. На окремих стоянках того часу відомі рештки овальних огорож від вітру - своєрідних заслонів-стінок з каменю, з великих кісток викопних тварин, колод дерев. Часто практикувалося заселення печер (Джо- укоудянь, Араго, Кударо), але лише у вхідній частині, оскільки в глибині печер було вогко, темно і холодно. Матеріальна культура та господарська діяльність архантропів стояла уже на вищому рівні. Використання і підтримування вогню забезпечило постійний обігрів та урізноманітнення меню способом печення м’яса, запікання окремих плодів тощо.
Розпочинається господарська спеціалізація, розвиваються технічні навички у виготовленні знарядь праці та предметів побуту. В цей час з’являються і поширюються кам’яні рубила, клівери, скребла і ножі.Опосередкованим свідченням про спосіб життя за допомогою примітивного збиральництва і випадкового полювання на невеликих тварин в тропічній і наближеній до неї зоні може бути традиційна культура окремих відсталих племен Південно-Східної Азії, Океанії, Австралії і Центральної Африки. Наприклад, племена юмбрі (на поч. XX ст. їх нараховували лише кілька сотень чоловік), які проживали в Лаосі, в гірській малодоступній місцевості, порослій бамбуковими лісами, вели постійно мандруючий (кочовий) спосіб життя - на одному місці не затримувалися більше, ніж 3-5 (рідко 7) днів [Moszydski, 1951). У їжу збирали усе, що міг перетравити шлунок: дикі плоди і овочі, ягоди, яйця птахів, щільники дикого меду, молоді плоди бамбука й інші їстівні листя, різні корені, велику кількість різних комах і їхніх личинок тощо. Головне знаряддя збиральництва - міцна палка-копалка у виїляді дрючка із загостреним кінцем, якою викопували коріння, убивали дрібну живність - жаб, мишей, ящірок, неотруйних вужів, черепах, білок, щурів та ін. Щурів виганяли з нір за допомогою диму або води, яку заливали в нори. Мед поїдали разом із восковими щільниками.
Найважливіше значення в їхньому житті мав вогонь, який уміли добувати, ударяючи каменем об пірит і підставляючи під іскру сушене листя окремих рослин (цей спосіб вони запозичили порівняно недавно, а раніше вогонь підтримували постійно, а в разі втрати - позичали у сусідів). Вогнем відганяли хижих звірів, ним зігрівалися в холодні дощові пори року, на ньому готували їжу тощо. Усі знаряддя праці і деяке начиння виготовляли з бамбука. Це ножеподібні знаряддя і грубо витесані миски, в яких готували рослинну їжу. Вміли плести також корзини з лика, в яких переносили з місця на місце свій убогий скарб.
Невеликих забитих звірят не свіжували (не знімали шкури), а лише обсмалювали шерсть на вогні і виймали нутрощі, далі краяли тушку на шматки і смажили на вогні, або ж варили у бамбукових начиннях.
Варили годину, накривши м’ясо листям і зв’язавши все це шнурком. Сирого м'яса не їли. До всього цього додавали соленосну землю, дикий перець та інші їстівні коріння.В суху пору року будували дуже примітивні односхилі курені з пальмового листя, в дощову холодну пору - міцніші конструкції таких же куренів, наближених один до другого так, що утворювався довгий ряд округлої чи овальної форми. Підлогу такого житла встелялирб^ь^Д лотими поздовж стовбурами бамбука на зразок помосту. Перед входом до житла розводили вог-
Рис. 74. Еволюційний ряд гомінід і раннього Номо
нище, яке горіло цілу ніч, обігрівало помешкання і захищало від хижаків. Інколи навколо невеличкого такого стійбища споруджували щось на зразок бамбукового частоколу. Одяг юмбрі також дуже примітивний - вузенький поясок на талії, до якого спереду і ззаду прив’язвався ще один поясок, що проходив поміж ногами і прикривав геніталії. У жінок, правда, були ще невеличкі фаргушки, плетені з волокон рослин. Мешканці сусідніх племен розповідали, що не так давно юмбрі ходили зовсім голими.
Розпорядок дня у цього племені такий. Зранку, ще до сходу сонця, прокидається хтось з родини (переважно, жінка), роздмухує вогонь і якщо залишилося щось від вчорашньої вечері, готує сніданок. Якщо ж нічого не зосталося, то уся родина (чоловіки, жінки і діти) розходяться у різні напрямки навколо поселення у пошуках харчів. Збирають усі їстівні плоди і корені, а також усе, що дзижчить, пищить, квакає, цвірінькає і стрекоче - усіх комах і більших тваринок (надкушуючи їм голову, щоб не ворушилися), складають їх у кульки зі згорнутих пальмових листків. Потім усі збираються біля куренів, печуть і смажать принесену здобич, ділять їжу поміж усіма членами родини, їдять, а далі відпочивають, аж поки знову голод не підніме їх у пошуки нової порції харчів [Moszyiiski, 1951].
Подібний примітивний спосіб життя спостерігаймо серед туземців іншого відсталого племені - семангів, що проживали на Малайському півострові (в 1925 р.
їх налічувалося 1,5-2,0 тис. ос.). Це так само гориста тропічна місцевість з величезною кількістю бамбукових лісів. Етнологи характеризують це плем’я як м'яких, розумних, добродушних і веселих людей. Ціле життя вони кочують з місця на місце, проводячи на одному поселенні не довше тижня. За один день проходять не більше 6-8 км, оскільки жінки несуть весь домашній багаж і дрібненьких діток, а чоловіки по дорозі ловлять тварин і збирають рослинну їжу. Після вечері усі відпочивають, діляться враженнями про події прожитого дня, часто співають, а інколи танцюють навколо вогнища. Головна тема розмов і вірувань - світ тварин. Семанги полюють уже й на більших тварин - мавп чи оленів. Ще недавно вони використовували для цього лук і стріли, але на поч. XX ст. лук вийшов з ужитку, а натомість вони запозичили у сусідів духову рушницю трубкуз бамбукового дерева довжиною 2,0-2,5 м з маленькими сильно отруєними стрілками, які видувають на відстань 30-50 м. Ця зброя, як і собаки в домашньому господарстві і при полюванні (яких купують у сусідів), є досить пізнім явищем. Так само будують тимчасові курені, трохи міцніші, ніж у юмбрі. Трапляються не тільки чумоподібні, але й яранго- подібні житла з дахом у вигляді півкулі деколи живуть у невеликих печерах чи у гротах близькобіля входу, де розкладають великі вогнища. На поселеннях завжди чисто, завдячуючи голодним псам, які поїдають усі відходи полювання і збиральництва.
У контексті нашої теми про збиральництво, як провідну галузь виживання, ці племена можуть слугувати опосередкованим джерелом лише в окремих аспектах. Наприклад, використання вогню в лікувальних цілях: усі різано-ко- лоті рани присипають попелом, а під час застуди вдихають гарячий дим. Попелом же й регулярно “чистяться” від паразитів та отруйних комах. Немовлят купають в теплій воді, а починаючи з трирічного віку, в протічній воді струмків і річок. Дорослі купаються дуже рідко, не дивлячись на духоту і спеку. Можливо, такі ж самі засоби “гігієни” і лікування застосовували наші далекі предки в різних частинах стародавньої ойкумени, оскільки до лікувальних властивостей попелу людство могло дійти конвергентним шляхом, методом спроб і помилок.
Ці племена вели господарську діяльність практично без використання кам’яних знарядь (природними каменями лише розбивали горіхи і “обробляли” деякі матеріали, зокрема, бамбук). Це своєрідна “бамбукова цивілізація”, яка основувалася на ножеподібно-проколюючих знаряддях, виготовлених з бамбука. Як свідчать етнографічні матеріали, такі примітивні громади могли існувати в цих місцевостях починаючи з часів раннього палеоліту, законсервовані в екологічній і культурній ніші.
Рис. 73 Реконструкція примітивного житла зі стоянки Терра Амата в Франції