43. Суспільство і природа. Екологічні проблеми сучасності (філософський аспект).
Почнемо з положення про те, що суспільство - це відокремлена від природи частина світу (у даному випадку під природою розуміється сукупність природних умов існування людини). У чому ж полягає це відокремлення? На відміну від стихійних природних сил, у центрі суспільного розвитку стоїть людина, яка володіє свідомістю і волею.
Природа ж існує і розвивається за своїми власними, незалежними від людини і суспільства законами. Є і ще одна обставина: людське суспільство виступає перетворювачем, творцем культури. Саме слово "культура" у найбільш широкому розумінні означає все створене людиною: це створена людиною "друга природа", що ніби надбудована над первинною природою. Усе це породжує уявлення про те, що людина і суспільство у своїй діяльності протиставляються природі. Ставлення до природи як до неоформленого, більш низького" ніж культура, ставить людину в позицію завойовника, підкорювача природи. Згадаємо відомі слова тургенівського героя Базарова: "Природа - не храм, а майстерня, і людина в ній працівник". Добре відомо, до чого призвела ця установка сьогодні. Небезпечне для життя людини забруднення середовища її проживання, поступове вичерпання природних ресурсів викликали екологічну кризу, створили загрозу самому існуванню людства.Сьогодні важливіше усвідомлювати нерозривний зв'язок природи і суспільства, що носить взаємний характер. З одного боку, природне середовище, географічні і кліматичні особливості впливають на суспільний розвиток, прискорюючи чи сповільнюючи темп розвитку країн і народів, впливаючи на суспільний поділ праці. Наприклад, у М. Грушевського читаємо про вплив рік на господарське і громадське життя слов'ян: "Служачи готовими первісними дорогами, річкові басейни своїми різнобічними напрямками розсіювали населення за своїми розгалуженнями. По цих басейнах рано позначилися різні місцеві групи населення, племена, на які древній літопис поділяє руське слов'янство ІХ-Х ст.
Але ця відцентрова дія річкової мережі стримувалася іншою її особливістю. Взаємна близькість головних річкових басейнів рівнини не дозволяла частині населення, що розміщалося на них, відокремлюватися одне від одного, замикатися в ізольовані гідрографічні клітки, підтримувала спілкування між ними, підготовлювала народну єдність і сприяла державному об'єднанню країни".З іншого боку, суспільство впливає на природне середовище проживання людини. Історія людства свідчить як про сприятливий вплив діяльності людей на природне середовище проживання, так і про згубні її наслідки. Так, у свій час були осушені болотисті драговини навколо Флоренції, що стали потім квітучими землями. Сади і виноградники на схилах Кавказьких гір, так само як прекрасні гаї на островах Тихого океану, - справа рук людини. Разом з тим, відомі випадки, коли череди домашніх тварин витоптували ґрунт, об'їдали молоду рослинність. Про античну Грецію, наприклад, говорили, що її.
Очевидність зв`язку глобальної екологічної кризи зі зростаючим техногенним тиском людини на природу, по-новому висвітлило проблему місця людини в природному світі.
В філософському осмисленні деструктивного впливу людини на культуру і природу наука, техніка і технологія розглядаються як чинники занепаду як культури, так і природи. О. Шпенглер був впевнений в тому, що беручи на себе роль творця, спираючись на техніку, людство стає силою, що руйнує культуру, духовність, людське в самій людині
Як підкреслює В. Стьопін, в техногенній цивілізації формується специфічна система цінностей, відповідно до якої виникає особливе розуміння влади і сили. Влада розуміється не лише як влада людини над людиною, але й як влада над об`єктами природи і соціальними. Саме таку владу забезпечує людині наука. Таким чином, відповідно до засад техногенної цивілізації формується ставлення до світу як існуючого для людини, а до природи як до того, чим людина має оволодіти, підкорити.
Пошук такої науки в сучасній філософії науки відбивається в дослідженнях нового типу наукової раціональності , орієнтація на який не спричиняє кризового стану культури, природи і людини.
В. Стьопін впевнений, що наука збереже свій пріоритетний статус. Але тип наукової раціональності зміниться. Збережеться основна орієнтація науки – на пошук істини і росту наукового знання.Загальновідомо, що в вітчизняній науковій традиції, починаючи з В. Вернадського, предметом екології вважається біосфера. А засади концепції біосфери, відповідно, розглядаються як методологічні і світогядні орієнтації екологічного пізнання. За наведеними в сучасних методологічних дослідженнях міркуваннями, в екології існує розбіжність між визначенням поняття біосфери класичною екологією і сучасним станом існування людини і природного довкілля як єдиної системи, відсутнє чітке визначення місця і ролі людини в біосфері як глобальній екосистемі. Так, А. Буровський вважає, що класичні біолого-екологічні уявлення про біосферу приводять до погляду, що на Землі в даний момент існує біосфера, в межах якої виникло, функціонує і розвивається людство. Насправді, з появою людини і розвитком культури біосферна стадія розвитку ландшафтної оболонки Землі закінчилась. Сукупність людських культур створює нову якість ландшафтної оболонки, яку дослідник визначає як антропогеосферу. Ця об`єктна реальність відображається пізнавальними особливостями постнекласичної екології, що працює з категоріями, пов`язаними з суб’єктивністю. Тому, в світлі постнекласичної науки дихотомія природне – штучне, природне – культурне виглядає анахронізмом. Класичне екологічне бачення, на думку дослідника, не відповідає реальній ситуації тому, що Земля вивчається так, мов би людина на ній не існує, або її діяльність – лише шкідливий фактор. В той час, як з розвитком суспільства планету Земля творить культура, яка і робить антропогеосферу більш різноманітною порівняно з біосферою. Отже, з точки зору постнекласичної науки, в якій дослідник розглядається як частина того, що він пізнає, філософські та світоглядні орієнтації стають тим, що визначає отримання вченим самого об`єктивного знання (Буровский А. М. Человек из биосфери.
Постнекласическое знание versus классическая экология // Обществ. науки и современность. – 1999. - № 3. – С. 140 – 144).Сучасний західний психолог А. Маслоу підкреслює, що творець, дослідник – це людина, яка самотньо бореться зі своїми внутрішніми конфліктами, страхами. Він повинен не втрачати мужності, не боятися “висовуватися” і робити помилки, добре усвідомлюючи, що він, за виразом М. Полані, азартний гравець, що висуває твердження у відсутності фактів і потім витрачаює роки, з`ясовуючи, чи були вірними його передчуття. Саме зважаючи на означені особливості дій вченого, А. Маслоу пропонує свійпогляд на існуючий в науковому пізнанні зв`язок пізнання і цінностей. Констатуючи, що від фізіки, хімії, астрономії ми отримали таку модель пізнання, яка не торкається питання про цінності і тому є непристосованою для вивчення проблем, пов`язаних з живим, з життям людини (де врахування особистісних цінностей і цілей, намірів і планів відіграє вирішальну роль в розумінні навіть класичних цілей науки передбачення і управління), А. Маслоу обгрунтовує важливість особливостей наукових підходів біології, врахування яких дозволяє розробити гуманістичну філософію біології. Так, дані науки свідчать на користь саморегуляції, самоуправління, автономного вибору організму - вибору здоров`я, росту, біологічного успіху. Людина також прагне здоров`я і відсутності страждать, в чому може покладатися на мудрість свого організму. Отже, виходить, що в сучасному науковому пізнанні потрібно акцентувати на врахуванні спонтанністі і автономії більше, ніж на передбаченні і зовнішньому управлінні. По відношенню до пізнання людини це стосується ще й суб`єктивного відчуття свободи, яке має осмислити наука (Маслоу А. Новые рубежи человеческой природы. М. , 1999, с. 22) .
За висновком Маслоу ціннісно нейтральна класична філософія науки є не лише помилковою, а й дуже небезпечною. “Вона не лише позаморальна, вона може бути антиморальною… Тому я знов підкреслюю, що наука створюється людьми; виходить з людських пристрастей і інтересів, як це блискуче пояснив М.
Полані в книзі “Особистісне знаня”. Наука і сама має бути деяким етичним кодом…Дійсно, якщо визнається імманентна цінність істини, то всі результати отримуються тому, що ми віддаємо себе на служіння цій імманентній цінності… Наука може шукати цінності, і я можу відкривати їх в самій природі людини” (Маслоу А. Новые рубежи человеческой природы, с. 29). Таким чином, сучасна наука можлива за умови врахування природи людини, цінності пізнання і моральних орієнтирів.На підсумок треба зауважити, що філософія екології залишається “відкритою системою”, елементи якої потребують означення і осмислення. Сучасна інтеграція України в систему європейських держав потребує не лише економічної стабільності, а й гарантування екологічної безпеки, питання якої складають важливий пласт філософії екології. За межами обговореного залишаються такі важливі для існування природи і людини питання, як можливість еволюції штучного біологічного світу, як необхідність нового осмислення розвитку генної інженерії, зокрема – генної терапії і дуже багато інших. Іх дослідження прояснить ставлення сучасної людини до свого майбутнього – як до реальності чи як до утопії.