90. Сцієнтизм та антисцієнтизм в філософії ХХ ст.
На початку ХХ ст. виникає і поширюється неопозитивізм. Неоп. розвинувся в руслі головного ідейно-теоретичного спрямування перших двох етапів позитивізму. Проте, шукаючи інших більш відповідних для його функцій способів інтерпретації реальності, ніж відчуття і переживання, він звертається до мови.
Рішучій крок було зроблено Вітгенштейном. Він звертається до ідеї “логічного атомізму”, викладеної в працях відомого англійського філософа і логіка Рассела. Світ є сукупністю фактів, а не речей, а факти у логічному просторі суть світу. Елементарні “факти” і є атомарними фактами, які не залежать один від одного, оскільки з існування або неіснування якогось одного атомарного факту не можна зробити висновок про існування іншого атомарного факту. Аналогічно уявляє Вітгенштейн і структуру знання. Новий момент у В. - це тлумачення: висловлювання образу теж як факту. Таким чином з’являється можливість безпосереднього порівняння предмету і образу оскільки обидва “факти”, відношення між якими як відношення між двома даностями. Відбувається істотна зміна традиційного уявлення про завдання і функції філософії. Філософія не теорія а діяльність, оскільки робота полягає по суті в роз’ясненнях.“Метафізичні” твердження, що не мають “фактичного” обгрунтування – “безглузді”. На першому етапі розвитку неоп. неопозитивісти вбачали своє головне завдання у виробленні спец. логічної методи для чіткого розмежування осмислених тверджень і тверджень, позбавлених смислу (метафізичні). До останніх належали визначення головних світоглядних питань і принципів (верифікація). Образ тлумачився як факт, однак, щоб набути рис реальної “фактуальності” образ “матеріалізується” у слова, мову. Тому безпосереднє зіставлення фактів з образами здійснюється як порівняння “атомарних фактів” з “атомарними висловлюваннями”. Процедура верифікації мала з самого початку враховувати, що філос. висловлювання – загальні судження, що робить неможливим їх безпосереднє зіставлення з фактами, які найчастіше фіксуються у одиничних судженнях. Треба перевести філос. твердження з форми загальності у форму одиничності і зіставляти їх з фактами.