29) Розвиток філософії у духовній культурі України 14-17 ст.

Джерелом розвитку єретичних ідей в Україні була апокрифічна література, а серед рухів — богомильство. Богомили раціоналістично підходили до інтерпретації деяких християнських догматів, не сповідували Старого Заповіту, поклоніння Христу, святим та їх мощам, не визнавали церковної ієрархії, виступали проти церковних володінь і багатства, не вбачали необхідності в існуванні духовенства, оскільки вважали, що духовним учителем і проповідником може стати кожний, хто знає Святе письмо.

У народній свідомості відбувається творення дум, герої яких захищають рідну землю від ворогів, але, на відміну від билинних героїв, - це звичайні, реальні люди. Ця ситуація має моральний, філософський аспекте виникає постать «героя духу» (козак Голота, козак Мамай). У XIV-XV стл поширюється так звана агіографічна література (від гр. «hagios» - святий) - «житія святих». Створюються цілі збірники «житій» - патерики. Набувають поширення літературні видання морально-етичного змісту, повісті-притчі («Ізмарагд», «Четья», «Бчола» та ін).

Головний герой «житія» - святий, який бореться з дияволом, і ця боротьба є способом досягнення святості, наповнення силами добра і недоступності силам зла.

Внаслідок специфічних соціально-економічних умов у XVI ст. в Україні почали поширюватись ідеї гуманізму, в розвитку якого можна виділити три періоди. Перший (приблизно до середини XVI ст. ) - типологічно схожий із раннім італійським, у центрі його знаходяться соціально-політична тематика, питання етики й естетики. У другому (з другої половини XVI до початку XVII ст. ) - активно формується історична самосвідомість українського народу, розвивається ідеал гуманістичного патріотизму. У третьому (друга третина XVII - початок XVIII ст. ) - розробляється комплекс гуманістичних ідей у переплетенні з реформаційними. Причиною поширення ідей гуманізму в першій половині XVI ст. став соціально-економічний прогрес, зумовлений початком розвитку простого товарного виробництва, зростання кількості міст, в яких розквітали культура й освіта.

• Фундаторами гуманістичної культури в Україні XV-XVI ст. були Юрій Дрогобич, Павло Русин із Кросна, Лукаш із Нового Міста, Станіслав Оріховський-Роксолан.

Для гуманізму цього часу характерним є трактування людини не лише як природної частки космосу, а й як «вінця» природи, її господаря. Як найвища цінність людина вважалася творцем себе самої через причетність до божества. Ставилась також проблема співвідношення Бога та людини, наближення Бога до людини (боговтілення), ототожнення Бога та людини (пантеїзм), визнання її досконалим за своєю природою творінням, а також обожнення людини (А. Зизаній). С. Оріховський-Роксолан вважав, що кожна людина має самодостатню цінність, від неї самої залежить, чи стане вона гідною високого призначення, чи перетвориться на огидну та нікчемну тварину.

• Поширенню філософської та духовної культури сприяла творчість українських полемістів XVI—XVII ст. , тісно пов'язана з діяльністю братств, які виникають у цей час у багатьох містах України (Львівське братство, створене у 80-ті роки XVI ст. , Київське - 1615 р. , Луцьке - 1617 р. , а також Острозьке, Галицьке, Рогатинське, Кам'янець-Подільське, Вінницьке та ін. ). Саме з братствами та братськими школами пов'язується діяльність полемістів, які захищали позиції українського православ'я. Одним з перших полемічних творів був «Ключ царства небесного» (1587 р. ) Г. Смотрицького, «Казання св. Кирила» (1596 р. ) С. Зизанія, «Тренос»(1610 р. ) М. Смотрицького, «Книга про віру єдину» (1619-1621 рр. ) та «Книга про правдиву єдність православних християн» (1623 р. ) 3. Копистенського, «Катехізис» (1627 р. ) А. Зизанія та іа Найбільш відомий серед полемістів - Іван Вишенський (бл. 1550—бл. 1620 рр. ). У центрі його уваги — людина, але людина «духовна», адже лише через дух можливе безпосереднє спілкування людини з Богом. Але раціоналістичне осягнення божественного буття розумом неможливе (розум здатний охопити лише негативні визначення Бога - те, чим Бог не є). Справжня визначеність Бога охоплюється лише містичним, ірраціональним осяянням душі.

• Велику роль у діяльності полемістів відіграв Острозький культурно-освітній центр, заснований у м Острозі в 1576 р. князем К. Острозьким. Острозький культурно-освітній центр сприяв розвиткові гуманістичної атмосфери. Діячі центру усвідомлювали значення рідної мови як запоруки чистоти православної віри та самозбереження українського народу від покатоличення та колонізації. Зокрема, М. Смотрицький видає в 1618 р. «Граматику славенскую», яка ще майже два століття після того була єдиним підручником у східнослов'янському світі

Потреби в розвитку філософської думки, вимоги конфесійної та національної боротьби привели братчиків та професорів Києво-Могилянського колегіуму до усвідомлення необхідності оволодіння світовою науковою культурою, вивчення, переосмислення, засвоєння здобутків західноєвропейських мислителів і вчених. Це завдання змогла виконати створена в 1701 р. Києво-Могилянська академія. У Києво-Могилянській академії вивчалися твори Арістотеля, Платона, Плутарха, Сенеки, Ці-церона, Діогена Лаертського, Боеція, Філона. Ідеї платонізму та неоплатонізму сприймалися в академії переважно через патристичну літературу, зокрема через творчість Августина, Орігена, Климента Александрійського, Василя Великого, Григорія Нис-ського та ін. Було введено у вжиток ідейні надбання схоластичної філософії - твори Альберта Великого, Ансельма Кентерберійського, Томи Аквінського, Пера Абеляра, Дунса Скота, Авіценни, Аверроеса та ін. З представників новітньої філософії в академії вивчали твори Макіавеллі, Галілея, Коперника, Бекона, Декарта, Лейбніца, Вольфа, Спінози, Гассенді. У межах барокової схоластики, що була панівною в Україні протягом XVII ст. , спостерігається тяжіння до мислителів, які у своїх теоріях поряд з натурфілософськими питаннями чільне місце відводили з'ясуванню проблем метафізики, проблем загальних основ буття.

У XVIII ст. схоластику бароко витісняє вольфіанська школа, простежується орієнтація на тих західних філософів, які утверджували перевагу умосяжного освоєння світу над чуттєвим, інтелектуального пізнання над розсудковим (дискурсивним) і тим більше чуттєвим, акцентували увагу на самосвідомості

Філософія Києво-Могилянської академії була по суті першим етапом у розвитку професійної філософії в Україні. Вона підпорядковувалася примату теології, розглядалася переважно як помічник у справах віри.