2. Категорія практики та її філософські інтерпритації
"Практика" походить від грецького слова "праксис", що в перекладі означає "діяння", "активність", "діяльність".
Практика - це діяльність, за допомогою якої людина змінює, перетворює світ.
Людина, як суспільна істота, що наділена свідомістю, змінює дійсний світ у трьох вимірниках : 1)матеріально; 2) на певному конкретно-історичному етапі розвитку суспільства та за допомогою і в межах відповідних суспільних відносин; 3) свідомо.Основою практики є праця, матеріальне виробництво, в процесі якого людина змінює себе, а також у відповідності зі своїми цілями та інтересами природну та соціальну реальність.
Практика є людською чуттєвою діяльністю, предметною діяльністю, основною ознакою якої виступає безпосередня чуттєва зміна предмета під час взаємодії людини і предмета природи. Вона є основою багатозначних форм життєдіяльності людини.
Якщо практику розглядати як процес перетворення природи у відповідності з інтересами людини, то вона виступає як праця. Якщо ж взяти її як суспільну, втілену в конкретно-історичних формах діяльність, то тут практика набуває ознак виробництва. Якщо ж практика розглядається як діяльність, що штучно відтворює ті або інші сторони об’єктивної дійсності, створює умови для наукового дослідження, то вона виступає як науковий експеримент.
Існує поняття "форма практики", яка є мірою освоєння предмету. Виділяють наступні форми практики: 1) першою формою є зовнішня діяльність людини, що збігається з її соціальною поведінкою, з орієнтацією на певні соціально визначені норми; 2) другою формою практики є предметно-перетворююча діяльність; тут практика збігається з практичним досвідом, практичне відношення до світу тут набуває характеру системи умінь, навиків, вправності; 3) третьою формою є практика у поєднанні з науковим знанням, вона грунтується на теоретичному осягненні предмета і розвивається разом з виникненням великого машинного виробництва.
З точки зору гуманістичного змісту в структурі практики можна виділити такі моменти:
1) різні матеріально-речовинні елементи;
2) так звані "неречовинні" елементи -суспільні відносини;
3) людина, її внутрішній світ, здатності, все, що характеризує її індивідуальність.
Але практика - це не просте перерахуванння вищенаведених моментів; вона є людським сенсом і матеріально-речовинних, і суспільних характеристик.
Розрізняють наступні риси практики: предметність, всезагальність, безпосередність, революційність, універсальність, цілепокладання.
Структура практики розкривається в категоріях опредметнення і розпредметнення. Опредметнення - це перетворення людських сил і здібностей з форми людської діяльності у форму застиглої предметності. Розпредметнення - це процес переведення застиглої предметності в органічні моменти живої діяльності, перетворення об’єктивних у предметах людських здібностей і соціального змісту на надбанння людей.
Виділяють такі функції практики:
практика є основою пізнання; джерелом і рушійною силою процесу пізнання; кінцевою метою пізнання; крітерієм істини.
Основою пізнання практика є тому, що вона - основа сукупного життя людей, визначальний спосіб їхнього ставлення до світу.
Функція практики як основи пізнання означає, що всі сторони, форми і моменти пізнання обумовлені самим розвитком практики. З розвитком практичної діяльності розвивається і сама людина, її чуттєве сприйняття. Вона виступає основою пізнання ще й тому, що сприяє розкриттю внутрішньої сутності предметів і явищ, котра розкривається лише тоді, коли люди примушують предмети за допомогою практики взаємодіяти.
Практика виступає джерелом і рушійною силою розвитку пізнання, бо пізнання розвивалося і розвивається відповідно до того, як людина навчається, змінювати дійсність.
Практика є одночасно і кінцевою ціллю пізнання, оскільки мета пізнання обумовлюється практичними потребами суспільства. Пізнання відбувається не заради самого пізнання, воно виконує роль необхідної умови революційно-практичноі зміни суспільства.
Практика виконує також функцію критерію істинності наших знань, в результаті своєї суспільної природи має всезагальний і необхідний характер, набуває властивості безпосередньої дійсності.
Отже, практика – це активна чуттєво-матеріальна діяльність суб’єкта, у ході якої він здійснює матеріальне перетворення об’єкта відповідно до своїх цілей, ідеального проекту дійсності, а також змінюється і розвивається сам.