61. Філософське вчення Г. Сковороди, його місце й роль в духовній культурі українського народу.
Г. С. Сковорода (1722-1794).
Коріння його ф. – в давньогрецьк. ф. (Фалес, Піфагор, Геракліт, Сократ, Платон). Твори: збірки поезій "Сад божественних песень", філ. твори "Начальная дверь к христианскому богонравию", "Наркис", "Асхань".
Дослідник філософії життя, моральних проблем, ставить проблему людського щастя. Погляди: Головним в людині є не теоретико-пізнавальні здібності, а емоційно-вольова сутність духу – "серце" людини. (Звідси вимога "Пізнай себе"). Започаткував в укр. ф. так зв. філ. серця. Саме людина є ключем до всіх таємниць природи і суспільства. Філос. повинна стати знаряддям у розв. суспільно - практичних завдань, о
креслити шляхи досягнення щастя. Виходив з ідеї існування 2-х натур: видимої (матер. світ) і невидимої (дух, істина, вічність, Бог). Бог є і природою, і джерелом, світу.
Розробив концепцію 3-х світів: "макрокосм" (природа), "мікрокосм" (людина) і світ символів (духовне життя, основа якого - Біблія). Мікро-і макрокосм – єдині, це закономірне продовження загальної природи, т. ч. , пізнання світу є аналогом самопізнання. В людині істиною є невидима натура, а тілесна людина – лише тінь.
Бог зливається з природою. Світ – то є вічна матерія, яка не має меж в просторі і в часі. В основі життя людей повинна бути покладена ідея "сродної праці": життя повинно будуватися відповідно до внутр. природи та здібностей людини. Принцип сродності – це принцип відповідності тому вищому, розумному і справедливому началу, яка визначає сенс людського буття.
Чільне місце відводить теорії пізнання. Протест проти соціальної нерівності та свавілля поміщиків. Суспільний ідеал – „горней республіке” Це країна, де взаємини між людьми мають будуватися на основі їхньої духовної природи, високої моралі, свободи і рівності.
Окреслені повідні думки Г. Сковороди свідчать про те, що він, по-перше «дозволив собі» у ті часи мати такий світогляд, який у багатьох пунктах суттєво відрізнявся від санкціонованого церквою, а по-друге , що він певною мірою відродив в Україні той тип філософування, який культивувався ще в Київській Русі та мав назву «Філософування у Христі». Це була філософія , яка найбільше цінувала злиття життя та духовного прозріння, вчинку та моральності. Звідси випливає, що Г. Сковорода був не просто філософом, а філософом особливого культурно-історичного типу.