35) Філософське поняття буття та його основні рівні, загальна характеристика.
Буття – фактичне існування будь-чого матеріального. – фактор усвідомлення в світогляді людей. – це реально існуюча нескінченна субстанція
Філософське поняття буття та його основні рівні, загальна характеристика.
Філософське поняття буття та його основні рівні, загальна характеристика. Буття – філософське поняття, яке позначає існуючий незалежно від свідомості об’єктивний світ, матерію. Найбільш загальне і абстрактне поняття, яке позначає існування що-небудь взагалі.В основи філософії багатьох мислителів, як минулого, так і сучасного покладені системотворчі поняття, до їх числа належить і буття. Філософський смисл поняття буття тісно пов’язаний з поняттями: небуття, існування, простору, часу, матерії, становлення, розвитку, якості, кількості, міри та іншими категоріями. Питання про те, як все існує, яке його буття, розглядається в онтології. Онтологія – це вчення про суще, про першооснови буття: система найзагальніших понять буття, за допомогою яких здійснюється осягнення дійсності. Існує два заперечення доцільності введення в філос. категорії буття:
- категорія буття не говорить нічого про конкретні ознаки речей і тому її слід вилучити з розгляду;
- поняття буття визначається через поняття існування і повторює його, то і в цьому випадку вона теж непотрібна.
Очевидна необгрунтованість цих точок зору. Буття – це категорія, яка призначена для того, щоб фіксувати всезагальні зв’язки світу, а не конкретні ознаки речей. Філ. категорія буття включає в себе не тільки вказівку на існування, але й фіксує більш складний комплексний зміст цього існування.
Осн. рівні: буття, існування – буття, в якому виявляється сутність. Життя – спосіб наявності при здатності до самоскерування можливості наявності
Розрізняються основні форми буття:
1) буття речей (тіл), процесів, які ще поділяються на: буття речей, процесів, стан природи, буття природи як цілого; буття речей і процесів, вироблений людиною;
2) буття людини, яке поділяється на буття людини у світі речей і специфічне людське буття;
3) буття духовного (ідеального), яке існує як індивідуальне духовне і об’єктивне (позаіндивідуальне) духовне;
4) буття об’єктивованого духовного (сюди входять суспільні духовні явища: звичаї, традиції, обряди, наука, політична, правова, моральна, естетична, релігійна свідомість суспільства тощо, які мають знаково-символічні форми). Особливе місце в бутті об’єктивованого духовного посідає мова, в якій найбільш яскраво виявляється єдність індивідуалізованого й об’єктивованого духовного, індивідуальної та суспільної свідомості.
Саме через мову відбувається засвоєння людиною суспільних норм, принципів, знань, ідеалів тощо;5) буття соціального, яке поділяється на індивідуальне (буття окремої людини в сусп. та в істор. процесі) і суспільне буття. Головні сфери буття – природі, суспільство, свідомість та розмаїття явищ, подій, процесів, які входять у ці сфери, об’єднанні певною загальною основою.
6)буття об’єктивованого духовного (сюди входять суспільні духовні явища: звичаї, традиції, обряди, наука, політична, правова, моральна, естетична, релігійна свідомість суспільства тощо, які мають знаково-символічні форми). Особливе місце в бутті об’єктивованого духовного посідає мова, в якій найбільш яскраво виявляється єдність індивідуалізованого й об’єктивованого духовного, індивідуальної та суспільної свідомості. Саме через мову відбувається засвоєння людиною суспільних норм, принципів, знань, ідеалів тощо;
Різні способи, види, рівні і форми буття мають велике значення в філософії. Усі різновиди філософських теорій і концепцій виникають у першу чергу у зв’язку з різним розумінням проблеми, яка з форм буття є основною, вихідною, а які форми буття – похідні, вторинні, залежні від основної форми буття. Виходячи з цього, по-різному осмислюються способи і форми існування буття, даються різні трактовки їх взаємовідносин і взаємодій. Так, діалектичний матеріалізм вважає основною формою буття природу – неживу і живу, а інше (діяльність, свідомість, внутрішній, духовний світ людини) – похідними, залежними від природного буття, хоча і здійснюючими свій вплив на це буття. В свою чергу, об’єктивний ідеалізм за основну форму буття приймає об’єктивний дух, незалежний від людини (богів, ідеї, світовий розум). Суб’єктивний же ідеалізм наполягає на тому, що основною формою є суб’єктивне буття людини. У самих цих напрямах існують різні модифікації, інтерпретації вихідних форм буття.
Крім того, є дуалізм, який намагається за первинні основні форми буття прийняти і природу, і дух, суб’єктивність людини. Ця непринципова позиція приводить, як правило, врешті-решт до визнання ідеалізму як основного напряму філософії.