9. Філософія епохи Відродження.
І. Епоха Відродження (або Ренесансу) - це період європейської історії з середини ХІV до кінця ХVІ століття. Цю епоху часто називають перехідною – від середньовіччя до Нового часу, від феодалізму до
капіталізму.
В Європі це був час зародження мануфактурної промисловості, розвитку міського життя, торгівлі, приватного підприємництва, великих географічних відкриттів. У сфері духовного життя поруч з церковною культурою з’являється світська.Загальні риси філософської думки епохи Відродження:
1) гуманізм та антропоцентризм (людина – найвища цінність; думка
спрямована на осягнення сутності людини в її взаємовідносинах зі
світом);
2) пантеїзм (від грец. – бог скрізь) – ототожнення Бога та природи (це
принципово інше у порівнянні з традиційним осмисленням
поняття Бога);
3) натуралізм (зародження основ наукового природознавства);
4) антисхоластична спрямованість (орієнтація пізнання на досвід, а
не на відповідність церковним догмам);
5) ставлення до античної культури як до ідеалу (вивчення античної філософії та мистецтва).
Епоху Відродження прийнято поділяти на два періоди – гуманізм (сер. ХІV – сер. ХV ст. ), до якого відноситься творчість Данте, Ф. Петрарки, Л. Валла, М. Кузанського, та натурфілософію, до якого відноситься творчість М. Коперника, Дж. Бруно, Й. Кеплера, Л. Да Вінчі, Г. Галілея. Розглянемо основні аспекти творчості М. Коперника, Дж. Бруно та Г. Галілея.
Микола Коперник (1473–1543). Основний твір: “Про обертання небесних сфер”. Коперник висунув ідею геліоцентричної світобудови. Згідно з цією ідеєю, Земля не є нерухомим центром світу, а обертається навколо своєї вісі та водночас навколо Сонця, яке знаходиться у центрі Всесвіту.
Джордано Бруно (1548–1600). Основні твори: “Про причину, початок та єдине”, “Про монаду, число та фігуру”. Центральна категорія його вчення – Єдине. Це і причина буття, і саме буття речей. Пантеїстична картина світу за Д. Бруно: Бог не протистоїть світу як творець, а знаходиться в самій природі як її внутрішня рушійна сила. Бруно висунув також тезу про нескінченність і вічність Всесвіту, в якому безперервно відбуваються рух та зміни. Переосмислюючи геліоцентричну теорію М. Коперника, Бруно відкинув ідею єдиного центру. В універсумі безліч світів, і кожен з них має свій центр – зірку.
Галілео Галілей (1564–1642). Основні твори: “Діалоги про дві найважливіші системи світу”, “Зоряний вісник”. Галілей здійснив систематичне обґрунтування геліоцентричної системи світу. Його вважають засновником наукового природознавства – саме Галілей вперше використав математику для опису результатів експериментів. Галілей досліджував рух тіл і сформулював закони механіки. У такий
спосіб вперше в історії людства з’явилося поняття фізичного закону, закону природи.