11. Філософія епохи Просвітництва (Франція).
З ХVІІ до ХVІІІ ст. перейшла оптимістична традиція впевненості у міць людського розуму, в його безмежні можливості, в прогрес наук, що створюють умови для економічного та соціального добробуту.
В Англії, Франції, Німеччині зароджуються буржуазні відносини і на хвилі суспільних перетворень виникає громадський рух – Просвітництво. Критика феодалізму, абсолютизму, метафізики, церкви як соціального інституту – це одна сторона у творчості мислителів цієї епохи. Пропаганда освіти, пошуки нових моделей державного устрою, виховання, зв’язок науки та практики – це друга, конструктивна, складова діяльності просвітників. До плеяди французьких мислителів епохи Просвітництваналежать Вольтер, Ш. Монтеск’є, Ж. -Ж. Руссо, Д. Дідро. Радикальністю поглядів вирізнялися такі вчені, як Ж. Ламетрі, К. Гельвецій, П. Гольбах. Деїзм, матеріалізм, атеїзм в різних ступенях прояву притаманній філософським вченням цього періоду. Вольтер і Ш. Л. Монтеск’є належали до поміркованого крила
просвітницького руху.
Вольтер (1694–1779) – філософ, поет, драматург, громадський діяч. Основні твори: “Філософські листи”,“Роздуми про людину”,“Філософський словник”.
Філософські погляди Вольтера формувались як антитеза теології і метафізиці. Його цікавили найгостріші соціально-політичні проблеми епохи. Вольтер розробив концепцію ”просвіченого правління”, своєрідного союзу філософів і державців (перші – це законодавча влада, другі – виконавча). Політичним ідеалом для Вольтера булла конституційна монархія, а її взірцем – тогочасна Англія.
Шарль Луї Монтеск’є (1689–1755) – видатний філософ, історик,правознавець. Основні твори: “Перські листи”, “Про дух законів”. Монтеск’є був високоосвіченою людиною, вивчав історію, філософію. Його позицію щодо релігії можна позначити як деїзм. Деїзм був для Монтеск’є засобом пропаганди вільнодумства і передових наукових знань.
Природа створена Богом, але її існування нескінченне. Наука не повинна бути служницею релігії, її призначення – допомога людині пізнати світ, поліпшити життя людей. На противагу теологічному розумінню історії Монтеск’є стверджував, що історія є природним процесом, і висунув ідею так званого “географічного детермінізму”. В творі “Про дух законів” Монтеск’є розглядає вплив клімату на розвиток суспільства, перебільшуючи значення цього чинника. Особливого значення в історії суспільної думки набули ідеї Монтеск’є щодо врегулювання взаємин між державною владою та народом за допомогою законів, а також поділу державної влади на три гілки – законодавчу, виконавчу, судову. Жан-Жак Руссо (1712–1778) – ідеолог революційно-демократичного крила просвітницького руху. Основні твори:“Міркування про науки та мистецтво”, “Про суспільний договір” таінші.
У своїй творчості Ж. -Ж. Руссо торкається питань розвитку цивілізації, держави, моралі, виховання. Особливу увагу приділяв він проблемі соціальної нерівності, вбачаючи її причини у відмові людини від первісної простоти, у розвитку потреб. Ідеалом державного устрою Ж. -Ж. Руссо вважав буржуазну республіку. Він виправдовував революційний шлях ліквідації тогочасного суспільства і закликав до побудови нової держави на основі суспільного договору.