119. Проблема методу та методології в сучасній філософії та науці.

Метод – спосіб побудови і обґрунтування системи філософського і наукового знання; сукупність прийомів і операцій практичного і теоретичного освоєння людиною навколишнього світу, іншими словами – це знання, які перетворилися в керівництво діяльністю.

Своїм генетичним корінням метод сягає практичної діяльності людини, прийоми якої повинні були узгоджуватись з властивостями та законами дійсності.

Хоч проблема методу (М) обговорювалась вже в античній філософії (котра вперше звернула увагу на взаємозалежність результату і методу пізнання) (Сократ – метод пошуку істини – маєвтика). , систематичний розвиток методів пізнання і їх вивчення починається лише у Новий час, з виникненням експериментальної науки. З того часу розвиток, вдосконалення М виступає як важлива складова частина всього прогресу науки. Розвиток і диференціація М мислення у ході розвитку пізнання привели до вчення про М – методологію (МЛ).

Для вирішення конкретних проблем у рамках тої чи іншої науки викор-ся спец. М. Ширшу сферу застосування мають фундаментальні ідеї та принципи, які виступають в ролі методологічних регулятивів певної науки і служать основою розроблення спеціальних методів наукового пізнання. Методологічні ідеї і принципи, які виявлялися продуктивними в інших науках , набувають загальнонауковий статус (н. , принцип доповнення, ідея біологічної еволюції, системний підхід і системні методи).

МЛ сьогодення, розкриваючи зміст поняття „М”, наголошує на трьох моментах: 1) Метод хоч і залежить від характеру об’єкта, його істотних якостей, але безпосередньо стосується лише діяльності, що пов’язано з духовним чи практичним освоєнням цього об’єкта. 2. Метод відіграє регулятивно-організуючу роль не тільки в процесі наукового пізнання, а й у всіх інших видах людської діяльності. 3. Важливою характеристикою методу в суб’єктивному плані є його усвідомленість і осмисленість, без чого, власне кажучи, важко говорити про позитивний вплив певної методології на ефективність тієї чи іншої діяльності.

Для узагальнено-філософського дослідження методів наукового пізнання в межах логіки й методології науки найпопулярнішою та найефективнішою є їх класифікація відповідно до рівня загальності (або широти сфери дії). На підставі цього критерію виділяють три головні групи методів: 1) загальні (філософські) методи наукового пізнання; 2) спільні методи науки; 3) спеціальні наукові методи. В залежності від рівня пізнання вони бувають емпіричні та теоретичні.

Розробка і критичний аналіз загальних філософських методів є прерогативою філософії. До загальних методів відносяться: аналіз, синтез, спостереження, експеримент, індукція, дедукція, формалізація, ідеалізація, моделювання. Загальні методи пізнання широко застосовуються і в філософії.