118. Світова та українська філософія: особливості взаємозв’язків.

Передвідродження. В др. пол. ХV ст. в Укр. помітно зростає інтерес до реального світу і людини. Природа поступово стає об’єктом наукового вивчення. В цей період зростає популярність Астрономії, географії, логіки, математики.

2. Соц. -економ. прогрес в Укр. зумовив подальший розвиток культури та прогресивні зрушення в ідеології, сприяв поширенню ідей гуманізму. В числі найвизначніших українських гуманістів були : Юрій Дрогобич, Станіслав Оріховський, Павло Русин, Шимон Шимонович. В цей період було засновано Острозький наук. -культур. осередок. Він складався з колегії; друкарні і наук. -літерат. гуртка і вбачав своє завдання в підготовці діячив вітчизняної культури. Значну роль у встановлені і розвитку гуманістичних і реформаційних ідей відіграли Братські школи. В Укр. в кінці ХV ст. - протягом ХVI ст. соц. -економ. умови сприяли поширенню і розвитку ідей раннього гуманізму. (В Європі було два стани розвитку гуманізму епохи відродження - ранній громадянський , пізній природознавчий) Посилюєтья інтерес до рідної культури, історії, мови, пробуджується національна свідомість, з’являється потреба науки і освіти. Однак в Україні не було ні вищих, ні середніх навчальних закладів і всі діячи української культури навчались в Західноєвроп. університ. зокрема в польських. . Юрій Дрогобич (1410 -1494рр. ) доктор філософії та медицини, займався астрономією.

3. Реформація у зах. -європ. варіан. не сприймалась на Україні. Тому мова йшла про проведення власної релігійної ідеології відповідно до вимог часу. Це завдання виконав Острозький культурний центр (оснований князем Острозьким у 1576р. ). До складу О. входилда колегія (перша спроба), друкарки і науково-літературний гурток. Найбільш активна діяльність центру розгортається в період підготовки Брестської унії. . Антиуніатьські заходи започатковані в Острозі охопили всю Україну. В ХVII ст. спад діяльності і в 1636р. прининив свою діяльність. (Діячі П. Смотрицький,К. Лукарис, Д. Наливайко та інші) В цей період відроджується і розвивається полемічна література, яка закликала до боротьби з польською католицькою експансією. Епоха ідейної боротьби з католицизмом висунула плеяду блискучих письм. -полемістів(Вишенський. Головні твори “Посланіє утєкшим от православної вьри єпіскопам” та ін. Народного походження письменник,критик) В ост. чв. ХVI-поч. ХVII ст. виникли братства(православного населення міст). Вони стали осередками захисту мови, культури, віри, духовних традицій. В ХVII ст. братський рух стає масовим. . Найстарішим і найвпливовішим на Україні було Львівське Успенське братство. Братства відстоювали православ’я в його боротьбі проти католицизму, прагнули захистити принципи,теологічні засади. Засновували школи, виховували молодь в національних традиціях. . В ХVII ст. великого значення набуває Київ, як центр ідейної і політичної боротьби проти польської католицької експансії. Великий розвиток друкарської справи. Засновано друкарню, Києво-Печерської лаври, яка перетворилась на значний культ. осередок. Видано велику кількість книг і не тільки релігіозного змісту (Лаврентій Зизаній “Катахізис “ Павла Беринда “Лексикон” .

Видатні професори К. - М. А. розуміли філософію як систему дисциплін чи всіх наук, покликаних віднайти істину, причини речей, даних людині Богом, а також як життя і доброчесності.

До визначних діячів академії відносяться: Інокентій Гізель, Георгій Щербицький, Стефан Яворський, Тефан Прокопович та ін.

Істину вони ототожнювали з вищим буттям, тобто Богом, якого називали також творящою природою. Будучи переконаним у раціональності світу, професори академії шукали істину на шляху дослідження наслідків Божої діяльності створеної природи.

Здобуття істини на думку викладачів К. М. А. є результат складного процесу пізнання, здійснюваного на двох рівнях - чуттєвому і раціональному. Важливим джерелом пізнання вони вважали чуттєвий досвід.

В вченні про матерію і форму вони виклали думку, що в основі всього існуючого в світі лежить певний субстрат, що завдяки привнесенню форми перетворюються в ту чи іншу річ. Рух розумівся як зміна певного кінцевого стану і природний рух - до відповідного даному тілові стану спокою, а вимушений - до цільового прагнення двигуна. За такого підходу рух розумівся як взаємодія протилежностей.

Простір мислився невід’ємним від речей і середовища, а час як послідовна тривалість кожної речі. Було обгрунтовано ідею невіддільності простору і часу від природних тіл, заперечувалось існування порожнечі.

Було висловлено оригінальні думки про етичні проблеми. Етика поділялася на теоретичну та практичну. Перша займалась обгрунтованням долі людини в світі, розглядала проблему сенсу життя, свободи волі, міри відповідальності за свої вчинки. Друга вказувала на шляхи і способи влаштування особистої долі, досягнення щастя, розробляла систему виховання відповідно до уявлень про досконалу людину.

Сенс життя - у творчій праці, спрямованій на власне і громадське добро.

В основі праці, на думку Т. Прокоповича, лежить вигода, користь. Останню він зближує з доброчесністю і в такий спосіб дає ій позитивну моральну оцінку.

Розглядалась проблема взаємозв’язку волі і розуму. Визнаючи свободу волі, вони пріоритетного значення надавали переважно розумові. Він здійснює моральний вплив на волю, даючи їй різні варіанти вибору між добром і злом. Вчені К. М. А. зробили значний вклад у розвиток філософії права.

Кінець XVIII – початок XIXст. пов’язана насамперед із розробкою просвітницької філософії в Україні. Цей період позначений активною діяльнністю речників українсткої культури щодо популяризації ідей найзначніших представників французького і німецького просвітництва. Ведеться значна робота по перекладу філософських творів західноєвропейських просвітників.

На основі філософсткого посібника Ваумейстера, перекладеного П. Лодієм й виданого 1790р. , викладавсякурс філософії в Studium Ruthenum у Львові (філософсько-богословське відділення для українців у Львівському університеті). До речі, це була єдина філософська книга в україні кінця XVIIIст. , видана на мові близькій до місцевої. П. Лодій, мабуть, перший, хто рознайомив українську громадськість із творчістю І. Канта. Ідеї засновника німецької класичної філософії в Харківському університеті в 1807-1809рр. поширював Л. Г. Якоб, а на Закарпатті – В. Довгович.

Ідеї Фітхе приніс в україну професор Харківського університету Й. Б. Шад. Саме тут 1813р. публікується переклад Фітхе ”Яснейшее изложение, в чём состоит существенная сила философии”. 1833р. професор Рішельєвського ліцею М. Д. Курляндйев видає переклад твору Ф. Шеллінга ”Введение в умозрительную музику”. Ф. Шеллінга пропагують в Харкові Й. Шад та його школа , в Одесі – Г. Міхневич. Значним пропагандистом шеллінгіанства у Російській Імперії був вихованець Київської академії Д.

Отже, акценти у взаємодії з Європейським просвітництвом саме на німецькій філософії становить характерну особливість поглядів українських просвітників. Навіть ті з них, які певною мірою тяжіли до ідей французьких просвітників, здійснюють синтез цих ідей з філософією німецького просвітництва.

Значний вплив на розвиток в Україні мала творчість українського вченого з світовим ім’ям, визначного фахівця в галуці загального мовознавства, фонетики, граматики, сементики, теорії словесності О. П. Потебні (1835-1891) .

О. Потебня першим із українських філософів дав глибокий і всебічний аналіз проблеми взаємозв’язку мови і мислення. Він показав, що мислення формується за допомогою мови, на її основі, розкрив зв’язок мови не тільки з мисленням, а й з психікою вцілому.

Опрацювавши ідеї німецьких вчених В. Гумбольта і Г. Штейнталя, Потебня став засновником “психологічного напрямку” у вітчизняному мовознавстві. У слові він вбачав індивідуальний творчий акт і вважав кожне вживання слова і кожну його видозміну особливим явищем.

Потебня не був тільки мовознавцем, а й творцем “лінгвістичної поетики”. Тут він наближався до трактування творчості, як мислення художніми образами.

П. Д. Юркевич (1827-1874) як філософ за вічнозмінними явищами природи, які сприймаються нашими органами чуття, намагався (в дусі платонізму) знайти незмінну ідею об’єкта; в цій ідеї мислення і буття тотожні. Сходження до істини знання пов’язане з вірою, яка є більш могутнім фактором, ніж просто емпіричний зміст мислення.

Основними центрами розвитку прогресивних світоглядних ідей у природознавстві були такі визнані науукові установи, як Київський, Харківський і Одеський університети. (вчені М. П. Авенаріус, М. С. Ващенко-Захарченко, В. П. Єрмаков і ін. ) Пропагували ідею єдності світу. Центральне положення – світ не є продуктом людської свідомості, а, навпаки, - людтна є продукт цього світу. Звідси і віра в безмежну творчу силу людини, розуміння необхідності вивчення законів природи.

Драгоманов М. П. (1841-1895) – розглядав історичний процес як результат дії багатьох факторів і різних комбінацій суспільних сил; визнавав велику роль філософії в історичному процесі. Соціальні питання розглядав не суб’єктивним методом, а порівняльно-історичним. Цей метод враховував не лише фактор часу, а й усі ті суспільні умови, за яких відбувається розвиток того або іншого явища.

І. Я. Франко (1856-1916) – перший розробляє тему праці, трудової моралі. Формулює головний закон людяності – неробство це зло, а праця – добро, її творче натхнення, її пісня. Духовний світ людини – її найдорожче надбання. Філософія Франка замішана на почуттях і розумінні благородності матерії людського духу; людина носить вічність у своїй уяві, в ілюзіях і думках, у муках свого сумління.

Леся Українка (1871-1913) філософія полягає в оспівуванні ліризму української душі і драми її реалізації.

Український народ витворює філософію, у центрі якої є людина з її внутрішнім світом, який перебуває в органічній єдності з умовами її самореалізації.