117 Наука як специфічна форма пізнавальної діяльності.
Основна форма людського пізнання-наука в наш час стає все більш значущою і суттєвою складовою частиною тої реальності, яка нас оточує. Сучасна наука в багатьох відношеннях істотно відрізняється від тої науки, яка існувала навіть півстоліття тому.
Говорячи про сучасну науку в її взаємоз'язку з різними сферами життя людини і суспільства, можна виділити 3 групи її функцій: а) культурно-світоглядні; б) безпосередньо виробляючої сили, в) соціальної сили (наукові знання і методи використовуються при вирішенні різних проблем, що виникають в ході суспільного розвитку).Наукове знання, в кінечному рахунку, необхідне для того, щоб направляти і регулювати практику. Але практика може принести успіх тільки тоді, коли вона узгоджується з об'єктивними законами зміни і розвитку його предметів. Тому основна задача науки - виявити ці закони. Орієнтація науки на вивчення об'єктів, які можуть бути включені в діяльність, і їх дослідження- складають одну з найважливіших особливостей наукового пізнання. Наука орієнтована на предметне і об'єктивне дослідження дійсності. Націленість науки на вивчення не тільки об'єктів, що використовуються в сьогоднішній практиці, але й тих, які можуть стати предметом масового практичного освоєння в майбутньому, є другою відмінною рисою наукового пізнання. Ця риса дозволяє розмежувати наукове і буденне стихійно-емпіричне пізнання: а)Наука має справу з особливим набором об'єктів реальності, а не зведених до об'єктів звичайного досвіду (відмінність в мові науки і звичайній мові, т. б. наукова мова не допускає багатозначності і нечіткості). б)Наукові дослідження потребують особливої системи спеціальних знарядь (спец. наукова апаратура). в)Наука формує специфічні способи обгрунтування істинності знання (експериментальний контроль за отриманими знаннями, виведення одних знань з інших, істинність яких доказана). г)Системність і обгрунтованість людського знання.
д)Відмінності в методах пізнавальної діяльності (об'єкти, на яких направлене буденне пізнання, як правило реально існують. При науковому пізнанні виявлення об'єкта є досить трудомістким, або й неможливим на даному етапі розвитку (кванти, лептони в мікросвіті). е)Наукове пізнання потребує особливої підготовки суб'єкта.Таким чином, при характеристиці природи наукового пізнання два головних признаки науки: а)предметність і об'єктивність наукового знання, б)вихід науки за рамки буденного досвіду. Всі інші признаки є похідними від вказаних і обумовлені ними.
Структура наукового пізнання: емпіричний і теоретичний рівень наукових досліджень
У науковому пізнанні розрізняють два рівні: емпіричний та теоретичний. Вони відрізняються: глибиною, повнотою, всебічністю осягнення об'єкта; цілями, методами досягнення та способами вираження знань; ступенем значимості в них чуттєвого та раціонального моментів.
На емпіричному рівні здійснюється спостереження об'єктів, фіксуються факти, проводяться експерименти, встановлюються емпіричні співвідношення та закономірні зв'язки між окремими явищами. На теоретичному - створюються системи знань, теорій, у яких розкриваються загальні та необхідні зв'язки, формулюються закони в їх системній єдності та цілісності.
Емпіричний та теоретичний рівні наукового пізнання розрізняються також і тим, з якого боку вони досліджують об'єкт, яким чином одержано основний зміст знання, що є логічною формою його вираження, науковою та практичною значимістю одержаного знання.
На теоретичному рівні суб'єкт користується абстракціями більш високого рівня, ніж на емпіричному. Він здійснює сходження від емпіричних об'єктів до ідеалізованих (ідеальних об'єктів), широко застосовує поняття, які не мають емпіричних корелятів. Правда, в тій мірі, в якій кожне поняття асоціюється з певною сукупністю сприйнять, уявлень та наочних образів, він має також і чуттєво-сенситивні компоненти. Отже, емпіричний та теоретичний рівні наукового пізнання відрізняються, по-перше, гносеологічною спрямованістю досліджень.
На емпіричному рівні пізнання орієнтується на вивчення явищ та поверхових, "видимих", чуттєво-фіксованих зв'язків між ними, без заглиблення в суттєві зв'язки та відношення. На теоретичному ж рівні головним гносеологічним завданням є розкриття сутнісних причин та зв'язків між явищами.По-друге - пізнавальними функціями. Головною пізнавальною функцією емпіричного рівня є описова характеристика явищ, теоретичного - пояснення їх.
По-третє - характером і типом одержуваних науковиих результатів. Результатами емпіричного рівня є наукові факти, певна сумативність знання, сукупність емпіричних узагальнень, закономірні взаємозв'язки між окремими явищами. На теоретичному рівні знання фіксуються у формі сутнісних законів, теорій, теоретичних систем та системних законів.
По-четверте - методами одержання знань. Основними методами емпіричного рівня є спостереження, опис, вимірювання, експеримент, індуктивне узагальнення; теоретичного ж рівня - аксіоматичний, гіпотетико-дедуктивний методи, ідеалізація, єдність логічного та історичного, сходження від абстрактного до конкретного.
117> По-п'яте - співвідношенням чуттєво-сенситивного та раціонального компонентів у пізнанні. На емпіричному рівні домінує чуттєво-сенситивний компонент, на теоретичному — раціональний.
Слід розрізняти поняття "чуттєве" та "раціональне" від понять "емпіричне" та "теоретичне". Поняття "чуттєве" та "раціональне" характеризують пізнавальні здібності людини, а "емпіричне" та "теоретичне" — відносно самостійні етапи та рівні наукового пізнання. Чуттєві та раціональні компоненти пізнання як вираження пізнавальних здібностей та здатностей суб'єкта завжди функціонують у єдності, хоч співвідношення їх на емпіричному та теоретичному рівнях різне.
Однак, незважаючи на зазначені відмінності, емпіричний та теоретичний рівні наукового пізнання органічно взаємопов'язані і взаємо-обумовлюють один одного в цілісній структурі наукового пізнання.
Емпіричне дослідження, виявляючи нові факти, нові дані спостереження та експериментів, стимулює розвиток теоретичного рівня, ставить перед ним нові проблеми та завдання. Теоретичне дослідження, в свою чергу, розглядаючи та конкретизуючи теоретичний зміст науки, відкриває нові перспективи пояснення та передбачення фактів і, тим самим, орієнтує та спрямовує емпіричне пізнання. Емпіричне знання опосередковується теоретичним: теоретичне пізнання вказує, які саме явища та події мають бути об'єктом емпіричного дослідження, які параметри об'єкта мають бути виміряні і в яких умовах має проводитись експеримент. Теоретичний рівень також виявляє і вказує емпіричному ті межі, в яких результати його істинні, в яких емпіричне знання може бути застосованим практично. Саме в цьому і полягає евристична функція теоретичного рівня наукового пізнання.Теоретичний та емпіричний рівні наукового пізнання характеризуються лише відносною самостійністю, межа між ними досить умовна. Емпіричне переходить у теоретичне, а те, що колись було теоретичним, на іншому, більш високому етапі розвитку стає емпірично доступним. Кожній науці на усіх її рівнях притаманна діалектична єдність теоретичного та емпіричного, з одного боку, і емпіричного та теоретичного - з іншого.
Розглядаючи специфіку наукового пізнання, слід охарактеризувати і основні методи, які тут застосовуються. На емпіричному рівні, як уже зазначалося, застосовують такі специфічні методи, як спостереження, вимірювання, експеримент, моделювання.