Суть прибутку як економічної категорії та його функції
Прибуток як самостійна економічна категорія товарного виробництва відображає кінцевий результат фінансово-господарської діяльності підприємств. Економічною основою і джерелом утворення прибутку є додатковий продукт, що створюється у процесі виробництва товарів.
В результаті реалізації товарів втілена в них вартість додаткового продукту проявляється як надлишок грошових коштів над витратами, що авансовані на виробництво товару. Тобто на величину прибутку товаровиробники отримують більше вартості в грошовій формі після реалізації виготовленої продукції порівняно з вкладеннями у виробництво.Величина прибутку може не співпадати з вартістю додаткового продукту за результатами реалізації товару. Це зумовлено тим, що в ринкових умовах співвідношення між вартістю додаткового продукту і величиною отриманого прибутку залежить від рівня цін, за якими реалізується виготовлена продукція. Низькі ціни на товари, що є результатом несприятливої кон’юнктури ринку, не дають можливості отримати у формі прибутку повної величини, втіленої в товарі вартості додаткового продукту. І, навпаки, високі ринкові ціни на товари, що є результатом високого на них споживчого попиту, сприяють отриманню всієї величини вартості додаткового продукту або його надлишку у формі прибутку чи надприбутку.
За допомогою цін на товари (послуги) відбувається перерозподіл додаткового продукту між підприємствами на користь тих, що реалізують товари за кращим співвідношенням ціна/цінність, які перемагають у конкурентній боротьбі.
Утворення прибутку безпосередньо пов’язане з витратами виробництва. Прибуток становить частину вартості продукту, яка залишається після відшкодування виробничих витрат. Відокремлена частина вартості продукції у формі її витрат виступає у грошовому виразі як собівартість реалізації (прямі і непрямі виробничі витрати) та інших невиробничих операційних витрат (адміністративних витрат, витрат на збут, інших операційних витрат).
Тому величина прибутку виступає похідною від вартості товару. Він є результатом відображення вартості реалізованого додаткового продукту. У класичному розумінні прибуток являє собою частину чистого доходу, що визначається як різниця між вартістю проданої продукції або активів, обчислених у відпускних цінах виробника без податку на додану вартість і акцизного збору, та собівартістю її реалізації і інших невиробничих операційних витрат.Об’єктивна умова функціонування прибутку зумовлена необхідністю первинного розподілу додаткового продукту між учасниками виробництва. Тому прибуток виступає формою реалізації вартості в основному додаткового продукту. Підприємства можуть отримати прибуток лише після того, як втілена в товарі вартість пройде відповідну стадію обороту і набере грошової форми.
Обсяг прибутку зазнає впливу численних факторів і відображає їх результати. До них належать:
- сфера діяльності;
- галузь господарювання;
- форма власності;
- порядок формування витрат на виробництво продукції, який встановлюється державою;
- собівартість реалізованої продукції та інші невиробничі операційні витрати;
- рівень відпускних (роздрібних) цін на продукцію;
- рівень розвитку ринкових відносин тощо.
Прибуток, як і кожна економічна категорія, виконує властиві йому функції, зокрема: оціночну, розподільчу та стимулюючу. Сутність оціночної функції полягає в тому, що з допомогою прибутку оцінюється фінансово-господарська діяльність підприємства. Будь-які досягнення і недоліки в роботі підприємства відбиваються на величині прибутку. Водночас на формування прибутку значною мірою впливає рівень цін на виготовлену продукцію. Останнє знижує якість оціночної функції. Повною мірою використання цієї функції можливе лише в умовах ринкової економіки, яка передбачає свободу цін, свободу вибору постачальника та покупця.
Прибуток використовується як інструмент розподілу чистого доходу суспільства на дві частини: одна з них акумулюється в бюджетах різних рівнів, а друга - залишається у розпорядженні підприємства.
Прибуток виконує стимулюючу функцію. Її сутність полягає в тому, що прибуток є джерелом формування різних фондів стимулювання ( фонд виробничого та соціального розвитку, фонд виплати дивідендів тощо). Не будучи в достатній мірі зацікавленими в прибутку, підприємства вдаються до приховування своїх доходів від оподаткування. Це відбувається таким чином, що формально економічна діяльність підприємств здебільшого носить легальний характер, але певна її частка не враховується офіційною статистикою і не потрапляє до валового внутрішнього продукту. Прихований обсяг економічної діяльності отримав назву “тіньової економіки”. Вважається, що в Україні не ме-л C
нше 50%, а за деякими даними 75-80% економіки є нелегальною . Щоб не приховувати економічну діяльність і не допускати ухилення від сплати податків в бюджет і обов’язкових зборів податкового характеру до позабюджетних фондів, підприємства мають бути зацікавлені в отриманні прибутку. Саме цьому значною мірою сприятимуть прийняті зміни до закону “Про оподаткування прибутку підприємств”, зокрема зменшення ставки податку з 30 до 25 відсотків, запровадженої з 1 січня 2004 р.
11.6.