4.1. Основні потоки фінансових ресурсів у банківському секторі

Брак власних резервів і неспроможність у необхідному обсязі задіяти внутрішні важелі відтворювальних процесів на фоні недостатньої розвиненості та певної невизначеності фондового ринку в Україні проявляються у привалюванні споживання позикових ресурсів, які акумулюються у банківському секторі.

Водночас управління цим рухом відображує головну задачу фінансового менеджменту. Під управлінням у даному випадку розуміється процес впливу за допомогою певного фінансового інструментарію на величину і динаміку зміни відповідних ресурсів та капіталу. Значну роль у цьому процесі відіграє регуляторна політика Національного банку України, який є основним фінансовим інститутом у сфері грошового ринку, організації ефективного функціонування кредитної системи. Проявом же організації управління фінансовими потоками банківської системи з боку НБУ є здійснення нагляду за діяльністю банків, встановлення економічних нормативів (мінімального розміру статутного фонду, показників ліквідності й платоспроможності та ін. [18]) і розмірів обов'язкових резервів. Важливою функцією Національного банку України в банківській системі є також забезпечення проведення міжбанківських розрахунків та кредитування банків, обслуговування Уряду. Банк виконує агентські

послуги з розміщення державних цінних паперів і обслуговування державного боргу, організовує касове виконання бюджету, проводить міжнародні розрахунки держави, здійснює валютне регулювання і встановлює офіційні курси валют.

Загалом банки відіграють досить активну роль у відтворювальній структурі економіки, організації руху та перерозподілі грошових і капітальних ресурсів. Концентруючи значну масу фінансових ресурсів і спрямовуючи кредитні потоки, банки виконують керуючу роль у розвитку кожної країни.

Разом з тим слід пам'ятати про банк як про відкриту складну динамічну систему управління ресурсами в їхньому грошовому вираженні [9], що у підсумку визначає множинність форм і різновидів існування фінансових потоків у банківському секторі (див. міркування розд. 1). Загалом же фінансові потоки конкретного банку опосередковуються відповідно до здійснюваних ним банківських операцій. Так, на сьогодні банки пропонують досить широкий спектр фінансових операцій і послуг, серед яких виділяються такі: депозитні, депозитарні, кредитні, інвестиційні, емісійні, посередницькі, трастові, заставні, консалтингові, що

и уособлюється у відповідних фінансових потоках банку. При цьому вхідні фінансові потоки банку утворюють пасивну частину банківського балансу, а вихідні - активну его частину.

Тож традиціИно рух потоків фінансових ресурсів з погляду банків характеризується обсягами депозитних надходжень і наданих кредитів. У цьому плані насамперед доцільно звернути увагу не лише на значне зростання вимог банків за кредитами, наданими в економіку країни, а И на помітну стабілізацію темпів зростання наданих кредитів (рис.

Обсяги наданих Темпи зміни наданих кредитів,

кредитів, млн грн % до попереднього року

Рис. 4.1. Кредити, надані в економіку України протягом 1992 - 2004 рр.

Таке зауваження є досить доречним з точки зору прогнозування руху фінансових потоків, можливості визначення напрямків їх

спрямування завдяки отриманню більш точних економетрич- них моделей.

При цьому важливо також вказати на два аспекти, які властиві руху кредитних потоків банків в Україні:

по-перше, це зменшення рівня непродуктивного споживання фінансових ресурсів та підвищення їх перерозподілу на користь реального сектора економіки. Проявом цього може служити зменшення питомої ваги кредитів із надання позик органам державного управління. Так, за підсумками 2002 р. цей показник у загальному портфелі кредитів банків склав 0,5%, а за підсумками 2004 р.- менш ніж 0,1% [7]; по-друге, слід зазначити, що останнім часом досить вагомою часткою у кредитних фінансових потоках банків стає кредитування фізичних осіб. Показники цієї частки протягом 2002 - 2004 рр. у структурі загального обсягу наданих кредитів зросли майже вдвічі та перевищили 13% [57]. У цілому ж динаміка частки кредитів, наданих населенню, в загальному обсязі кредитного портфеля банків складала: у 1998 р.- 5,6%, у 1999 р.- 4,8%, у 2000 р.- 4,0%, у 2001 р.- 4,3%, у 2002 р.- 6,9%, у 2003 р.- 12% [7; 57]. Значним є й зростання обсягів наданих кредитів фізичним особам в абсолютному виразі. Так, протягом 1995 - 2004 рр. цей показник зріс більше як у 100 разів (рис. 4.2, узагальнено за даними [7, с. 70]).

Втім такий розвиток водночас збільшує кількість фінансових потоків банків та в цілому підвищує ймовірність настання ри- зикових подій у сфері кредитування, а отже, вимагає й більш зважених рішень щодо розв'язання певних завдань з класичної дилеми управління банківською діяльністю, насамперед співвідношення між прибутковістю та ліквідністю банку.

Кредитування є найбільш прибутковим видом банківського бізнесу, тому є досить вагомою складовою у формуванні доходів банків. Тож, на нашу думку, слід вважати

Розділ 4. Організація та методологія управління фінансовими потоками банків

I INI INI INI INI INI INI INI INI INI III INI INI INI INI INI INI INI INI INI INI INI INI INI INI INI INI INI INI INI III INI INI INI INI INI INI INI INI INI INI INI INI INI INI INI INI INI INI INI III 111111111111

Обсяги наданих кредитів, млн грн

Рис. 4.2. Обсяги наданих кредитів банками України фізичним особам протягом 1995 - 2004 рр.

недоречними зауваження урядовців відносно необхідності вилучення більшої частки прибутку банків на користь держави, які пролунали наприкінці серпня 2004 р., бо це неодмінно позначиться на сталості руху відповідних фінансових потоків. При цьому можливий такий сценарій розвитку: збільшення частки вилучення прибутку у банків може призвести до об'єктивного підвищення відсотків за використання кредитних коштів, що, у свою чергу, уповільнить темпи наданих кредитів, що можна вважати проявом негативного впливу на взаємозалежність руху різних фінансових потоків (тобто мається на увазі, що уповільнення темпів зміни у русі фінансових потоків банків призведе до зміни руху фінансових потоків інших учасників ринкових відносин).

Якщо говорити про ресурсну базу вітчизняних банків, яка є основою розширення їх активних операцій, а отже, і базою стійкого руху відповідних фінансових потоків, то вона також динамічно розвивається. Підставою для цього є насамперед існуюча динамка зростання залучених коштів. Так, протягом 2002 р. зобов'язання банків України збільшилися на 35,9%, у 2003 р.- на 61,9%, а протягом 2004 р. зобов'язання банків за коштами,

залученими на рахунки суб'єктів господарювання та фізичних осіб, зросли більш ніж на 36%, незважаючи на наявну ознаку банківської кризи наприкінці року. Втім, саме строкові зобов'язання банків є найбільш стійкими його фінансовими ресурсами, здатними забезпечити не лише сталість руху відповідних фінансових потоків, а й фінансові потреби економіки у довгостроковій перспективі.

Разом з тим слід зазначити, що не всі акумульовані у банках кошти розміщуються на ринку, тобто частина кредитних пропозицій залишається незатребуваною, а залучені ресурси використовуються неефективно. Так, наприклад, якщо розглянути дані наведені у Додатку Ж (узагальнено та розраховано на підставі оприлюднених даних банків), то в деяких випадках можна побачити значний розрив у обсязі фінансових потоків, які сформувалися внаслідок залучення ресурсів і фінансових потоків, що відображають кредитно-інвестиційні вкладення банків. У таких банках, як ІНТЕРБАНК, АРКАДА, ДІАМАНТ, ЕНЕР- ГОБАНК тощо обсяги фінансових потоків, що сформувалися внаслідок залучення ресурсів, майже у 1,5 рази перевищують обсяги фінансових потоків, які пов'язані з кредитно-інвестиційними вкладеннями банків. При цьому банки також стикаються з надлишком ліквідності, гроші частково знерухомлюються, що сповільнює кругообіг активів в економіці. Наприклад, для деяких банків підвищується показник відношення ліквідних активів до працюючих: для УКРГАЗПРОМБАНКу на 01.01.2003 р. цей показник становив 20,1%, а на 01.01.2004 р.- вже 66,1%; ОДЕСА-БАНКу - відповідно 6,2 та 64,7%; ТЕХНОБАНКу - 13,3 та 118,4%.

З одного боку, наведені факти свідчать про певні проблеми, що виникають у банківській діяльності, а з іншого - можуть служити ознакою недоцільного застосування однакових важелів регу-

ляторного впливу на різні за своєю спрямованістю та діяльністю банківські установи. До того ж світова практика передбачає разом з універсалізацією надання послуг виділення банківських операцій з цінними паперами в окремий вид інвестиційних послуг, які надають спеціалізовані інвестиційні банки. Це обумовлено тим, що інвестиційні та кредитні операції, як правило, мають різні характеристики: терміни окупності, рівні дохідності, ризики.

Водночас з погляду оцінки сталості руху фінансових потоків банків також доцільного звернути увагу на те, що взаємозв'язок між вихідними потоками фінансових ресурсів комерційних банків і потоками фінансових ресурсів, залучених від суб'єктів господарювання нефінансової сфери економіки (тобто вхідними потоками банків), не є рівномірним і досконалим, що в кінцевому підсумку теж не сприяє як сталості кругообігу фінансових ресурсів зокрема, так і економічному розвитку загалом. При цьому економетричний аналіз залежності між кредитно-інвестиційним портфелем банку, який формується під впливом потоку наданих кредитів, потоків міжбанківського кредитування, потоку фінансових ресурсів, що опосередковується формуванням відповідної частки цінних паперів і потоками залучених ресурсів від населення та підприємств (рис. 4.3, авторське пояснення) дозволяє стверджувати (табл. 4.1, розраховано автором на підставі даних [57]), що:

■ вагомим чинником сталого руху вихідних потоків банківської системи є переважно фінансові потоки, які формуються внаслідок залучення ресурсів від населення. Разом з тим вихідні потоки, наприклад російських банків, формуються переважно під впливом фінансових потоків підприємств [16];

■ в окремі періоди розвитку банківської системи України вплив фінансових потоків, що формуються внаслідок залучення ресурсів від населення, на вихідні потоки банків дещо зменшується. Однак це не набуває стійкої тенденції.

Рис. 4.3. Наочне зображення моделі аналізу сталості взаємозв'язку окремих різновидів фінансових потоків

Результати економетричного аналізу сталості взаємозв'язку окремих різновидів фінансових потоків банківської системи

Таблиця 4.1

Закінчення табл. 4.1

Тобто можна зробити висновок, що сталість фінансових потоків банківської системи та відповідно її надійність визначаються переважно стабільністю фінансових потоків, що формуються внаслідок залучення ресурсів від населення, які водночас є найбільш ризикованою формою ресурсів у перехідний та нестабільний періоди економічного розвитку. Цей ризик у першу чергу обумовлений більшою схильністю населення до охоплення панічними настроями, наслідком чого, як правило, є прискорене вилучення ним своїх заощаджень.

Разом з тим проведений аналіз свідчить про обмеженість впливу фінансових потоків, які формуються внаслідок коштів суб'єктів господарювання, що знаходяться у розпорядженні банків, та важливість внутрішніх фінансових потоків банків, які формуються під впливом власного капіталу, на сталість функціонування кредитних фінансових потоків. Нижче подано узагальнені розрахунки такого аналізу (дані для аналізу охоплюють період з 01.02.02 по 01.01.05, у Додатку Ж наведено зміну обсягів відповідних аналізованих показників за окремими банківськими установами):

де- зміна обсягів кредитно-інвестиційного портфеля банків за аналізований період часу;

- зміна обсягів наданих суб'єктам господарювання кредитів за аналізований період часу;

- зміна обсягів залучених коштів від населення за аналізований період часу;

_________________ - зміна обсягів коштів суб'єктів господарювання, що знаходяться у розпорядженні банків, за аналізований період часу;

- зміна обсягів статутного капіталу банків за аналізований період часу.

Тобто можна зазначити, що фінансові потоки підприємств недостатньо розвинені для сталого економічного зростання. Разом з тим накопичений досвід такого розвитку зі значним превалюванням фінансових потоків, що формуються внаслідок залучення ресурсів від населення, свідчить про певну наявну небезпеку. З цього приводу доречно згадати ситуацію, яка склалася наприкінці 2004 р. у банківській системі України.

Водночас така ситуація призводить до підсилення процесу самофінансування реального сектора економіки (рис. 4.4, розраховано автором на підставі даних [57]). При цьому слід зазначити, що окреслена ситуація у динаміці різноманітних фінансових потоків не є випадковою, а політичні чинники кінця 2004 р. лише підсилили її. Нівелювання сталого руху фінансових потоків підприємств розпочалося ще на початку 2003 р. (див. рис. 4.4), коли відношення наданих банками кредитів суб'єктам господарювання до наявних коштів суб'єктів господарювання, що знаходяться у банках, набуло тенденції стрімкого зменшення на фоні зростання вкладів населення.

Не меншого значення у сталості функціонування фінансових потоків останнім часом набуло застосування електронних платіжних систем, які характеризуються поступовим звужуванням сфери використання готівки та паперових платіжних документів, переходом до нових платіжних інструментів і сучасних технологій платежів [15]. Так, за підсумками 2001 р. обороти по картках національної системи масових електронних платежів склали 41,9 млн грн, у 2002 р.- 468,8 млн грн, у 2003 р.- 4381,6 млн грн, у 2004 р. - 11312,7 млн грн. Водночас зросли й міжбанківські обороти по картках національної системи масових електронних платежів - з 0,5 млн грн у 2002 р. до 8,7 млн грн у грудні 2004 р. [56]. Це свідчить про те, що даний різновид фінансових потоків характеризується різноманітністю напрямків, однак, як було

Відношення наданих кредитів до наявних коштів суб'єктів господарювання, що знаходяться у банках

Рис. 4.4. Динаміка відношення наданих банками кредитів суб'єктам господарювання до наявних коштів суб'єктів господарювання, що знаходяться у банках в період з 01.02.2000 р. по 01.01.2005 р. (в цілому по Україні)

ФІНАНСОВІ ПОТОКИ В СИСТЕМІ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

їм ми ми ми ми ми ми ми ми ми ми ми ми ми ми їм ми ми ми ми ми ми ми ми ми ми ми ми ми ми ми ми ми ми ми їм ми ми ми ми ми ми ми ми ми ми ми ми ми ми ми ми ми і

вказано у підрозд. 3.1, їх ще недостатньо для вагомого впливу на інші складові загального фінансового потоку економіки.

Досить вагомим для аналізу потоків капіталу в банківській сфері є також порівняння вартості кредитних і депозитних пропозицій (табл. 4.2, узагальнено за даними [7]). Підставою цього є те, що саме спред між відповідними відсотками має вагомий вплив на величину одержання сталого прибутку банків, який загалом ототожнюється із засадами формування чистого фінансового потоку на мікрорівні [21, с. 63 - 64], а отже, має важливе значення з погляду капіталізації як певного банку, так і банківської системи в цілому.

Таблиця 4.2

Динаміка змін процентних ставок банків України за кредитними і депозитними операціями у національній валюті

* Починаючи з 2003 р. дані наводяться за останній місяць періоду. До 2003 р. дані є середньозваженими за рік.

Як видно з табл. 4.2, в цілому по банківській системі спостерігається тенденція до зменшення різниці між ставками відсотків за кредитними і депозитними операціями, що може бути озна-

ІІІІІІІІІІІІІІІІІІІ

214

кою стійкості відповідних потоків фінансових ресурсів. Але разом з тим слід зауважити, що у розвинутих країнах перевищення кредитної ставки над депозитною, як правило, коливається в межах 2 - 3% [39, с. 285]. До того ж і залучення ресурсів відбувається за значно меншою ціною. Тож, незважаючи на певну існуючу сталість фінансових потоків банків, слід зауважити, що ця стійкість є ще недостатньою. Тобто якщо звернутися до класичних засад теорії стійкості, то виявляється, що межа такої стійкості є незначною, а отже, банки почуваються невпевнено з огляду на можливі суттєві системні та індивідуальні ризики кредитування, різкі зміни у правилах та вимогах дотримання нормативних коефіцієнтів функціонування банківської системи. При цьому саме наявність значного спреду між відсотковими ставками за кредитними та депозитними операціями допомагає вітчизняним банкам нівелювати стійкість у русі відповідних фінансових потоків, а не лише враховувати покриття трансакційних витрат і прогнозований рівень прибутків.

Підставою такого зауваження є те, що у порівнянні з обліковою ставкою Національного банку України відсоткова ставка за кредитами комерційних банків зменшується не так вже й динамічно. Так, наприклад, протягом 2000 - 2004 рр.- періоду економічного зростання - облікова ставка НБУ знизилась з 30,6 до 7,5%, або більш ніж у 4 рази. Разом з тим ставка за кредитами мала значно менше зниження - від 40,4% за підсумками 2000 р. до 17,3% на кінець 2004 р., тобто ця ставка знизилась у 2,3 рази. Водночас спред між ставками відсотка за кредитними та депозитними операціями зменшився за аналізований період часу у 2,6 рази. Тобто на фоні явного завищення реальної відсоткової ставки за кредитами величина спреду є корельованою із зменшенням відсоткової ставки за вартістю кредитних ресурсів. Це є однією з умов отримання запланованого прибутку не стільки для подальшого розвитку, скільки для стабільності функціонування, що і є фактором нівелювання стійкості у русі відповідних фінансових потоків. Таким чином, на нашу думку, збільшення межі стійкого функціонування фінансових потоків у банківській системи дося-

гається не лише завдяки існуванню певного регуляторного механізму обмежень, а й завдяки спреду між ставками відсотка за кредитними та депозитними операціями банку. Організаційність фінансових потоків банків також багато в чому визначається наявністю відповідної організаційної структури управління банком в цілому. Підставою такого зауваження є те, що складність сучасних фінансових ринків, зростання конкуренції за ринки наданнях банківських послуг та ринки забезпечення банківської установи належними ресурсами також зумовлюють необхідність розгляду низки питань щодо визначення та формування оптимальної організаційної структури банку. Тож необхідно розглянути й цю складову у визначенні стійкого функціонування фінансових потоків банків. Відразу зазначимо, що вплив цієї складової є опосередкованим, бо в першу чергу він визначається здатністю менеджера банку приймати оперативні та своєчасні управлінські рішення.

В сучасній практиці розрізняють такі організаційні структури: лінійні, функціональні, дивізійні, матричні та комбіновані з перелічених [25]. Кожна з означених організаційних структур має свої переваги та недоліки.

Усі недоліки лінійно-функціональних структур зводяться до того, що вони ускладнюють рух відповідної інформації. Як наслідок, повільно приймаються рішення, а їх якість визначається вже не стільки компетентністю самих керівників і фахівців, скільки надійністю і вірогідністю інформації, що надійшла до них. Це стосується як горизонтальних комунікацій (коли керівники і фахівці різних функціональних відділів просто не можуть зрозуміти проблем один одного), так і вертикальних (коли керівники штабних і лінійних служб дають суперечливі вказівки і рекомендації рядовим працівникам банку). Втім, на сьогодні класичні лінійно-функціональні структури властиві лише дрібним і деяким середнім банкам. Природно, що така схема побудови банку відповідає визначеному типу кредитного ринку. Так, невеликий банк в умовах локального ринку, обмеженого контингенту клієнтів, відсутності активного суперництва конкуруючих

банківських установ при нерозвиненості мережі філій цілком може мати так звану ієрархічну структуру. Вона характеризується граничною простотою вертикальних зв'язків, прямим безпосереднім підпорядкуванням відділів вищому керівництву банку. Однак з посиленням спеціалізації окремих операційних ланок, переходом від обслуговування обраної клієнтури до роботи з масовим контингентом споживачів фінансових послуг, розширенням мережі банківської діяльності змінюється організаційна структура банків. Тобто управління операціями ґрунтується вже на більш чіткому поділі функцій і способів використання ресурсів. Разом з тим, як показав аналіз різних систем управління банківською діяльністю (на підставі аналізу різних організаційних структур), відповідна організаційна структура комерційного банку в Україні має переважно лінійний вигляд, що в цілому спрощує управління банку, але позбавляє це управління достатньої свободи вибору для прийняття найбільш ефективних рішень [4].

Деякою мірою подолати проблему лінійних структур покликана дивізійна структура. Вона створює сприятливі умови для прийняття більш реалістичних рішень, заснованих на знанні місцевих умов, звільняє вище керівництво банку від необхідності постійного контролю за оперативною роботою відділень. Однак надання широких повноважень відділенням та їхнім керівникам висунуло на перший план іншу проблему: сполучення самостійності відділень та їхньої відповідальності за загальні для банку кінцеві результати. Крім того, дивізійна структура часто породжує дублювання функцій управління, що означає зростання управлінського апарату в цілому. Втім, ці витрати виправдані, оскільки така структура дозволяє організації, і зокрема банку, ставати більш мобільною в умовах жорсткої конкуренції. Проте слід зазначити, що ефект від впровадження дивізійних структур не настає автоматично.

Найбільшу складність при побудові організаційних структур викликають матричні структури. Це полягає насамперед у рутинній послідовності, монотонності дій: потрібно розписати усі

функції і простежити, щоб вони були закріплені за структурними ланками. Це не важко, коли мова йде про невелику кількість визначених функцій, але якщо ступінь деталізації збільшується, справа стає набагато складнішою. Утім, фактично матрична структура - це суміш лінійної та дивізійної структур. Тому слід зазначити, що якщо організація (банк) не навчилася працювати в лінійно-функціональній і дивізійній структурах, то в матричній їй буде дуже складно працювати. Адже тут виникає інший ефект: кількість зв'язків і точок контролю в матричній структурі істотно перевищує таке в перших двох і тому вимагає дуже високої культури менеджменту, навичок і уміння працювати, більш складного технічного забезпечення, логістики, інформаційних обмінів, системи контролю. До утворення матричних структур привів розвиток проектного управління у функціональних структурах, коли саме проектне управління сприяло прискореній розробці і впровадженню нового продукту.

Підсумовуючи, можна зазначити, що найпростішою в освоєнні є лінійно-функціональна структура, складною - дивізійна, а найскладнішою - матрична.

Як перспективний тип організаційної структури виділяють сітьову організацію. Під сітьовою організацією розуміється ідеальний тип, для якого характерна структура вільно пов'язаних між собою рівноправних і незалежних учасників. Основну конфігурацію такої організації можна визначити як самоорганізаційну поліцентричну структуру, що утворюється з орієнтацією на конкретні цілі та задачі і змінюється при виникненні кожної нової проблемної ситуації, не порушуючи при цьому сформованого балансу владних відносин. Базою такої структури є постійні, комунікаційні, рефлексивні і переговорні процеси, що охоплюють усю систему. Через обмеженість власних ресурсів і для досягнення загальних цілей принципово незалежні члени мережі постійно вдаються до колективного самообмеження. При цьому можуть вводитися ієрархічні і гетерархічні структурні форми, але тільки на певний час і на базі консенсусу. Проте легко побачити, що більшість організаційних структур так або

інакше відображують певні потокові процеси, що й зумовлює застосування потокових підходів в управлінні підприємством. Тобто можна зазначити, що саме за допомогою потокових підходів досягається певне структурування різних суб'єктів господарювання, що й знаходить відображення у деякій їх організаційній структурі.

Крім організаційних структур актуального значення набувають фінансові структури, що дають іншу побудову банку на основі інших критеріїв - за центрами фінансової відповідальності або центрами прибутку. Така побудова організації не за ланками, що виконують якісь функції, а за ланками, з якими пов'язане ведення обліку, одержання прибутку, є вже більш ефективною. При цьому саме фінансові процеси є ключем до створення ефективної фінансової структури. Саме вони, а не фінансові функції (сукупність дій, що сприяють одержанню прибутку на всіх стадіях виробництва) визначають характер роботи підприємства. Це обумовлено тим, що взяті в сукупності окремі фінансові функції змінюються не так стрімко, як інші ресурси. Отже, створення організаційної структури є доцільним навколо фінансових процесів, що завершують фінансові операції (продаж, одержання доходу від продажу продукції, послуги тощо). До того ж у цьому випадку досить суттєвим є застосування потокового підходу, який досить прозоро та ясно пояснює рух відповідних ресурсів банку. Це пов'язано з тим, що потокові підходи забезпечують підтримку динамічної дії формування портфеля пасивів та активів комерційного банку. Одночасно потокові підходи дозволяють поєднати у єдине ціле різні функціональні сфери управління банком, а саме управління активами та операціями комерційного банку.

Крім того, слід зазначити, що поєднання організаційних і фінансових структур спонукає до застосування тензорних моделей опису банківської діяльності як просторової та динамічної моделі функціонування банку.

Тобто за допомогою об'єднання двох типів структур - організаційної та фінансової - досягається стереоскопічність погляду

на організацію взагалі та організацію управління відповідними фінансовими потоками зокрема. Разом з тим також доцільно більш ширше впроваджувати комбіновані (наприклад, лінійні з матричними або тензорними) структури управління. У такому випадку лінійна підпорядкованість залишається при прийнятті стратегічних або тактичних рішень, матричне або тензорне управління приймається при вирішенні повсякденних завдань та при розв'язанні питань, що знаходяться у компетенції різних відділів.

Проте слід зазначити, що специфіка банківської діяльності обмежує використання досить кардинальних заходів щодо перебудови організаційної структури загального управління, чого не можна однозначно стверджувати з погляду підприємницьких структур, які функціонують у матеріальній сфері виробництва. Втім, у таких суб'єктів господарювання виникають свої особливості структурної організації виробництва, що вимагає розгляду визначених організаційних структур з дещо іншого погляду.

Для банків більш доцільним є вдосконалення окремих підсистем загального управління, що спонукає до більш ретельного розгляду методів і моделей банківської діяльності. Однак перед цим розглянемо взаємозалежність руху фінансових потоків банків й виробничих підприємств.

4.2.