Класифікація страхової діяльності

Виникнення страхових відносин зумовлюється ризиком. Без ризику немає страхування. Рівень імовірності ризику та його характер служать мірилом страхового захисту. Різноманітність ризиків, багатогранність форм прояву і частота виникнення, рівень шкідливості його наслідків та інші чинники зумовлюють функціонування досить розгалуженої системи страхування.

а) за галузями або об’єктами страхування;

б) за формами організації (юридичним статусом) страховика;

в) за формою участі у створенні страхових фондів і здійснення відшкодування втрат;

г) за формою проведення страхування (залучення до страхування страхувальників).

В українському законодавстві (ст.4 закону України “Про страхування”) в якості окремих об’єктів страхування розглядаються особисте, майнове і страхування відповідальності. Кожний об’єкт страхування конкретизується підгалузями. Особисте страхування включає страхування життя, страхування від нещасного випадку, медичне страхування, пенсійне страхування. Майнове страхування включає страхування державного майна, страхування приватного майна, страхування орендного майна, страхування майна громадян на правах особистої власності тощо. Страхування відповідальності включає страхування заборгованості, страхування на випадок відшкодування заподіяної шкоди тощо. Водночас даною класифікацією не охоплено ризики прямих та непрямих підприємницьких фінансових втрат тощо. Тому економістами виділяються такі галузі (об’єкти) страхування: майнове, особисте, соціальне, медичне, відповідальності і ризиків . Наведену класифікацію можна вважати найбільш обґрунтованою, вилучаючи з галузі медичне страхування, оскільки воно належить до особистого страхування.

За формою участі у створенні страхових фондів і здійсненні відшкодування втрат розрізняють самострахування, централізоване страхування та колективне страхування.

Самострахування забезпечується індивідуальною відповідальністю і полягає в тому, що кожна юридична і фізична особи формують свої власні страхові або резервні фонди за рахунок своїх фінансових ресурсів. Ця форма страхування є дорогою і достатньо нераціональною за таких обставин:

а) кожний суб'єкт витрачає кошти на створення страхового фонду у повному обсязі можливих збитків. Це зменшує його фінансові можливості для забезпечення виробничого процесу на оптимальній основі;

б) у масштабах суспільства вилучаються з обігу значні фінансові ресурси. Водночас відшкодування втрати від прояву негативної дії природних, підприємницьких, фінансових та інших явищ можуть бути досить значними для окремої фізичної чи юридичної особи. Більшого поширення набула ця форма страхування у сфері банківської діяльності, де вищий рівень ризику і встановлена висока відповідальність.

Централізоване страхове забезпечення ґрунтується на державній відповідальності і передбачає відшкодування втрат за рахунок загальнодержавних коштів. Частина цих коштів виділяється в окремі фонди, наприклад резервний фонд Кабінету Міністрів. Водночас страхова відповідальність держави поширюється лише на надзвичайні події.

Самострахування і централізоване страхове забезпечення можуть здійснюватися в натуральній і грошовій формах. До сфери фінансової діяльності належать страхові відносини в грошовій формі.

Колективне формування страхових фондів ґрунтується на солідарній відповідальності учасників цих фондів. Суть відносин колективного формування страхових фондів полягає в тому, що внески до страхових фондів здійснюються за рахунок усіх учасників, а відшкодування збитків з цих фондів проводиться лише для тих, хто із цих учасників їх зазнав унаслідок певних подій і обставин.

Колективне формування страхових фондів вважається найеконо- мнішою, найефективнішою і найраціональнішою формою страхування. Порівняно із самострахуванням воно значно дешевше, оскільки

³⁰ Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): Навч.

базується на солідарній відповідальності. Витрати юридичних і фізичних осіб на страхування у формі їхньої плати відображають зниження рівня ризику фінансових втрат. Надійність і раціональність організації колективного формування страхових фондів забезпечується централізацією значних фінансових ресурсів у формі резервів, що дає високі гарантії повноти відшкодування збитків, з одного боку, а з іншого — дає можливість ефективно використовувати тимчасово вільні кошти, вкладаючи їх в об’єкти на фінансовому ринку.

За формою організації (юридичним статусом) страховика - це така класифікація, яка застосовується здебільшого для забезпечення державного регулюючого впливу на страхову діяльність (видача ліцензій, запровадження державного реєстру страхових організацій тощо), контролю за діяльністю страховиків та аналізу розвитку страхового ринку за регіональним та організаційним аспектами. За цією ознакою класифікації виокремлюються державне, комерційне та взаємне страхування.

Державне страхування здійснюють спеціалізовані страхові організації. Воно являє собою таку організаційну форму, згідно з якою страховиком виступає держава в особі уповноважених на це організацій. Держава монопольно здійснює окремі види страхування у межах державного страхування. Державне страхування може бути централізованим та загальнообов’язковим.

Централізоване державне страхування здійснюється за рахунок централізованого (резервного) фонду, що створюється із загальнодержавних ресурсів у натуральній та грошовій формах. Централізоване страхування спрямоване на подолання і відшкодування втрат від наслідків надзвичайних подій природного та техногенного характеру.

Загальнообов’язкове страхування здійснюється за рахунок фондів соціального страхування, які утворюються із відрахувань роботодавців, внесків найманих працівників, асигнувань з Державного бюджету та інших надходжень, передбачених чинним законодавством.

Комерційне страхування.

Взаємне страхування базується на колективній відповідальності групи юридичних і фізичних осіб, які об’єдналися в товариство взаємного страхування. Страховий фонд товариств взаємного страхування формується за рахунок їх учасників. Такі товариства належать до не- комерційних організацій, оскільки їх основною метою не є отримання прибутку. Кожен засновник товариства є членом-пайовиком і має право на страховий захист пропорційно до власного внеску.

За формою проведення страхування (залучення до страхування страхувальників) розрізняють добровільне і обов’язкове страхування.

Більшість договорів страхування укладається на добровільній основі. За добровільного страхування страхові відносини виникають лише на підставі укладеної угоди (страхового полісу) між страхувальником і страховиком на добровільній основі. Добровільне страхування може здійснюватися лише за дотримання таких його принципів:

а) поєднання законодавчо закріпленого державного регулювання страхової діяльності з добровільно укладеним договором страхування кожним страхувальником;

б) обмеження терміну добровільного страхування, оговореного укладеним договором. Безперервність страхування досягається повторним укладанням договору;

в) добровільне страхування здійснюється за умови оплати згідно з укладеним договором. Несвоєчасна оплата як результат порушення умови договору служить підставою для припинення страхових відносин;

г) страхове забезпечення за договором страхування визначається страхувальником і перебуває у межах страхової оцінки об’єкта страхування;

г) страхування відображає бажання страхувальника та об’єктивні обмеження в укладенні договору страхування, обумовлені страховиком.

За окремими видами добровільне страхування (особисте, медичне, пенсійне тощо) діє паралельно з обов’язковим, доповнює його та створює додатковий страховий захист страхувальника. Добровільне страхування передбачає, що всі найважливіші моменти договору страхування визначаються виключно за згодою сторін.

Страхувальник має право, але не зобов’язаний укладати договір страхування. Водночас і страховик має повне право відмовитися від взяття на себе тих ризиків, які він вважає небажаними. Але в окремих випадках, коли йдеться про задоволення загальносуспільних потреб, ступінь свободи страхувальника і страховика істотно обмежується. При цьому замість права укласти страховий договір у страхувальника з’являється обов’язок здійснити страхування, а страховик втрачає пра- во відмовити страхувальникові і набуває обов’язку взяти ризик на страхування.

В обов’язковому страхуванні страхові відносини виникають згідно із законом, а страхування здійснюється на підставі відповідних законодавчих актів, якими передбачене обмеження за такими характеристиками страхових відносин:

а) об’єкти, що підлягають страхуванню;

б) перелік страхових подій та винятки з них;

в) максимальні страхові тарифи;

г) страхові суми;

г) рівень страхового забезпечення та інші суттєві моменти.

У законі України “Про страхування” наведено перелік зз видів обов’язкового страхування, які здійснюються або мають право здійснюватися в нашій країні. При цьому зазначено, що нові види обов’язкового страхування можуть бути введені лише шляхом внесення змін у чинний закон “Про страхування”.

13.3.