Фінансовий ринок - засіб перерозподілу фінансових ресурсів

Фінансовий ринок являє собою засіб перерозподілу фінансових ресурсів між суб’єктами господарювання, між ними і державою, між державою і населенням, між учасниками бюджетного процесу і окремими міжнародними фінансовими організаціями.

За допомогою фінансового ринку здійснюються такі розподільні і перерозподільні процеси фінансових ресурсів, які не може виконати жодна ланка фінансової системи. За допомогою фінансового ринку мобілізуються і використовуються тимчасово вільні фінансові ресурси або ресурси, що мали інше цільове призначення.

Фінансовий ринок виконує ряд функцій, зокрема:

а) мобілізує тимчасово вільні фінансові ресурси з різноманітних джерел і розподіляє їх між конкретними споживачами;

б) здійснює посередництво між продавцями і покупцями фінансових ресурсів;

в) визначає напрями найефективнішого використання фінансових ресурсів;

г) створює умови до мінімальних фінансових ризиків;

ґ) сприяє процесу прискорення обороту фінансових ресурсів.

Суб’єктами фінансового ринку виступають комерційні банки, валютні та фондові біржі, інвестиційні фонди (компанії), пенсійні та страхові фонди, Національний банк України, лізингові організації та інші фінансові установи, які згідно з чинним законодавством можуть здійснити операції на фондовому ринку.

Об’єктами фінансового ринку служать готівкові грошові кошти, банківські кредити, цінні папери.

За видами фінансових активів фінансовий ринок поділяється на валютний ринок, ринок кредитів, ринок цінних паперів і ринок фінансових послуг. Кожен з них має свою внутрішню структуру й може поділятися на окремі підрозділи.

Валютний ринок.

Валюта - це грошова одиниця, що застосовується для вимірювання вартості (цінності) товару. Термін “валюта” походить від італійського valuta, що означає вартість. У практичному використанні термін “валюта” застосовується як показник національної грошової одиниці, грошових знаків іноземної країни під час міжнародних розрахунків, а також для встановлення грошової одиниці в процесі регіональних розрахунків подібно до євро, яку запроваджено з 1 січня 1999 року в одинадцяти із п’ятнадцяти європейських країн, що входять до Європейського Союзу.

Необхідність валютного ринку зумовлена двома факторами. По-перше, інтенсивним розвитком міжнародних економічних зв’язків. І, по-друге, завершенням процесу становлення національних валютних систем.

Валютний ринок являє собою складну форму перерозподілу фінансових ресурсів всередині країни та на міждержавному рівні. Засобом, за допомогою якого здійснюється перерозподіл фінансових ресурсів, служить валютний курс.

Валютний курс являє собою ціну грошової одиниці однієї країни, виражену в грошових одиницях іншої країни.

Стабільність грошової одиниці країни визначається рівнем її економічного і соціального розвитку. Це, зокрема, становище державних фінансів, інвестиційна політика, обсяг зростання валового внутрішнього продукту тощо.

Валютна система кожної країни є складовою світової валютної системи. Місце національної валютної системи у світовій системі характеризується такими явищами:

- умовами конвертованості;

- валютним курсом;

- наявністю або відсутністю валютних обмежень та валютного контролю;

- офіційними валютними резервами та запасами дорогоцінних металів.

Світова система базується на світових грошах.

Вільноконвертованими вважаються валюти, які без будь-яких обмежень обмінюються на інші іноземні валюти. Частково конвертовані - коли в державі зберігаються валютні обмеження. Неконвертова- ні валюти - це валюти країн, де обмін заборонений.

Валютний курс являє собою співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу, або “ціна” грошової одиниці однієї країни, яка визначена в грошовій одиниці іншої країни. Він може бути фіксованим або плаваючим. Фіксований валютний курс коливається у невеликих межах. Плаваючий курс змінюється залежно від попиту і пропозиції. У кожній державі валютний ринок виконує такі функції:

1. Своєчасне здійснення міжнародних розрахунків, страхування валютних ризиків тощо.

2. Регулювання валютних курсів і диверсифікація (зміна) валютних резервів.

3. Регулювання економіки і соціального процесу в державі.

Об’єктом валютного ринку є операції з продажу й обміну національної та іноземної валют.

Суб’єктами ринку є продавці валюти, її покупці і посередники. Обов’язковим суб’єктом валютного ринку є держава. Вона своїм законодавством встановлює правила функціонування валютного ринку. Конкретними суб’єктами є банки, валютні біржі, брокерські фірми, господарські суб’єкти, а також міжнародні валютні, кредитні, фінансові організації.

Сучасний валютний ринок являє собою складну розгалужену систему. З метою ефективного функціонування валютного ринку держава здійснює відповідне регулювання і контроль. Основними з них вважаються такі форми регулювання валютного ринку:

а) встановлення і зміна облікової ставки;

б) встановлення характеру втручання Центрального банку в операції на валютному ринку за допомогою купівлі та продажу валюти;

в) диверсифікація валютних резервів шляхом зміни їхньої структури.

Характер регулювання і контролю за валютним ринком визначається чинним законодавством, а функції оперативного регулювання і контролю покладені на Національний банк України.

Ринок кредитних ресурсів. Він являє собою економічні відносини між суб’єктами ринку з метою залучення тимчасово вільних коштів на умовах повернення, платності і строковості.

Кредитний ринок є найдавнішою складовою фінансового ринку. Він виник внаслідок закономірної реакції фізичних і юридичних осіб на тимчасову потребу у фінансових ресурсах для забезпечення їхньої фінансово-господарської діяльності.

Економічна суть кредитування полягає в тому, що наявні фінансові ресурси в суспільстві не завжди перебувають у розпорядженні і володінні тих фізичних та юридичних осіб і в тому місці, і в той час, де виникає гостра потреба і можливості їхнього найефективнішого використання.

Пошук і реалізація можливостей використання тимчасово вільних фінансових ресурсів для підприємницької діяльності вимагало вжиття низки правових, організаційних і економічних заходів. Такі заходи у кожній державі регулюються національним законодавством, підзаконними актами та відповідними методичними розробками.

Джерелом грошових ресурсів, що використовуються на кредитному ринку, є кошти, мобілізовані на депозитних рахунках банків, залишки коштів на розрахункових та інших рахунках юридичних осіб, вільні кошти населення та інші кошти, мобілізовані центральним банком. Розміщення мобілізованих коштів відбувається на основі кредитних угод між банками та юридичними і фізичними особами. З наданням кредиту відбувається перерозподіл фінансових ресурсів між суб’єктами ринку з метою їх ефективного використання і отримання прибутку. Величина одержаного прибутку має перевищити величину плати відсотків за отриманий кредит.

Залучення кредитних ресурсів до процесу суспільного виробництва сприяє зростанню валового внутрішнього продукту і, відповідно, поліпшенню економічного становища суспільства загалом.

За терміном використання кредитні ресурси можуть бути короткострокові (до одного року), середньострокові (від одного до п’яти років) та довгострокові (більше п’яти років).

Іншим важливим фактором, що враховується при визначенні відсоткової ставки, є ризик. Він безпосередньо пов’язується з метою та використанням залучених ресурсів.

Важливу роль у функціонуванні кредитного ринку належить обліковій ставці Національного банку. Вона визначає рівень відсоткових ставок, так як за нею можна отримати кредит у Національному банку. Облікова ставка як показник фінансового стану у державі має важливе макроекономічне значення. Висока облікова ставка здебільшого служить показником наявності інфляційних процесів у державі та великої ризикованості на кредитному ринку.

Крім облікової ставки, Національний банк затверджує ломбардну ставку. Це відсоткова ставка, за якою центральний банк надає під заставу державні цінні папери. Рівень ломбардної ставки залежить від політики центрального банку у сфері регулювання маси грошей в обігу та ліквідності комерційних банків.

Суб’єктами ринку кредитів виступають кредитори, позичальники, посередники й держава. Центральний банк здійснює контроль за дотриманням чинного законодавства учасниками ринку кредиторів та забезпечує регулювання ринку за допомогою економічних методів.

Ринок цінних паперів. Він являє собою сферу економічних відносин з мобілізації фінансових ресурсів для задоволення інвестиційних потреб суб’єктів економічної діяльності. Ринок цінних паперів має другу назву - фондовий ринок. Остання зумовлено тим, що цінні папери за економічною сутністю відображають певний обсяг матеріальних або грошових фондів.

За економічною сутністю ринок цінних паперів являє собою форму розподілу й перерозподілу фінансових ресурсів у державі з метою повнішого забезпечення потреб економіки в ресурсах та ефективності їх використання.

Первинним вважається ринок перших і повторних емісій цінних паперів. На ньому здійснюється початкове розміщення цінних паперів серед інвесторів. Первинний ринок обмежується найпершим актом купівлі-продажу того чи іншого цінного паперу. На цій стадії емітент передає майнові права на свою власність іншим особам, а натомість отримує грошові кошти для здійснення інвестицій.

На вторинному ринку відбувається перепродаж цінних паперів, куплених на первинному ринку. Головна мета вторинного ринку - забезпечити ліквідність цінних паперів, тобто створити умови для найкращої торгівлі цінними паперами.

Біржовий ринок, або “фондова біржа”, являє собою найвищий рівень організації торгівлі цінними паперами, що перебувають в обігу. Цей ринок максимально сприяє підвищенню мобільності капіталу та формуванню реальних ринкових цін на фінансові вкладення в цінні папери.

Позабіржовий ринок. Він охоплює операції з цінними паперами поза біржовим ринком. На цьому ринку відбувається первинне розміщення цінних паперів та їх перепродаж тими емітентами, які не бажають виставити свої активи на біржовий ринок. Позабіржовий ринок доповнює й розширює біржовий ринок на первинному та вторинному рівнях.

Цінні папери, що продаються й купуються на фондовому ринку, називаються інструментами. Ринок цінних паперів України включає випуск та обіг акцій, облігацій державних позик, державних казначейських зобов’язань, ощадних сертифікатів, векселів, приватизаційних цінних паперів тощо.

Акція - цінний папір без установленого терміну обігу, що засвідчує внесення певного паю до статутного капіталу акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає власникові право на отримання частини прибутку - дивіденду, а також на участь у розподілі майна в разі ліквідації акціонерного товариства. Акції можуть бути іменними, на пред’явника, безплатні, привілейовані й прості.

Акція містить такі реквізити: фірмове найменування акціонерного товариства та його адресу, назву цінного паперу - “Акція”, її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну вартість, ім’я власника (для іменних акцій), розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій, а також кількість акцій, що випускаються, термін виплати дивідендів, підпис голови правління акціонерного товариства чи іншої уповноваженої на це особи, печатку акціонерного товариства.

Іменна акція містить ім’я її власника. Лише особа, ім’я якої вказано в акції, вважається акціонером товариства і користується правами акціонера.

В акції на пред’явника відсутні будь-які вказівки на ім’я власника. Акціонером вважається той, хто в цей момент володіє нею.

Безплатні акції випускаються з метою розподілу їх серед акціонерів. Випущені акції розподіляються, як правило, пропорційно кількості, що вже належить акціонерам.

Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства в разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачене його статутом. Обсяг випуску привілейованих акцій обмежена обсягом 10% від усього статутного капіталу акціонерного товариства.

Прості акції - це акції, прибуток від яких повністю зумовлюється чистим доходом господарського суб’єкта та його дивідендною політикою.

Облігації - це цінний папір, що засвідчує внесення його власником певної суми грошових коштів і підтверджує зобов’язання емітента відшкодувати власникові номінальну вартість цього цінного паперу у передбачений термін із виплатою обумовленого відсотка. Облігації можуть випускатися іменними та на пред’явника. Розрізняють відсоткові та безвідсоткові облігації. Прибуток із відсоткових облігацій виплачується відповідно до умов їхнього випуску. Тут передбачаються розміри та строки виплати відсотків. Номінальна вартість облігацій повертається власникові після її погашення. Прибуток на безвідсоткові облігації не виплачується.

Казначейські зобов’язання - це вид цінних паперів на пред’явника. Вони розміщуються серед населення на добровільних умовах і слугують свідченням про внесення їхнім власником певної суми грошових коштів до бюджету. Казначейські зобов’язання можуть випускатися довгостроковими (від 5 до 10 років), середньостроковими (від 1 до 5 років) та короткостроковими ( до одного року).

Рішення про випуск довгострокових і середньострокових казначейських зобов’язань приймає уряд.

Ощадні сертифікати - це письмове свідоцтво банку про депонування коштів. Вони засвідчують право власника сертифіката на отримання після закінчення встановленого терміну суми депозиту та відсотків по них. Вони можуть бути строковими під певний договірний відсоток (на певний термін) й до запитання, а також іменні та на пред’явника. Іменні ощадні сертифікати обігу не підлягають.

Вексель - це письмове зобов’язання позичальника сплатити після настання строку визначену суму грошових коштів власнику векселя. Векселі бувають прості та переказні.

Простий вексель - це письмове зобов’язання, яке позичальник видає кредитору про сплату визначеної суми грошових коштів після настання строку. Переказний вексель - це письмовий наказ кредитора позичальникові про сплату йому або іншій особі за його вказівкою визначеної суми грошових коштів після настання строку. Він набуває платіжної сили після того, як позичальник цей вексель акцептує, тобто дає згоду на його оплату, поставивши на ньому свій підпис.

Приватизаційні цінні папери служать різновидом державних цінних паперів і видаються лише громадянам держави. В Україні вони виключно іменні. Приватизаційні цінні папери підтверджують право їхніх власників на безкоштовне отримання в процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду тощо. Вони можуть бути використані лише в період проведення приватизації.

Ринок фінансових послуг. Фінансові послуги являють собою різноманітні форми мобілізації і використання фондів фінансових ресурсів з метою фінансового забезпечення процесу виробництва, що здійснюється на платній основі.

За своєю структурою фінансові послуги досить різноманітні. Вони можуть мати ознаки кредитних операцій, операцій оренди та страхування. Але всім їм властиві риси створення й використання фінансових ресурсів у процесі здійснення економічної діяльності.

До найхарактерніших видів фінансових послуг належить лізинг. Це такий вид діяльності, що спрямований на залучення й розміщення фінансових ресурсів на основі передачі у користування необоротних активів за відповідну плату.

Об’єктом лізингу може бути будь-яке рухоме й нерухоме майно, яке віднесене до основних фондів. Суб’єктами лізингових операцій виступає продавець лізингового майна, тобто його виробник, лізинго- давець - юридична особа, що організує надання лізингу, та лізингоот- римувач, тобто господарський суб’єкт, що одержує в користування майно за договором лізингу.

У межах довготермінової оренди розрізняють дві основні форми лізингових операцій: фінансовий та оперативний лізинг.

Сутність фінансового лізингу полягає в тому, що за час дії лізингової угоди орендар виплачує орендодавцю весь обсяг амортизації орендованого майна. Після закінчення терміну дії угоди орендар може повернути об’єкт оренди орендодавцю, викупити його за залишковою вартістю або укласти нову угоду на оренду. Об’єктом фінансового лізингу здебільшого служать виробничі будівлі та споруди.

Оперативний лізинг є таким видом орендних операцій, за якого лізингова угода укладається на термін менший ніж період амортизації орендованого майна, здебільшого на 2-5 років. Після закінчення терміну угода може бути поновлена на нових умовах. В іншому випадку майно повертається власникові або викупляється за договірною ціною.

Важливим видом фінансових послуг виступає факторинг. Факторинг - це система фінансового обслуговування господарських суб’єктів, за якою вони передають факторинговій організації (здебільшого банку) право отримання платежів від платників за відвантажені товари, виконані роботи, надані послуги. Факторингова організація оплачує підприємству за відповідною угодою 80-90 відсотків суми боргу. Залишок суми боргу виплачується після надходження грошових коштів від дебітора. Така операція є платною. Величина плати визначається ступенем ризику, терміном, протягом якого були надані грошові кошти, та обсягом і затратами, що пов’язані з отриманням заборгованої суми коштів.

Завдання для самоконтролю

1. Обґрунтуйте суть фінансових ресурсів.

2. Окресліть відмінності у поняттях “фінанси” і “фінансові ресурси”.

3. Дайте оцінку складу і структури фінансових ресурсів та напрямів їх використання.

4. Охарактеризуйте джерела формування фінансових ресурсів.

5. Охарактеризуйте структуру фінансових ресурсів держави та їх розміщення.

6. Дайте обґрунтування фінансового ринку як засобу перерозподілу фінансових ресурсів.

7. Сформулюйте функції фінансового ринку і дайте їм характеристику.

8. Дайте визначення валютного ринку та охарактеризуйте його роль у перерозподілі фінансових ресурсів.

9. Дайте характеристику інструментам валютного ринку.

10. Охарактеризуйте ринок кредитних ресурсів як важливий засіб перерозподілу тимчасово вільних фінансових ресурсів та його інструменти.

11. Дайте характеристику ринку цінних паперів як форми розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів та його інструментам.

12. Розкрийте економічний зміст ринку фінансових послуг - важливої форми мобілізації і використання фінансових ресурсів.