Фінансова складова у розбудові сталих економічних процесів

Перетворення, які у свій час охопили досить широке коло економічних відносин в Україні та й досі знаходяться у центрі уваги науковців і практиків, пов'язані передусім із становленням, формуванням і розвитком ринкового середовища.

Водночас деякі вчені-економісти, наприклад, Л. Бальцерович, П. Буряк, В. Федосов, В. Опарін, С. Льовочкін, які досліджують особливості розвитку постсоціалістичних країн, з метою узагальнення тієї або іншої проблеми не уникають розгляду питань, пов'язаних з перехідною (трансформаційною або транзитивною) економікою та розвитком економічних відносин в умовах кризових явищ [9; 22; 37; 53; 85; 86]. При цьому переважна більшість цих досліджень так або інакше торкається фінансової проблематики, бо вона є досить вагомою при визначенні напрямків економічного зростання, що й зумовлює увагу до кола питань,

які знаходяться у фінансовій площині. Тож першочерговим завданням означеного напрямку дослідження, на думку автора, слід вважати розгляд місця та ролі аналізу фінансових питань, і передусім тих, що обумовлені рухом фінансових ресурсів, як визначального базису не лише сталих фінансових відносин, а й ефективних трансформаційних змін.

У даний час існують різні визначення понять, які узагальнюють сутність процесів, що відбуваються у перехідній економіці.

Зокрема, П. Буряк під трансформаційними процесами розуміє ті, що пов'язані з необхідністю реорганізації підприємницьких структур, викликаною змінами макро- і мікроекономічного характеру [23, c. 14]. В. Глущенко виділяє такі характеристики процесів, які властиві економіці України: «...вона перехідна, що означає несталість, незавершеність форм, в ній існуючих... вона є економікою інверсного типу, де один крок вперед може супроводитися двома кроками назад, хоч видаватись за рух вперед» [31, с. 151 - 152].

Також можна виділити й різні підходи до визначення поняття «перехідна економіка», які, на думку автора, дозволяють більш докладно уявити не лише зміст цієї дефініції, а й сутність відповідних процесів, які вона відображує. Так, наприклад, у рамках «цивілізаційного» підходу саме зміна індустріальної цивілізації постіндустріальною являє суть сучасного перехідного періоду в світі [97, с. 41 - 52, 60 - 82]. Іншим є підхід з позицій інституціо- нальних змін. Його основу визначає така послідовність:

1) будь-який нециклічний перелом в економічному розвитку можна розглядати як розрив звичних закономірностей суспільного відтворення [18, с. 6, 15];

2) під час розриву звичних закономірностей слабіють регуляційні механізми, які забезпечують у нормальних умовах функціонування економічних відносин, підтримку відповідних темпів і рівня розширеного відтворення, що в остаточному підсумку призводить до різних економічних криз і трансформаційних змін. Наприклад, А. Гальчинський, В. Геєць та В. Семиноженко

так описують ці процеси, підкреслюючи фінансову складову: «...оскільки у структурі відтворення діють «ефекти замикан- ня/розмикання», ринок не в змозі надавати більш-менш чіткі цінові сигнали щодо конкурентоспроможних та прибуткових галузей і комплексів, і, по суті, не відбувається міжгалузевий перетік капіталу» [29, с. 27];

3) стан певної дезорієнтації триває до тих пір, поки не з'являться нові інститути, здатні подолати кризу, що виникла, у різних сферах економічного життя.

Водночас серед основних чинників, які сприяють формуванню та розвитку трансформаційних процесів, і насамперед виникненню нециклічного перелому в економічному розвитку, є: кризи у різних галузях економіки, поява нових форм бізнесу, корінна зміна законодавчої бази та правового поля щодо його функціонування, певні зміни у підприємницькому середовищі, зміна структури власності, зміна технологічного типу підприємств, стратегічні зміни в напрямах інтеграції, диверсифікації, спеціалізації, управління тощо [9; 21; 22; 29; 39]. Тобто ознакою трансформаційних процесів слід вважати також зміну, формування та становлення нових форм економічних відносин, які витісняють старі, що зумовлюють опір подальшого розвитку суспільства. Інакше кажучи, період формування та становлення ринкових економічних відносин, що спостерігається на пострадянському і постсоціалістичному просторі, також можна визначити терміном «перехідна економіка».

До числа прорахунків, які підсилюють умови виникнення та існування циклічного перелому в економічному розвитку, відносять, як правило, і безсистемність економічної політики в початковий період реформ, орієнтацію її лише на одну економічну концепцію - монетаризм, відірваність грошово-фінансової системи, у тому числі банківської, від розвитку власного виробництва, використання методів «шокової терапії» [62, с. 38 - 41]. Але разом з тим важливо зазначити, що інституціональна динаміка відноситься не тільки до економік, які здійснюють перехід від цент- ралізовано-планового до ринкового господарства, але й до тих

економік, де відбувається оновлення або зміна певних інститутів, умов господарювання. Однак при цьому слід відзначити, що прояв трансформаційних особливостей визначається певними характеристиками інституціонального середовища, яке є досить різним в Україні та країнах з розвиненою ринковою економікою (табл. 1.1 [23, с. 30 - 31]), і охоплює останні роки ХХ століття. Тому прояв перелому в економічному розвитку розвинутих країн є більш-менш нівельованим.

Таблиця 1.1

Порівняльна характеристика інституційного середовища України та країн з розвинутою економікою

Закінчення табл. 1.1

Виходячи з викладеного вище, можна зробити висновок, що сутність визначення перехідної економіки охоплює досить різні прояви такого переходу, властива будь-яким економічним системам та є логічним узагальненням поступовості економічного розвитку.

При цьому у межах розглянутого відносно визначення сутності перехідної економіки (у тому числі щодо країн з ринковою економікою, яка формується) слід зазначити, що головне місце в ній займає циклічність розвитку економічних відносин та виникнення у цій закономірності деякої невизначеності, збурень, що

й зумовлює необхідність перегляду економічних відносин або корегування умов щодо їх подальшого розвитку [3; 7; 8].

Але при цьому різноманітні економічні моделі циклів і криз, створені за останні кілька десятиліть, так чи інакше спираються, як правило, або на скорочення попиту, або на зростання витрат. Одночасно, на думку С. Аукуціонека, виникнення економічних криз у постсоціалістичних країнах Європи не пояснюється в рамках фундаментальних принципів. Це обумовлено тим, що можливий такий тип кризового механізму, коли спад виробництва викликаний зміною цільової функції виробників незалежно від рухів кривих попиту та пропозиції [39, с. 15]. Проте якою б не була цільова функція виробників, деяка її змістовна частина так або інакше пов'язана з фінансами. Прикладом цього може служити те, що якість управління фінансовими ресурсами підприємств в Україні на початку реформ знижувалася і внаслідок надмірної лібералізації господарської діяльності.

Не менш цікавою виявляється й теорія В. Тамбовцева, в якій пояснюється необхідність інституціональної динаміки залежно від зміни умов прийняття господарських рішень, що пов'язано, на його думку, з порушенням економічних обмінів між суб'єктами господарювання, за допомогою яких здійснюється з'єднання ресурсів у функціонуючі технології [77]. Тобто як у першому, так і в другому випадку слід говорити про так звану асиметричність інформації, коли дії учасників ринку є слабо прогнозованими, що у підсумку й призводить до непередбачених кризових явищ.

Разом з тим, на думку іншого російського вченого В. Автономова, існує деякий консенсус щодо визначення основних задач перехідного періоду, більшість з яких так або інакше пов'язана з фінансовою сферою [39, с.

■ макроекономічна стабілізація, яка вирішує проблему надмірної грошової маси;

■ лібералізація цін;

■ реструктуризація виробництва;

■ інституціональна реформа.

Водночас формування ринкової інфраструктури, знаходиться у взаємозв'язку із інституціональною економікою. Значна роль в інфраструктурі відводиться руху товарно-грошових потоків, бо саме ці потоки є не тільки одним з її елементів, але й тією основою, якою відповідні інститути управляють.

Наприклад, А. Гриценко та В. Соболєв так визначають сутність ринкової інфраструктури: «...це сукупність елементів, які забезпечують безперебійне багаторівневе функціонування господарських взаємозв'язків, взаємодію суб'єктів ринкової економіки і регулюють рух товарно-грошових потоків» [33, с. 37].

Втім, на думку автора, більш привабливою щодо розуміння сутності перехідної економіки є так звана еволюційна економічна теорія, що походить з теорії економічного розвитку Й. Шумпетера і зараз найбільше відома в інтерпретації Р. Нельсона і С. Уін- тера, які намагалися порушити питання саме про виникнення інститутів у їхній зміні [39, с. 11, 78].

Для еволюційної теорії характерний динамічний мікропідхід, який пов'язує зміни інститутів з відповідним оновленням активів, що загалом призводить до втрати частини капіталу. Проте від старих інститутів відмовляються тільки тоді, коли нові дозволяють не тільки одержати вигоду, але і відшкодувати втрати. Тож можна констатувати, що згідно з еволюційною економічною теорією сутність змін відображується перш за все у фінансовій сфері, а саме у русі фінансових ресурсів, який доцільно розглядати у взаємозалежності із рухом інших ресурсів.

Такі ж зауваження щодо розуміння перехідного періоду можна зробити і на основі підходів, які базуються на розривах у циклічності розвитку економічних відносин. Так, наприклад, «хвилі Кондратьєва» та «цикли Жюглара», пов'язані з вкладеннями в основний капітал. У деякі часові інтервали відповідні тренди економічного розвитку можуть накладатися один на інший, зумовлюючи специфічні механізми загострення потреби в оновленні устаткування, промислових споруд і т. ін. Однак відсутність фінансових ресурсів, необхідних для оновлення основного капіталу, як один із суттєвих факторів й спричиняє нециклічний

перелом в економічному розвитку. Можливість існування такого висновку підтверджується таким.

Так, наприклад, Х. Еес, Х. Гарретсен, відмовляючись від моделі загальної рівноваги, підкреслюють, що економічні процеси протікають у реальному часі, де активну самостійну роль відіграють гроші та відсотки як передатні ланки від грошових змінних до реального стану. Тому особливого значення набуває все, що відноситься до фінансових ринків, які виконують в економіці найважливішу функцію перерозподілу капіталу [106]. Важливість фінансової сфери підкреслюють у своїх дослідженнях й Дж. Калво та Ю. Френкел, які зазначають, що у перехідній економіці особливу роль відіграють кредитні відносини [99].

Разом з тим аналіз ринкових перетворень у колишніх соціалістичних країнах [28; 49; 85] теж свідчить про те, що успіх або невдача таких реформ багато в чому залежать від наявності обґрунтованої фінансової стратегії, бо характерною ознакою перехідного періоду є стрімка зміна ситуації в економіці, яка, безумовно, знаходиться у взаємній залежності із змінами у фінансовій політиці держави, з формуванням нових умов щодо бюджетних відносин. Тож наявність обґрунтованої фінансової стратегії необхідна насамперед для забезпечення вільного перерозподілу ресурсів на користь господарських ланок, здатних їх ефективно використовувати. Такий висновок засновано також на тому, що саме потужний зв'язок об'єктивно обумовленого перерозподілу ресурсів і розвитку фінансово стійкої множини суб'єктів господарювання зі збереженням контролю над відповідно визначеними потоками ресурсів є одним із найважливіших механізмів розвитку ринкових відносин. Втім, звісно, не тільки проблеми фінансової сфери зумовлюють виникнення перехідного періоду, не менш важливими є й інші сфери економічного життя. Пояснення щодо виникнення та існування перехідного періоду також може засновуватися або на так званій теорії переваг, або на теорії мотивації до досягнень [9, с. 13 - 16].

Не визнають першочергового значення фінансового сектора у реструктуризації виробничого сектора в перехідній економіці

Е. Берглоф та П. Болтон, бо, на їх думку, в деяких випадках фінансова лібералізація підриває розвиток реального сектора [98, с. 78]. З цим у певній мірі можна погодитися, якщо розглядати фінансову систему лише як засіб обслуговування економічної системи. Проте слід пам'ятати, що саме перехідна економіка є класичним прикладом існування великих трансакційних і трансформаційних витрат, що також зумовлює необхідність розгляду перш за все ефективного використання фінансових ресурсів та їх перерозподілу між різними функціональними капіталами. Тому фінансову систему будь-якого суб'єкта господарювання в цілому слід розглядати як інструмент змін, що відбуваються, де дієвість фінансової системи залежить від сталості руху ресурсів кожного із суб'єктів господарювання та їх взаємодії між собою.

Загалом же перехідна економічна система не містить внутрішніх механізмів, які забезпечують її повернення до стабільного стану (як це, зокрема, спостерігається у класичній ринковій економіці). Останній же не може бути досягнутий дією традиційних ринкових механізмів саморегуляції, бо вони або відсутні, або є недосконалими. Отже, фінансову систему взагалі та сталість руху фінансових ресурсів зокрема можна розглядати не лише як інструмент змін, а й як один з індикаторів та суттєвих важелів механізму саморегуляції.

До того ж, як зазначає В. Глущенко, саме перехідна економіка є своєрідним підґрунтям для піднесення так званих «спотворених» економічних форм, прояв яких опосередковується, знов- таки, перш за все у фінансовій сфері [30; 31]. Так, даючи загальну характеристику розвиткові економічних відносин в Україні, він відмічає: «Ще одна обставина, що характеризує таку економіку,- наявність багатьох «спотворених» економічних, зокрема кредитних, форм, тобто таких, які видають себе не за те, що на самому ділі являють, тобто «перекручують» сутність, заставляючи уявляти дослідників про ці форми інше, ніж вони з нею роблять» [31, с. 152]. При цьому, визначаючи переважну більшість «спотворених» форм у фінансовій площині економічних відносин,

В. Глущенко обґрунтовує це наявністю певних деформацій у фінансово-кредитній сфері, що в кінцевому підсумку зумовлює підвищення уваги до даного сектора економіки, а саме до руху фінансових ресурсів між різними суб'єктами господарювання. Водночас в умовах транзитивних перетворень від однієї системи господарювання до іншої виникає багато різноманітних питань як з приводу шляхів і послідовності переходу до ринку, так і з приводу специфічних, цілком окремих аспектів такого перетворення. При цьому найбільше питань виникає на рівні базової ланки фінансової системи - фінансів суб'єктів господарювання, які у певні часові інтервали помітно трансформуються. Так, заповнення втрат від зниження доходів по основній господарській діяльності в більшості галузей пострадянських країн на початку та в середині 90-х рр. ХХ ст. стало забезпечуватися, головним чином, за рахунок надходжень від операцій за неосновною діяльністю, що підсилювалося переорієнтацією на зовнішні ринки збуту й операціями з валютою, активним виходом на фінансові ринки, розширенням практики бартерних угод і взаємозаліків, переведенням частини розрахунків через дочірні структури.

До того ж переважна більшість дослідників зазначає, що головною причиною негативних трансформаційних змін є розрив у русі відповідних фінансових ресурсів різних суб'єктів господарювання [10; 36; 50; 67; 85]. Тому з часом хронічний брак фінансових ресурсів призвів до переходу виробничих підприємств на взаємне кредитування за допомогою векселів, до зростання взаємних неплатежів, збільшення вагомої частки у залучених коштах кредиторської заборгованості (Додаток А), що відчувається протягом досить тривалого часу (як приклад наведемо дані по Харківській області - одному з найбільш розвинутих промислових регіонів України) (табл. 1.2 [69 - 71; 90; 91]).

Разом з тим дані табл. 1.2 можуть бути свідченням розвитку прихованих кризових механізмів у фінансовій сфері, що не залежать від рухів кривих попиту і пропозиції (див. відповідні міркування, які було зроблено вище) та викликані однаковими цільовими функціями виробників відносно прагнення до отримання найбільш дешевих фінансових ресурсів, що у майбутньому може виявитися чинником стримування економічного розвитку.

Таблиця 1.2

Стан дебіторської та кредиторської заборгованості між підприємствами в цілому по Харківській області (тис. грн)

Слід також зазначити, що однією з тенденцій у фінансовій сфері щодо реформування економічних відносин є дерегулювання інститутів фінансового ринку. Це також призводить до трансформації відповідних фінансових ресурсів та їх руху, що в кінцевому підсумку зумовлює необхідність розгляду низки питань не лише відносно управління рухом, а й перетворення фінансових ресурсів [7; 8]. Підставою такого зауваження є те, що дерегулю- вання інститутів фінансового ринку приводить як до зміни напрямків руху фінансових ресурсів, так і до появи нових форм залучення фінансових ресурсів. Так, наприклад, найбільш відомим актом дерегулювання фінансових ринків стало скасування Конгресом США у вересні 1999 р. відомого закону Гласса - Стігала відносно діяльності банківської системи, де основним проявом дерегулювання з точки зору руху фінансових ресурсів можна вважати:

■ скасування обмежень за банківськими депозитними ставками і комісійними винагородами для брокерів, що загалом передбачає зміну у русі відповідних фінансових ресурсів;

■ допуск комерційних банків до повноцінних операцій на ринках цінних паперів, у тому числі на строкових ринках, що зазвичай передбачає появу нових форм залучення фінансових ресурсів унаслідок появи нових учасників ринку.

Крім того, в більшості випадків внутрішній розвиток країн, економіка яких відчуває суттєві ринкові перетворення, залежить від:

■ іноземного капіталу. Істотною при цьому є та обставина, що для ринків, які розвиваються, характерні набагато більш різкі амплітуди коливань припливу та відтоку іноземного капіталу;

■ змін світових товарних цін, процентних ставок і курсів основних валют;

■ ступеня освоєння досягнень світового науково-технічного прогресу.

Одночасно зміни в русі фінансових ресурсів зумовлюють й структурні перетворення, які також характерні для перехідного періоду (табл. 1.3) [72 - 74].

Таблиця 1.3

Зміна галузевої структури промислового виробництва в Україні (%)

‘Починаючи з 2001 р. статистичні дані групуються за видами економічної діяльності.

Як приклад у зміні руху фінансових ресурсів можна навести розподіл інвестиційних ресурсів за галузями економіки (табл. 1.4) [72 - 74].

Таблиця 1.4

Інвестиції за галузями економіки (%)

‘Починаючи з 2001 р. статистичні дані групуються за видами економічної діяльності.

Зазначені процеси знайшли прояв і у зміні розподілу економічного потенціалу інституціональних секторів (табл. 1.5) [75; 76; 81 - 84].

Як бачимо з табл. 1.5, частка нефінансових корпорацій у валовій доданій вартості в 2002 р. знизилася в порівнянні з 1991 р. на 13,7%. Значно зросли частки сектора загальнодержавного управління та домашніх господарств, що призводить до підвищення значущості рівня управління відповідними потоками фінансових ресурсів.

Динаміка частки інституціональних секторів у валовій доданій вартості України (%)

Разом з тим недостатня сталість і стабільність макроекономіч- ного розвитку пов'язана з існуючою рівновагою у фінансовому секторі, де зміст останньої, на думку автора, випливає з неповноти фінансових ринків (перш за все для країн з перехідною економікою).

До того ж ця неповнота підсилюється відсутністю певної законодавчої бази та належного досвіду проведення ринкових перетворень й проявляється у такому:

■ спостерігається нерозвиненість інфраструктури фінансового ринку по кожному з його сегментів. Так, в Україні найбільш динамічно розвинутою сферою фінансового ринку є банківський сектор. Утім, варто підкреслити, що хоча банки і є важливим чинником сучасної ринкової економіки, розвиток нових економічних відносин вимагає задовольняти потреби суб'єктів господарювання у додаткових ресурсах, і насамперед інвестиційних, шляхом прямого доступу до надлишкових фінансових коштів за допомогою інших сегментів фінансового ринку;

■ практично відсутній розвинутий ринок приватних облігацій. Одночасно повільний розвиток ринків цінних паперів призводить до того, що іноземні капітали надходять, як правило, у формі не прямих інвестицій, а позик, наданих місце-

вим банкам, що обмежує можливості дійового управління фінансовими ресурсами. Іншою проблемою функціонування ринку цінних паперів у перехідній економіці є відсутність своєчасної та точної інформації при оцінці рейтингу кредитоспроможності, що звужує можливості використання більш розгорнутого інструментарію управління рухом фінансових ресурсів (докладніше ці питання висвітлено у наступних розділах).

Більше того, у перехідній економіці, як свідчить накопичений досвід економічних реформ в Україні, однією з причин нагромадження «поганих» банківських боргів виявляється саме неповнота фінансових ринків. Водночас недосконалість ринкового середовища, яка виявляється в нерозвиненості й спотвореному характері грошової системи, обмеженій мобільності ресурсів та слабкій фінансовій системі, в нераціональності структури продуктивних сил, недосконалій законодавчій сфері тощо, не дає змогу і державі реально контролювати наявні в країні ресурси.

Отже, наведене вище дозволяє констатувати, що значення та роль фінансових відносин підсилюються під час трансформаційних змін, і насамперед при переході від адміністративно-командної до ринкової економіки. Це обумовлено, з одного б оку, нео бхідністю перебудови неефективного механізму функціонування фінансового ринку адміністративно-командної економіки, а з іншого - тим, що економіка трансформаційного періоду найбільш чуттєва до змін світової господарської та фінансової кон'юнктури. Загалом же викладене вище, на думку автора, також відображує фундамент фінансової реструктуризації економіки трансформаційного періоду, основними напрямками якої є [85, с. 19]:

■ трансформація структури і засад функціонування фінансової системи у цілому;

■ структурне реформування в окремих сферах та ланках фінансової системи;

■ ефективна розбудова тих сегментів фінансової системи, які були відсутні, але властиві ринковій економіці;

■ реформування засад функціонування фінансів різноманітних суб'єктів господарювання;

■ вдосконалення загального управління фінансами.

Однак зосередження уваги на фінансових питаннях не обмежує загальних міркувань. На противагу цьому можна вказати на твердження Ліпсі та Ланкастера, відповідно до якого якщо хоча б на одному з ринків оптимальний рівноважний стан не досягнутий, то досягнення оптимуму на всіх інших ринках зовсім необов'язково буде оптимальним, принаймні по Парето, для всієї економіки [39, с. 10]. До того ж слід пам'ятати: умови виникнення нестійкого розвитку економіки пов'язані з тривалістю процесів перетворень, що й зумовлює першочерговість розгляду фінансових питань, де значну увагу слід приділити уникненню кризових явищ або принаймні попередженню їх виникнення.

1.2.