Раптова втрата зору

Відшарування сітківки — це відділення шару паличок і колбочок від пігментного епітелію сітківки через скупчення рідини між ними. Унаслідок цього порушується живлення зовнішніх шарів сітківки, що призводить до швидкої втрати зору.

Етіологія. Ризик відшарування сітківки зумовлений особливостями її будови, наявністю дистрофічних змін, тракційним впливом склистого тіла.

Розрізняють первинне (дистрофічне), травматичне і вторинне відшарування сітківки. Первинне (дистрофічне, ідіопатичне, регматогенне) відшарування виникає у зв’язку із розривом сітківки й проникненням через неї рідини зі склистого тіла.

Травматичне відшарування сітківки розвивається внаслідок прямої травми очного яблука — контузії і проникного поранення.

Вторинне відшарування сітківки — це наслідок різних очних захворювань: новоутворень хороідеї і сітківки, увеїту, ретиніту, цистицеркозу, судинних уражень, крововиливів, діабетичної і ниркової ретинопатії, тромбозу центральної вени сітківки і її гілок, ретинопатії недоношених і при серпоподібноклітинній анемії, ангіоматозу Гіппеля—Ліндау, ретиніту Коатса та ін.

До факторів ризику виникнення відшарування сітківки належать периферичні вітреохороретинальні дистрофії сітківки; наявне відшарування сітківки на одному оці, ускладнена міопія високого ступеня; афакія, уроджена патологія і травми органа зору; робота, пов’язана із надмірним фізичним напруженням і підніманням важких предметів; наявність відшарування або дистрофії сітківки у найближчих родичів.

Патогенез. Основний патогенетичний чинник у розвитку первинного і травматичного відшарування сітківки — розрив сітківки або відрив її від зубчастої лінії. У патогенезі розривів і відшарування сітківки найбільшу роль відіграють периферичні вітреохороретинальні дистрофії, тракції із склистого тіла й ослаблення зв’язків між фоторецепторами й пігментним епітелієм сітківки.

K л і н і ч н а к a p т и н а. Хворі з відшаруванням сітківки скаржаться на раптове випадіння ділянки поля зору — появу перед оком завіси, полуди. Цьому можуть передувати відчуття спалахів і блискавок (фотопсії), викривлення предметів (метаморфопсії), помутніння, що плавають (мал. 12.7).

Випадіння ділянки поля зору і ступінь зниження гостроти зору залежать від локалізації та поширеності відшарування, залучення у процес ділянки жовтої плями. Скотома в полі зору виникає на боці, протилежному розміщенню відшарування.

Діагностика. Для встановлення діагнозу відшарування сітківки застосовують периметрію, біомікроскопію, офтальмоскопію, ультразвукове дослідження, електрофізіологічні методи.

Л і к у в а н н я відшарування сітківки хірургічне. Мета лікування — блокувати розриви сітківки й усунути вітреоретинальні зрощення, що відтягують сітківку B порожнину склистого тіла. Для лікування застосовують такі методи:

1. Гіпер- або гіпотермічні локальні транспупілярні чи транссклеральні впливи для створення злипання запалення у зоні розривів сітківки й міцної її фіксації (фотокоагуляція, діатермокоагуляція, кріопексія).

2. Склеропластичні операції, що відновлюють контакт сітківки з підлеглими оболонками. Так, накладена зовні на білкову оболонку пломба вдавлює її всередину і наближає білкову оболонку та хороідею до відшарованої сітківки.

3. Інтравітреальні (внутрішньопорожнинні) втручання. Це вітректомія, введення в очноямкову порожнину ока розширювальних газів, перфторорганічних сполук, силіконового масла, ретинотомія з подальшою фіксацією країв сітківки за допомогою кріо- або ендолазерної коагуляції.

Мал. 12.7. Відшарування сітківки

Успіх операції залежить від своєчасності її проведення. У разі тривалого відшарування навіть у разі повного анатомічного прилягання сітківки відновлення або підвищення зорових функцій не відбувається.

Профілактика відшарування сітківки полягає в ранньому виявленні периферичних вітреохороретинальних дистрофій і у своєчасному їх лікуванні (профілактична лазерна фотокоагуляція), раціональному працевлаштуванні хворих і спостеріганні їх у динаміці.

12.3.2.