Офтальмоскопія

Дослідження внутрішніх середовищ ока проводять за допомогою методу офтальмоскопії. Є два види цього методу: зворотна і пряма офтальмоскопія. Починають дослідження з офтальмоскопічного просвічування.

Коли на шляху світлових променів, відбитих від очного дна, є непрозорі включення, то вони затримують промені і дають чорні плями. Це стосується помутнінь як у рогівці, передній камері, так і в кришталику або склистому тілі. Помутніння останнього вирізняються вільним переміщенням у порожнині ока, незалежно від його рухів; вони то з’являються на червоному тлі, то зникають.

Мал. 1.9. Зворотна офтальмоскопія

Зворотна офтальмоскопія. Дослідження проводять у темному приміщенні. Джерело світла (ліпше матова лампа 60—100 Вт) розташовують трохи ліворуч за головою пацієнта. Офтальмоскопом спрямовують світло від лампи на зіницю ока обстежуваного й, отримавши червоне світіння з очного дна, перед оком пацієнта розташовують лупу силою +10 ... +13 дптр за 10 чи 7—8 см від нього. Перед оком лікаря створюється уявне обернене збільшене в 4—6 разів зображення внутрішніх структур ока, яке він бачить через отвір офтальмоскопа (мал. 1.9).

Пряма офтальмоскопія. Це дослідження можна порівняти з розгляданням предмета через збільшувальну лупу. Нею при прямій офтальмоскопії слугує безпосередньо оптична система ока — рогівка і кришталик. Збільшення ділянок очного дна при цьому значне (у 14—18 разів), тому метод використовують для детального вивчення змін очного дна, на відміну від зворотної офтальмоскопії, яка дає 4—6-кратне збільшення (мал.

Порівняльна характеристика прямої і зворотної офтальмоскопії

Пряму офтальмоскопію можна здійснювати за допомогою дзеркального офтальмоскопа, але краще застосовувати сучасні електричні ручні офтальмоскопи, які тепер випускають у різних модифікаціях. Ha результати дослідження впливають прозорість оптичних середовищ і наявність порушень рефракції. Щоб виразно бачити ділянки очного дна, лікар і пацієнт повинні вирівняти свою рефракцію до еметропії за допомогою компенсаційних лінз, розташованих на офтальмоскопі в спеціальній дисковій оправі. У сучасних прямих офтальмоскопах використовують різні світлофільтри (офтальмоскопія за Водовозовим) і тест-об’єкти, за допомогою яких можливе вимірювання елементів очного дна. Для якісного проведення дослідження потрібно розширити зіницю мідріатиками (1 % розчин атропіну, 1 % розчин гоматропіну, 1 % розчин мезатону та ін.).

Мал. 1.10. Прямаофтальмоскопія

Офтальмоскопію проводять також за допомогою бінокулярного офтальмоскопа, щілинного мікроскопа. Завдяки бінокулярності і стереоскопічності зображення можна виявити незначні зміни в структурах очного дна, глибину їх локалізації, форму тощо.

Під час офтальмоскопії оцінюють стан диска зорового нерва. У нормі він округлий або овальний, блідо-рожевий, розташований на рівні із сіт-

ківкою, фізіологічна екскавація (заглибина в центрі) становить 0,3. Із середини диска виходять судини, діляться на гілки і дихотомічно поширюються по сітківці. Після дослідження диска зорового нерва оглядають ділянку жовтої плями, що відповідає за центральний зір. Для цього пацієнта просять подивитися прямо в офтальмоскоп. Оцінюють вираженість макулярного рефлексу і наявність крововиливів, набряку, дегенеративних змін, потім оглядають периферичні ділянки сітківки.

Методи контролю внутрішньоочного тиску

Мал. 1.11. Пальпаторневизначення BOT

У теорії тонометрії розрізняють тонометричний внутрішньоочний тиск (BOT) та істинний BOT (P0).

Як правило, рівень першого вищий, що зумовлено еластичними властивостями рогівки. Існують різні методики вимірювання BOT.

Пальпація — найпростіший, доступний і легкий у виконанні метод дослідження BOT. Існують дві варіації цього методу: а) безпосередня пальпація очного яблука (після його анестезії; використовують на операційному столі);

б) транспальпебральна пальпація — через повіки (хворого просять заплющити очі і дивитися вниз). Подушечки кінцевих фаланг вказівних пальців обох рук кладуть на м’яку частину верхньої повіки і по черзі натискають, оцінюючи ступінь щільності ока. Результати реєструють таким чином: Tn — нормальний стан BOT; Т+1 — помірне ущільнення ока порівняно з нормою; Т+2 — значне збільшення щільності ока; спостерігається легке втиснення склери; Т+3 — збільшення щільності настільки сильне, що навіть при інтенсивному натисканні неможливо втиснути склеру. Сумнівне підвищення BOT позначають T+. Цифри з протилежним знаком (T-1; T-2; T-3) означають три ступені зниження BOT. Цей метод неточний, орієнтовний, але не втратив своєї актуальності для швидкого визначення BOT (мал. 1.11).

Інструментальні методи тонометрії

B Україні найчастіше використовують тонометр Маклакова (мал.

відбиток. Після вимірювання відбиток переносять на аркуш паперу, змащений спиртом. Використовуючи спеціальну лінійку, визначають діаметр відбитка (знебарвлена частина) і рівень BOT.

Мал. 1.12. Набіртонометрів Маклакова

Апланаційна тонометрія за Гольдманом за кордоном є «золотим стандартом» вимірювання BOT і використовується найчастіше. Перед дослідженням інстилюють анестетик і розчин флюоресцеїну. Кінчиком тонометра торкаються рогівки. Унаслідок сплощення утворюються дві половини флюоресцеїнового кільця, за розміром яких визначають BOT.

Безконтактний пневмотонометр вимірює BOT за допомогою струменя повітря, спрямованого на рогівку. Оптичний датчик виявляє, наскільки швидко рогівка сплощується на визначений рівень. Час, витрачений на апланацію, прилад переводить у міліметри ртутного стовпчика, і на екрані з’являються отримані цифрові значення. Однак стуляння повік, напруження можуть значно вплинути на результати тонометрії.

Більш повну інформацію про методи тонометрії див. у розділі «Глаукома».

1.3.3.