Металоз
У випадках, коли металеві осколки з якоїсь причини не вилучені з ока, можуть виникнути тяжкі ускладнення внаслідок поступового окиснювання металу і проникнення оксидів у тканини ока (металоз).
Металоз виявляють у різні терміни після проникнення осколка в порожнину ока — від кількох тижнів до кількох місяців, іноді навіть років. Крім розвитку характерних клінічних ознак для ранньої діагностики металозу величезне значення має електрофізіологічне дослідження ока.Сидероз. Осколки, що містять у своєму складі залізо, нри окиснюванні спричинюють розвиток сидерозу. У разі тривалого перебування осколка в оці виражений сидероз зазначають у 22 % хворих (P.A. Гундорова, 1986). Суть його полягає в поступовому розчиненні стороннього предмета й просочуванні тканин ока неорганічними й органічними сполуками заліза.
Перші ознаки сидерозу (зміна кольору райдужки, що набуває жовто-бурого (іржавого) відтінку; плями іржавого кольору на епітелії передньої капсули кришталика) можна виявити через кілька місяців після травми. Згодом реакція зіниці на світло стає млявою. Відкладання солей заліза в сітківці спричинює гемералопію, розвивається токсична ретинопатія, потім — нейроретинопатія. Під час дослідження картина очного дна подібна до картини пігментної дистрофії сітківки. Ha пізніх стадіях у центральній частині очного дна визначають великі білі атрофічні вогнища, диск зорового нерва стає іржавого кольору. Ці прояви здатні призводити до повної сліпоти, рецидивного іридоцикліту або абсолютної вторинної глаукоми.
Халькоз. He вилучені вчасно мідні осколки, окиснюючись, спричинюють відкладання у тканинах ока оксидів міді — халькоз. Протягом перших місяців після травми в 65 % хворих виявляють початкові зміни в передньому відділі ока. Відкладання солей міді в кришталику призводить до мідної катаракти: утворення жовгувато-зелених помугнінь у вигляді квітучого соняшника. Якщо мідний осколок потрапив у склисте тіло, то воно швидко стає мутним, з’являються білі нитки й плівки, оточені зеленуватою або жовтогарячою масою; відбувається нерівномірне розрідження склистого тіла з подальшим утворенням сполучнотканинних шварт і тяжів.
Навколо осколка завжди розвивається запальний процес, з’являється зона асептичного нагноєння. Тканина тут швидко розплавлюється, утворюється абсцес і виникають умови для переміщення осколка. Халькоз здатний спричинювати іридоцикліт і вторинну глаукому (унаслідок просякання райдужки й зарощення кута передньої камери).Клінічно виражений халькоз сітківки трапляється вкрай рідко. Зміни локалізуються переважно у ділянці жовтої плями у вигляді окремих вогнищ різної величини й форми з металевим блиском (колір варіює від жовтуватого до мідно- червоного), що утворюють вінець. Іноді вони розміщуються навколо центральної ямки рядами. Мідні сторонні предмети часто спричинюють атрофію ока.
Л і к у в а н н я м е т а л о з у. Найефективнішим методом профілактики є раннє хірургічне видалення стороннього предмета. Якщо видалення осколка неможливе, призначають терапію, спрямовану на зменшення симптомів металозу.
Для лікування сидерозу застосовують 5 % розчин унітіолу (антидот важких металів) у вигляді інстиляцій, субкон’юнктивальних (по 0,2 мл) або внутрішньом’язових ін’єкцій за схемою (Г.Р. Дамбіте, 1965); ретинол; індуктотермію (струми високої частоти).
При лікуванні халькозу використовують 5 % розчин тіосульфату натрію — інстиляції, внутрішньовенне введення, ванночки, мазі; іонізацію із негативного полюса (B.I. Алексєєва, Л.Я. Шершевська, 1965), можна з попередньою діатермією; є відомості про ефективне застосування ретинолу й унітіолу. Для зменшення проявів сидерозу і халькозу доцільно призначати розсмоктувальну терапію.
17.2.2.