ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ОФТАЛЬМОЛОГІЇ

Офтальмологія — це галузь медицини, що вивчає фізіологію, анатомію органа зору, діагностику, лікування і профілактику очних захворювань. Назва походить від двох грецьких слів: «офтальмус» — око і «логос» — вчення.

Існує друга назва очного лікаря — окуліст (від лат. «окулюс» — око), яка є синонімом, але зараз вживається рідше.

Учення про очні хвороби створювалося протягом усієї історії людства. Як важлива частина медицини воно зароджувалось у давніх осередках цивілізації.

3 найдавніших часів захворювання очей лікували за допомогою засобів і прийомів народної медицини. Але вже серед лікарів Давнього Єгипту, Вавілону, Індії та Китаю спостерігалася спеціалізація — той чи інший лікар займався переважно лікуванням патології органа зору. Ім’я першого очного лікаря світу, яке зберегла історія, — Пепі-Анк-Ірі (1600 p. до н. e.), його зображення було знайдено на давньоєгипетській надмогильній плиті.

Лікуванням очних захворювань займався «батько медицини» Гіппократ (460—372 pp. до н. e.), значний внесок у розвиток офтальмології зробили Корнелій (25 pp. до H.e.-50 pp. н.е.), Клавдій Гален (131—201), Авіценна (980—1037). У «Каноні лікарської науки» Авіценна підсумував досягнення медицини країн Сходу, Єгипту, Греції та Риму, зокрема у галузі очних хвороб. Ця енциклопедична праця витримала 30 видань латинською мовою і була одним із основних посібників для багатьох поколінь лікарів. Однак чітких відомостей про характер зорової функції та значення кожної анатомічної структури ока тоді ще не було. Систематизацію об’єктивних знань про око як про оптичний орган здійснив не лікар, а великий астроном і винахідник телескопа Йоган Кеплер (1571 —1630). Він уперше ретельно описав кришталик як оптичну лінзу ока, що дає право вважати його засновником суто наукового підходу до розвитку офтальмології.

Відкриття Кеплера змінило погляд на сутність поширеного очного захворювання — катаракти. Це дало змогу французькому хірургу ЖакуДавіелю (1696— 1762) винайти метод видалення катаракти шляхом розрізу очного яблука. Почалася хірургічна ера в лікуванні багатьох очних захворювань.

Наступним чинником, що сприяв поширенню уявлень про захворювання ока, було винайдення великим фізіологом і фізиком Г. Гельмгольцем (1821 — 1894) спеціального очного дзеркала, яке пізніше дістало назву офтальмоскоп. Це дало можливість розглядати внутрішню поверхню очного яблука (очне дно) у разі захворювань сітківки, власної судинної оболонки і зорового нерва.

Виникла необхідність у швидкому обміні інформацією між офтальмологами. У 1838 p. у Бельгії було засновано перший спеціалізований журнал «Анали оку- лістики», що виходить регулярно й дотепер. До середини XIX ст. за цим зразком подібні журнали почали видаватися в Німеччині, Франції, Росії, Італії, Англії, Іспанії, Америці та Японії.

Перше офтальмологічне товариство виникло за ініціативою видатного офтальмолога Грефе в Німеччині (м. Гейдельберг) у 1836 p. Потім такі товариства з’явилися в Америці, Італії, Англії, Франції та Росії.

Ha початку XIX ст. очні хвороби на медичних факультетах університетів вивчали разом із хірургією. У середині XIX ст. офтальмологія виділилась у самостійну галузь медичної науки. Перші кафедри очних хвороб з’явились у 1818 p. одночасно у Віденському університеті і Медико-хірургічній академії в Санкт- Петербурзі; в Австрії подібні кафедри потім було створено в усіх університетах. У Росії в Московському університеті кафедра офтальмології з’явилась у 1854 p., Казанському — у 1867 p., Харківському — у 1868 p., Київському — у 1869 p.; приблизно в той самий період відкривалися вони і в німецьких університетах. B інших передових країнах того часу, зокрема в Англії, створення офтальмологічних кафедр затрималося ще на кілька десятиліть.

Відкриття кафедр в університетах, видання спеціальних журналів, створення науковихтовариствзумовилопрофесійнезростанняспеціалістів.

A. B. Ходін, Є.В. Адамюк, Л.Г. Белярмінов, Л.Л. Гіршман, CC Головін та ін.

Початок XX ст. позначився великими досягненнями як у хірургії, так і в терапії ока. Була запропонована ефективна операція з лікування відшарувань сітківки (Ю. Гонен); великого значення набула пересадка рогівки (В.П. Філатов); почали проводити біомікроскопічне дослідження ока, гоніоскопію; вдосконалювалися методи видалення сторонніх тіл з ока, з’явились ефективні хіміотерапевтичні засоби. У 40-х роках XX ст. в очній практиці почали застосовувати антибіотики.

У другій половині XX ст. значний вплив на розвиток офтальмології справила науково-технічна революція. Посилилася взаємодія наук, істотно поліпшилося технічне оснащення офтальмологів. Впровадження комп’ютерної техніки, спеціальних операційних мікроскопів, лазерних пристроїв, виробництво особливо гострих хірургічних ножів, мікроскопічних очних хірургічних голок з міцним і дуже тонким шовним матеріалом, винайдення нових принципів оптичної корекції зору — усе це зумовило те, що нарівні з високими вимогами до майстерності офтальмохірурга почали висуватися такі самі вимоги щодо мінімального ушкодження ока під час хірургічного втручання. Щадна офтальмологічна тактика дістала назву «мікрохірургія ока» (H.O. Пучківська, М.Л. Краснов, B.B. Волков, B.C. Бєляєв, M.M. Сергієнко та ін.). Реконструкція матеріально-технічної бази офтальмології на грунті послідовного впровадження системи спеціальних приладів і обладнання поступово перетворювала працю офтальмолога на різновид індустріальної. Технізація та індустріалізація офтальмології особливо яскраво проявились у роботі Міжгалузевого науково- дослідного комплексу (MHTK) — найбільшого науково-офтальмологічного закладу під керівництвом C.M. Федорова, що має свої філії не лише в Росії, а й у багатьох країнах світу.