Гострота зору
У XVIII ст. астроном Гук помітив, іцо дві зірки можна бачити тільки тоді, коли кут, під яким їх видно, становить не менше ніж 1°. Kyr зору в 1° прийнято вважати за нормальну гостроту зору.
Величина його на сітківці відповідає 0,004 мм. Приблизно таким є діаметр колбочки (0,003—0,004 мм). Лише тоді, коли зображення потрапляє на дві колбочки, відокремлені одна від одної третьою, утворю ється роздільне відчуття двох точок. Точно визначити гостроту зору можна за мінімальним кутом зорудля цього ока, тобто за тією мінімальною відстанню між двома точками, при якій вони сприймаються роздільно. Цю мінімальну відстань називають minimum separabiIe.Слід розрізняти природну й абсолютну гостроту зору. Під природною гостротою зору розуміють ту гостроту, яку забезпечує неозброєне OKO в його природному стані, під абсолютною — ту гостроту, яку можна отримати від ока при оптичній корекціїдля далі (мал. 1.15).
Дослідження гостроти зору проводять за допомогою спеціальних таблиць, які складаються з кількох рядків знаків (оптотипів). Побудова цих таблиць грунтується на принципі, запропонованому в 1862 p. Г. Снелленом, за яким усі літери в таблиці видно під кугом зору, що дорівнює 5°, а їхні деталі — під кутом 1°. Таблиця Головіна—Сивцева вміщує 12 рядків буквених оптотипів (для неписьменних існують оптогипи Ландольта — кільця з розрізами), кожний з яких відповідає певній гостроті зору (мал. 1.16). Суттєвим недоліком таблиць, побудованихза принципом арифметичної прогресії, є те, що зміна гостроти зору від рядка до рядка здійснюється нерівномірно. Наприклад, при зміні гостроти зору від 0,1 до 0,2 зір поліпшується на 100 %, від 0,2 до 0,3 — на 50 %, а від 0,9 до 1,0 — лише на 11 %.
Указані недоліки відсутні в таблицях, побудованих за принципом геометричної прогресії, які розробив професор В.Є. Шевальов. Коефіцієнт геометричної прогресії дорівнює 10 (цей коефіцієнт розрахований Вербинським).
Заокруглюючи кілька цифр, отримуємо ряд: 0,1—0,12—0,14—0,17—0,20—0,25—0,30— 0,35—0,40—0,50—0,60—0,70—0,85—1,0—1,2—1,4—1,7—2,0. У такій таблиці гострота зору змінюється від рядка до рядка рівномірно, поступово збільшуючись на 20 %.
Мал. 1.16. Таблиця Головіна—Сивцева
Мал. 1.15. Визначення гостроти зору за допомогою фороптера
У разі використання таблиці Головіна—Сивцева гостроту зору визначають з відстані 5 м. 3 цієї відстані під кутом 1° видно деталі опто- типів 10-го рядка таблиці. У кінці кожного рядка оптотипів символом V вказано гостроту зору, яка відповідає можливості читання цього рядка з відстані 5 м. Зліва від кожного рядка символом D вказано відстань, з якої оптотипи цього рядка розрізняються при гостроті зору 1,0. Так, перший рядок таблиці при гостроті зору 1,0 можна побачити з 50 м, другий — з 25 м і т.д.
Якщо пацієнт не бачить верхнього рядка таблиці Головіна—Сивцева, тобто гострота зору менше ніж 0,1, то визначають відстань, з якої він розрізняє оптотипи 1-го рядка. Для цього пацієнта підводять до таблиці доти, доки він не побачить 1-й рядок, і вимірюють відстань, з якої він розпізнав оптотипи цього рядка. Можна також користуватися розрізними таблицями з оптотипами I-ro рядка або спеціальними оптотипами (оптотипи Б.Л. Поляка), які наближають до хворого.
Гостроту зору визначають за формулою Снеллена:
Visus = d/D,
де d — відстань, з якої пацієнт бачить певний рядок таблиці, м (відстань, з якої проводять дослідження); D — відстань, з якої пацієнт повинен бачити цей рядок, м (зазначений показник вказано в таблиці для визначення гостроти зору).
Також використовують такий спосіб: медичний працівник повільно підходить до пацієнта, показуючи йому пальці своєї руки. Товщина пальців приблизно дорівнює ширині ліній оптотипів 1-го рядка. Пальці слід розвести так, щоб відстань між ними відповідала ширині пальця.
Краще показувати тильну поверхню кисті. Якщо хворий розрізняє пальці з відстані 50 см (0,5 м), то гострота зору дорівнює 0,5 м : 50 м = 0,01. При нижчій гостроті зору вказують, з якої відстані пацієнт рахує пальці. Якщо око не бачить навколишні предмети, а сприймає лише світло, то гострота зору дорівнює світловідчуттю (Visus = l/~). Його визначають за допомогою дзеркального або електричного офтальмоскопа. Світло від настільної лампи офтальмоскопом спрямовують через зіницю в око хворого. Якщо пацієнт бачить світло й орієнтується, з якого боку воно потрапляє в око, то гострота зору цього ока дорівнює світловідчуттю з правильною світлопроекцією (Visus = proectio Iucis certa, або скорочено — p.l.c.).Якщо хворий не може вказати напрямок руху світла хоча 6 з одного боку, то гостроту зору цього ока визначають як світловідчуття з неправильною світ-
| 5 м | Десятична система | 6 м | 20 футів |
| 5/3 | 1,67 | 6/4 (1,5) | 20/12,5(1,6) |
| 5/4 | 1,25 | 6/5 (1,2) | 20/15(1,3) |
| 5/5 | 1,0 | 6/6 | 20/20 |
| 5/7,5 | 0,67 | 6/9 | 20/30 |
| 5/10 | 0,5 | 6/12 | 20/40 |
| 5/15 | 0,33 | 6/18 | 20/60 |
| 5/20 | 0,25 | 6/24 | 20/80 |
| 5/25 | 0,2 | 6/30 | 20/100 |
| 5/30 | 0,17 | 3/36 | 20/120 |
| 5/40 | 0,13 | 6/50 (0,12) | 20/160 |
| 5/50 | 0,1 | 6/60 | 20/200 |
Мал. 1.17.
Шкала порівняння гостроти зору, визначена за допомогою різних методівлопроекцією (Visus = proecito Iucis incerta). Коли пацієнт не може відрізнити світло від темряви, реєструють повну сліпоту (0 — нуль).
Мал. 1.18. Дослідження гостроти зору за допомогою таблиць ETDRS
B англомовних країнах гостроту зору зазвичай визначають з відстані 20 футів (або 6 м; 1 фут = 30,5 см) і записують за формулою Снеллена у вигляді дробу. Вище наведено співвідношення позначень за Снелленом і за десятковою системою Монуайє (мал. 1.17).
У наукових дослідженнях і клінічній практиці останнім часом усе частіше для визначення гостроти зору використовують шкалу ETDRS (мал. 1.18).
Ha 1-му тижні життя про наявність зору в дитини можна судити за зіничною реакцією зіниці на світло. Зважаючи, що зіниця в цьому віці вузька, а рухомість райдужки недостатня, дослідження потрібно проводити в затемненій кімнаті; для освітлення зіниці бажано користуватися яскравим джерелом світла. Таке освітлення нерідко змушує дитину мружитися (рефлекс Пейпера), відхиляти голову.
Ha 2—3-му тижні життя немовляти стан його зору оцінюють за виявленням короткочасної фіксації поглядом джерела світла або яскравого предмета. У віці
1— 2 міс. дитина досить довго фіксує обома очима предмет, що рухається. Ha
2- З-му місяці життя з’являється предметний зір — дитина заплющує очі під час швидкого наближення предмета до ока (рефлекс небезпеки), розглядає свої руки, впізнає груди матері. Із 3—5-го місяця зір можна перевірити за допомогою яскраво-червоної кульки діаметром 4 см, а з 6—12-го місяця — кульки такого самого кольору, але діаметром 0,7 см. Кульку розміщують на різних відстанях від дитини і привертають її увагу рухами. Знаючи відстань до кульки та її розмір, можна розрахувати гостроту зору дитини. Ha 7—10-му місяці життя з’являється здатність розпізнавати геометричні фігури (куб, піраміда, конус, куля), бачити себе у дзеркалі; у 12 міс.
— впізнавати себе у дзеркалі, а батьків — на фотографії; на 2—3-му році життя дитина розпізнає намальовані зображення предметів. У старшому віці для дослідження гостроти зору в дітей застосовують таблиці, в яких як оптотипи зображені знайомі дітям предмети і тварини (мал. 1.19).Ha розподіл світлової енергії на сітківці впливають сферична аберація (зміщення фокусів променів, що через різну інтенсивність сили заломлення проходять крізь кришталик і периферичні відділи рогівки), дифракція (при ширині зіниці менше 2 мм).
Геометричну аберацію (астигматизм, сферична дисторсія) найчастіше виявляють при ширині зіниці більше 5 мм, тому що збільшується кількість променів, які проходять через периферичну частину рогівки і кришталика.
Мал. 1.20. Зміна гостроти зору залежно від відстані до центральної ямки
Мял. 1.19. Таблиці для визначення гостроти зору в дітей старшого віку
Хроматична аберація з’являється внаслідок відмінностей розміщення фокусів променів 3 різною довжиною хвилі та силою заломлення. Від ширини зіниці вона залежить меншою мірою.
Ha показники гостроти зору під час дослідження впливає низка чинників, особливо характер освітлення таблиць, його інтенсивність, колір. Монохроматичний жовтий промінь є найбільш сприятливим для ясного зору. 3 фізіологічних чинників на гостроту зору впливають загальний стан здоров’я пацієнта, його психічний стан, відчуття втоми.
У разі дослідження обох очей одночасно бінокулярна гострота зору дещо вища, ніж для кожного ока окремо. Це може бути пов’язано з тим, що при закритті одного ока зіниця другого дещо розширюється, що й погіршує його зір. Мають значення й інші чинники — точніша фіксація очей при бінокулярному зорі, психологічні моменти тощо. Значення гостроти зору на різних відстанях від центральної ямки показано на мал. 1.20.