Функціональні методи дослідження
Під дією на око світлових променів утворюються зорові відчуття. Світлова чутливість властива всьому живому, але найдосконаліша вона в людини. Сітківка — це так зване вікно у головний мозок.
Водночас вона є внутрішньою оболонкою очного яблука і периферичною ланкою зорового аналізатора.Зоровий аналізатор являє собою єдину функціональну систему, яка складається із трьох відділів:
1) периферичний, чи рецепторний, відділ;
2) провідниковий відділ із проміжними нервовими центрами;
3) мозковий, чи центральний, відділ, який знаходиться в корі великого мозку.
Периферичний відділ аналізатора — це рецепторний апарат, який сприймає тільки один вид подразнення і слугує спеціалізованим трансформатором зовнішньої енергії в нервовому процесі.
Функцією провідникового відділу є проведення збудження від рецепторного апарату до проміжних центрів стовбура мозку.
У мозковому відділі нервове збудження набуває нової якості і перетворюється на відчуття. Саме тут відбувається той найвищий аналіз, нерозривно пов’язаний із синтезом, а також складна обробка цих процесів.
Палички і колбочки є світлосприймальними компонентами сітківки й розподілені в різних відділах по-різному. Палички містяться у фоторецепторному шарі. Вони найбільш численні (100—120 млн) порівняно з колбочками (7 млн), відповідають за зір при слабкому світлі й не функціонують при яскравому освітленні. Водночас колбочки виявляють здібність розрізняти тонкі деталі і сприймати кольори, але не реагують на слабке світло. I палички, і колбочки містять світлочутливі пігменти. За наявністю пігменту колбочки розподіляють на три типи, кожний містить свій зоровий пігмент. У свою чергу, усі палички мають однаковий иігмент — родопсин. Ці пігменти чутливі до різної довжини світлових хвиль. У колбочках така відмінність є основою колірного зору.
Безпосередньо в центральній ямці містяться лише колбочки, тоді як у периферичних відділах нейроепітелію — переважно палички і мала кількість колбочок.
Важливо пам’ятати, що основним критерієм зорової функції є центральна гострота зору.У міру віддалення від центра змінюється співвідношення колбочок і паличок, що припадає на одне нервове волокно; воно сягає 1 : 1000. Така структура забезпечує зв’язок 125 млн колбочок і паличок з корою великого мозку всього через 1 млн аксонів гангліозних клітин, що формують зоровий нерв.
Розрізняють п’ять основних зорових функцій: світловідчуття, периферичний зір, центральний зір, колірне сприйняття, бінокулярний зір. Також вирізняють такі види світлової чутливості — розпізнавальна, абсолютна, контрастна; зору — зблизька, вдалину, центральний, периферичний, колірний, бінокулярний, глибинний, денний, сутінковий і нічний. Обов’язковим компонентом будь-якого виду зорової функції безпосередньо є проста світлова чутливість.
Дослідження адаптаціїдо світла й темряви
Світловідчуття — здатність ока сприймати кольори різної яскравості та світлову енергію. Воно характеризується можливістю орієнтації в умовах зниження освітленості, відображає функціональний стан зорового аналізатора. При різній кількості світла функціонують або палички, або колбочки, тому функціональні здібності сітківки різні. Цей процес забезпечує певний різновид зору. Виокремлюють три різновиди зорової функції залежно від кількості освітлення: денний зір (фотопічний — при високій інтенсивності освітлення); сутінковий (мезопічний — при низькій і дуже низькій інтенсивності освітлення); нічний (скотопічний — при мінімальній кількості світла).
Світлова адаптація — це зміна чутливості ока при світловому подразненні, гемнова адаптація — зміна чутливості ока у темряві. Встановлено, що при переході зі світла в темряву адаптація наростає швидко і рівномірно, збільшуючись протягом перших 15 хв таким чином, що за кожні 2 хв відбувається наростання адаптації у 2,5 разу. Потім процес адаптації починає уповільнюватись; у людини адаптація до темряви виникає через 40—45 хв. При переході з темряви на світло для адаптації необхідно 3—5 хв, але цей процес відбувається швидше.
Розрізняють два види порушення зорової адаптації та абсолютної світлової чутливості: денна сліпота, або гіпофункція колбочкового апарату; нічна сліпота — гемералопія (A.M. Шамшинова, B.B. Волков, 1999).
Мал. 1.13. Дослідження світловідчуття за допомогою адаптометра
Гемералопію як симптом спостерігають при деяких захворюваннях сітківки (пігментний xopope- тиніт, хороретиніт), зорового нерва (його атрофія), при глаукомі і високому ступені міопії.
Іноді виявляють вроджену гемералопію без офтальмоскопічних змін на очному дні, яка зумовлена вродженою патологією ока.
Відома також есенціальна гемералопія, що розвивається при неправильному харчуванні (у разі голодування, при цирозі печінки), за відсутності вітаміну А, іноді — при тривалій дії на очі яскравого світла. Для аліментарної гемералопії характерними є зміни поверхневих оболонок ока, а саме сухість (ксероз). Кон’юнктива легко береться в складки і нагадує білий цигарковий папір. Ha рогівці ці зміни призводять до кератомаляції (розплавлення рогівки). Аліментарна гемералопія піддається лікуванню. їжа таких хворих має бути повноцінною, збалансованою за кількістю білків і жирів, багатою на вітаміни, особливо вітамін А. Хворим рекомендують споживати риб’ячий жир, салати, печінку, продукти, багаті на каротин.
Для дослідження світловідчуття використовують велику кількість різних апаратів — фотометрів, адаптометрів (Нагеля, Ельшніла, Дашевського, Бєло- стоцького, Гофмана; мал. 1.13).
Орієнтовний метод
Дослідження проводять у добре затемненому приміщенні. Лікар повинен мати нормальну темнову адаптацію. Лікар і пацієнт стають біля дверей. Лікар розкидає заздалегідь підготовлені 5—7 аркушів білого паперу (розміром 3 x 5 см) на відстані приблизно 1 м від дверей. Пацієнт має визначити кількість розкиданих по підлозі аркушів у міру збільшення освітленості приміщення (при поступовому про- чиненні дверей). Результати дослідження оцінюють так:
— темнова адаптація вважається нормальною, якщо пацієнт побачив аркуші білого паперу одночасно з лікарем;
— темнова адаптація знижена, якщо пацієнт побачив аркуші білого паперу пізніше, ніж лікар, — при широко відчинених дверях.
Визначення світлової чутливості ока методом феномена Пуркіньє (1827)
Метод грунтується на різній спектральній чутливості ока в умовах денного і сутінкового освітлення. B умовах денного освітлення вона є максимальною до променів із довжиною хвилі 550—560 нм (червоних), при сутінковому освітленні — до променів із довжиною хвилі 506—510 нм (голубих). У зв’язку 3 цим у сутінках об’єкти голубого кольору розрізняються оком краще та швидше, ніж такі самі, але червоного кольору.
Тест проводять при сутінковому освітленні. Пацієнту демонструють чорний прямокутник (140 X 120 мм), на якомузнаходяться тестові квадрати (30 x 30 мм) червоного, жовтого, голубого і зеленого кольору. У разі нормальної адаптації в сутінках (у нормі — 30 c) пацієнт спочатку бачить жовтий, а потім голубий квадрати, які здаються значно світлішими, ніж інші.
Розлади темнової адаптації спостерігають:
— у вигляді збільшення порога подразнення, коли світловідчуття навіть при тривалому перебуванні в темряві залишається зниженим і не досягає нормальних значень;
Мал. 1.14. Бланктемновоїадаптації
Розрізняють два види порушення зорової адаптації та абсолютної світлової чутливості: денна сліпота, або гіпофункція колбочкового апарату; нічна сліпота — гемералопія (A.M. Шамшинова, B.B. Волков, 1999).
Мал. 1.13. Дослідження світловідчуття за допомогою адаптометра
Гемералопію як симптом спостерігають при деяких захворюваннях сітківки (пігментний xopope- тиніт, хороретиніт), зорового нерва (його атрофія), при глаукомі і високому ступені міопії.
Іноді виявляють вроджену гемералопію без офтальмоскопічних змін на очному дні, яка зумовлена вродженою патологією ока.
Відома також есенціальна гемералопія, що розвивається при неправильному харчуванні (у разі голодування, при цирозі печінки), за відсутності вітаміну А, іноді — при тривалій дії на очі яскравого світла.
Для аліментарної гемералопії характерними є зміни поверхневих оболонок ока, а саме сухість (ксероз). Кон’юнктива легко береться в складки і нагадує білий цигарковий папір. Ha рогівці ці зміни призводять до кератомаляції (розплавлення рогівки). Аліментарна гемералопія піддається лікуванню. їжа таких хворих має бути повноцінною, збалансованою за кількістю білків і жирів, багатою на вітаміни, особливо вітамін А. Хворим рекомендують споживати риб’ячий жир, салати, печінку, продукти, багаті на каротин.Для дослідження світловідчуття використовують велику кількість різних апаратів — фотометрів, адаптометрів (Нагеля, Ельшніла, Дашевського, Бєло- стоцького, Гофмана; мал. 1.13).
Орієнтовний метод
Дослідження проводять у добре затемненому приміщенні. Лікар повинен мати нормальну темнову адаптацію. Лікар і пацієнт стають біля дверей. Лікар розкидає заздалегідь підготовлені 5—7 аркушів білого паперу (розміром 3 x 5 см) на відстані приблизно 1 м від дверей. Пацієнт має визначити кількість розкиданих по підлозі аркушів у міру збільшення освітленості приміщення (при поступовому про- чиненні дверей). Результати дослідження оцінюють так:
— як сповільнену адаптацію, коли наростання адаптації (збільшення світловідчуття) настає пізніше, ніж у нормі, але поступово доходить до нормальних показників;
— у комбінації двох перших видів, коли початок адаптації затримується і її інтенсивність не досягає нормальних значень. Цей вид розладів трапляється частіше за перші два.
Під час дослідження адаптації потрібно звертати увагу на ширину зіниці, оскільки при різко звуженій зіниці (під впливом міотиків) хід адаптаційної кривої часто стає патологічним. Результати адаптометрії заносять у спеціальний бланк (мал. 1.14).