Дослідження бінокулярного зору
Сприймання глибини, тобто оцінка розташування предметів зовнішнього світу відносно їх відстані від нас і одне від одного, можливе лише при бінокулярному зорі. Максимальна відстань, на якій ми ще можемо відрізняти глибину предметів при дистанції (відстані між зіницями) 50 мм, становить 1 км, при дистанції 72 мм — 1,5 км.
Тобто здатність розрізняти відстані більше виражена в осіб з широко поставленими очима.Формування бінокулярного зору відбувається у період від 2 міс. до 6— Юроків і закріплюється до 15 років.
Новонароджена дитина свідомого зору не має, очі рухаються незалежно одне від одного. У віці 2—4 тиж. дитина дивиться на світло.
До 2 міс. розвиваються спільні рухи очних яблук, зміцнюються умовнорефлекторні зв’язки між сітківкою і рухами очей. B акт акомодації підключається конвергенція. У віці 4—5 міс. відзначається тривала фіксація предмета, із другого півріччя формується фузія.
Для існування бінокулярного зору необхідні певні умови:
• гострота зору на кожне око не нижче 0,3-0,4 дптр;
Man. 1.27. Корсспондентні і некореспондентні зображення в полі гороптера і за його межами
Man. 1.28. Схема бінокулярного зору: сприйняття мозковим відділом зорового аналізатора ідентичних зображень на сітківці обох очей
• повний об’єм рухів очних яблук;
• паралельне положення очних яблук при погляді вдалину;
• відповідна конвергенція при погляді з близької відстані;
• наявність ізейконії;
• здатність до фузії;
• потрапляння зображення на кореспондентні точки на сітківці (мал. 1.27).
Якщо розглядуваний предмет фокусується на диспарантних (неідентичних)
точках, то його зображення передається в різні ділянки кори великого мозку, унаслідок чого спостерігається диплопія (двоїння).
Це легко перевірити, якщо зафіксувати погляд на якомусь предметі, а погім, натискуючи пальцем через повіки на очне яблуко, змістити його вбік від загальної точки фіксації — виникне диплопія.Принципова схема бінокулярного зорузображена на мал. 1.28.
Зір одним оком — монокулярний — дає уявлення лише про висоту, ширину, форму предмета і не дає змоги судити про розташування предметів у просторі. Тими само ознаками характеризується одночасний зір, при якому в корі великого мозку сприймаються імпульси то від одного ока, то від іншого.
Для дослідження бінокулярного зору існують кілька способів:
1. Дослід з установлювальним рухом: пацієнт фіксує близький предмет одним оком, інше око лікар закриває непрозорою заслінкою. Якщо є бінокулярний зір і якщо очне яблуко було відхилене, то при відведенні заслінки воно зробить рух у зворотний бік, щоб перевести в цьому оці зображення предмета на жовту пляму.
2. Дослід з паличками — проба Кальфа, коли пацієнту пропонують потрапити в кінчик горизонтально розташованої палички кінчиком іншої палички, що знаходиться в його руках. За наявності бінокулярного і стереоскопічного зору людина добре поцілює в іншу паличку, яку ставлять на різних відстанях від обстежуваного. За відсутності бінокулярного зору потрапляння утруднене (кількість помилок перевищує 60 %).
3. Дослід Соколова (дослід з «діркою» в долоні). Пацієнт приставляє до одного ока трубку, скручену, наприклад, із паперу чи картону, і розташовує біля віддаленого кінця цієї трубки розкриту долоню другої руки з боку іншого ока. За наявності бінокулярного зору пацієнт бачить у центрі долоні «дірку». При одночасному зорі, на відміну від бінокулярного, «дірка» не збігається з центром долоні. При монокулярному зорі «дірка» не з’являється.
4. Кольоротест Білостоцького—Фрідмана. Тест ґрунтується на принципі розподілу полів зору обох очей за допомогою фільтрів червоного і зеленого кольорів. Для проведення дослідження застосовують кольоротест — порожнистий футляр із вміщеною лампочкою.
Ha передній стінці футляра є чотири кружки — два червоних, зелений і білий (мал. 1.29). Хворий дивиться на прилад з відстані 5 м. He коригуючи лінзами зір, надівають червоно-зелені окуляри: перед правим оком розташоване червоне, а перед лівим — зелене скло. До початку дослідження перевіряють якість фільтрів: по черзі закривають щитком ліве і праве око; пацієнт бачить спочатку два червоних, а потім — три зелених кружки. Дослідження проводять за умови відкритих очей. За наявності бінокулярного зору хворий бачить чотири кружки, у цьому разі білий кружок набуває кольору скла, яке розташоване перед провідним оком; при монокулярному видно або два червоних, або три зелених кружки; при одночасному зорі — п’ять кружків.
Мал. 1.29. Кольоротест
5. Проба із призмою є об’єктивним методом обстеження. Пацієнт фіксує погляд на невеликому предметі. Призму силою 8—10 дптр приставляють до одного ока (основою до скроні) на 20—30 c і спостерігають за незакритим оком, а потім знімають її і спостерігають за тим оком, що було під призмою. Приставляння призми зрушує зображення на сітківці, воно опиняється на диспаратній ділянці, і людина з бінокуляним зором відчуває двоїння. Щоб усунути ЙОГО, OKO під призмою повертається до носа на величину призми. Незакрите око залишається непорушним. Зняття призми знову зміщує зображення на сітківці й спричиняє диплопію. Здій-
снюючи рух від носа до скроні, око, що було під призмою, повертається у вихідне положення, де не відчувається двоїння. Інше око не змінює свого положення. Рухи очей, пов’язані із спрямовуванням зображення в кореспондентну точку, що забезпечує злиття образів, мають назву фузійних. Спостерігаються однакові фузійні рухи ока, що під призмою, коли її приставляють до будь-якого з очей. Якщо бінокулярного зору немає, фузійні рухи відсутні.
Коли призму приставляють до ока, зображення від якого пригнічується, двоїння не відчувається, очі залишаються непорушними. Розташування призми перед фіксуючим оком зрушує зображення предмета вбік. Щоб продовжити розглядання, оку під призмою треба встановити зорову вісь на предмет, повернувши його до носа на величину призми. Інше око зробить так само, спів- дружньо повторюючи всі рухи фіксуючого ока. Після зняття призми обидва ока повертаються у вихідне положення. Проба із призмою — це об’єктивний метод обстеження, що дає змогу зробити висновок про стан бінокулярного зору навіть умалоконтактнихдітей молодшого віку.