6.1. Поняття умовиводу, його види
Умовивід — це форма мислення, в якій з одного чи декількох істинних суджень на основі певних правил виводу виводять нове судження. Структура кожного умовиводу включає в себе засновки, висновок і логічний зв’язок між засновками та висновком.
Умовивід буде правильним тоді і тільки тоді, коли в ньому виконуються основні закони логіки (тотожності, несуперечності, виключеного третього, закон достатньої підстави). Логічним висновком з даних засновків є таке речення, яке не може бути хибним, коли ці засновки істинні. Умовиводи поділяються на дедуктивні, індуктивні та умовиводи за аналогією. Вони можуть бути необхідними та ймовірними (правдоподібними).
Дедуктивний умовивід — це умовивід, в якому висновок зроблено обов’язково із засновків, які виражають знання достатньо великого ступеня загальності і які самі є знанням меншого ступеня загальності, наприклад:
Усі ссавці годують своїх дітей молоком.
Собака — ссавець.
Отже, всі собаки годують своїх дітей молоком.
Логічне слідування іде від роду до виду, від загального класу до підкласу.
Правила виводу повинні задовольняти ряд вимог:
по-перше, з істинних засновків вони повинні дозволяти виводити тільки істинні судження;
по-друге, правила виводу повинні бути несуперечними (сумісними) в даній логічній системі, тобто неможливо одним способом з одних і тих самих засновків виводити висновок «А», а другим способом — «не-А»;
по-третє, необхідно виходити з наявності повноти системи, а це означає: користуючись тільки даними правилами виводу в даній логічній системі, можливо вивести будь-які змістово-істинні висновки, що сформульовані в термінах даної системи і логічно випливають з даних засновків.
Правила прямого виводу дозволяють з наявних істинних засновків одержати істинний висновок.
Правила непрямого виводу дають змогу робити висновок про правомірність деяких висновків з правомірності інших.