7.1. Доведення та його структура
Доведення — це сукупність логічних засобів обґрунтування істинності будь-якого судження за допомогою інших істинних і пов’язаних з ним суджень.
Структура доведення: теза, аргументи, демонстрація (форма доведення).
Теза — це судження, істинність якого треба довести.
Аргументи — це ті істинні судження, якими користуються при доведенні тези.
Демонстрація (форма доведення) — це засіб логічного зв’язку між тезою та аргументом, який веде до встановлення бажаної істини.
Розрізняють такі види аргументів:
· вірогідні одиничні акти;
· визначення;
· аксіоми та постулати;
· раніше доведені закони науки та теореми.
За формою доведення поділяються на прямі та непрямі.
Прямим називають таке доведення, в якому з відомих передумов за встановленими правилами безпосередньо слідує теза, тобто істинність тези безпосередньо обґрунтовується наявними аргументами. Наприклад, довести, що 1992 р. був високосним, можна на основі аргументу-визначення, що таке високосний рік, тобто подільність його двох останніх цифр на чотири.
Непрямим називається таке доведення, в якому потрібно довести хибність антитези і на цій основі зробити висновок про істинність тези. Інколи непряме доведення називають доведенням за допомогою приведення до абсурду. Наприклад, ми маємо твердження: якщо дві прямі перпендикулярні до однієї і тієї самої площини, то вони паралельні. Припустимо протилежне: перпендикулярні прямі — непаралельні. У такому разі вони перетинаються, тобто утворюють трикутник, в якому два кути при основі складають 180°, а цього бути не може, бо тільки сума трьох кутів може складати 180°. Отже, перпендикулярні прямі є паралельними.