1.4. Розвиток конфліктологіїна пострадянському просторіта в Україні

У колишньому Радянському Союзі в 20–30

роках минулого століття утвердилася концепція

класової боротьби, а одним із домінуючих стереотипів масової свідомості став образ “ворога

народу”.

й конфлікти на нижчих рівнях не могли мати самостійного значення. Наприкінці 30 х з'явилася

ідея “безконфліктності” розвитку соціалістичного суспільства і конфлікти розглядалися як пережиток минулого, властивий чужому антагоністичному середовищу. За цих умов конфліктологія не

отримала визнання. Навіть суміжні галузі знань —

соціологія, соціальна психологія, як і кібернетика, з кінця 20 х до 70 х років майже не розвивалися. дослідників А. Анцупова та А. Шипілова, на початок 90 х років кількість публікацій з конфліктологічної проблематики збільшилась у

п'ять разів і сягала понад триста на рік.Актуальні методологічні проблеми сучасної теорії конфліктів розглянуто у книзі В. М. Іванова та В. Г. Смолянського “Конфликты и

конфликтология” (М., 1994). У праці подано фундаментальний аналіз причин та джерел соціальних конфліктів, їх класифікацію та типологію, висвітлюється сутність і характер політичних, економічних,

міжнаціональних, міжнародних конфліктів, шляхи та способи досягнення консенсусу.Аналізу процесу формування сучасної конфліктології як наукової

дисципліни присвячена колективна монографія “Социальные конфликты в современной России: проблемы анализа и регулирования”

(М., 1999). Її автори розглядають методологічні проблеми соціальних конфліктів, показують особливості становлення різних напрямів

конфліктологічного знання: політичної та юридичної конфліктології, формування конфліктології етнонаціональних відносин, конфліктів у становленні ринкових відносин та підприємництва. Особлива увага приділяється розгляду засобів та способів адекватного

аналізу та ефективного врегулювання соціальних конфліктів у перехідному російському суспільстві.Сучасні дослідження конфліктів, здійснювані у річищі соціологічної та психологічної традицій, дедалі більше враховують нагальні

потреби практичного вирішення конфліктних ситуацій.

пов'язуються із соціально політичними процесами, що відбуваються

у суспільстві. Психологи, досліджуючи внутрішньоособистісні, міжособистісні та міжгрупові чинники конфліктів, зосереджують увагу

на взаємодії людей у конфліктних ситуаціях, питаннях надання психологічної допомоги у разі виникнення конфліктів.

Інтенсивно досліджуються проблеми управління конфліктами у

соціально економічній та інших галузях суспільного життя. Заслуговує на увагу монографія І. Ворожейкіна, А. Кібанова, Д. Захарова

“Конфликтология” (М., 2000), в якій вдало поєднано наукові та

прикладні знання про конфлікти, досліджується роль керівників організацій, фахівців з управління персоналом у врегулюванні конфліктів у сфері державного та муніципального управління, підприємництва, соціальній сфері.

19Зусиллями вчених юристів під керівництвом академіка РАН

В. М. Кудрявцева здійснено перші кроки до створення юридичної

конфліктології [24; 25; 129; 130; 131]. Тут уперше в пострадянській

науці юридичний конфлікт розглядається як специфічний предмет

наукового аналізу. Крім дослідження поняття, причин, мотивації,

динаміки, типології юридичного конфлікту в цих працях розглянуто саме юридичні способи вирішення та попередження конфліктів.

Вагомий внесок у розкриття природи й причин юридичних колізій

та засобів їх подолання зробив Ю. О. Тихомиров [45].Білоруські вчені запропонували продуктивні підходи до вивчення

конфліктології не лише як науки про конструктивні конфлікти, а й

мистецтва попередження негативних наслідків і вирішення конфліктних ситуацій. Створюються комплексні програми та навчальні

посібники з конфліктології, що відкриває реальні можливості готувати у вищих навчальних закладах майбутніх фахівців зі спеціалізацій “конфліктолог”, “психолог конфліктолог”, “менеджер з конфліктів” [15].

В Україні, коли вона входила до складу СРСР, зважаючи на ідеологічні догми про неможливість загострення суперечностей та конфліктів при соціалізмі, конфліктологічна проблематика не досліджувалась. Ілюзії безконфліктності переносилися навіть у сферу міжособистісних відносин.

окремих колективах та хибним стилем керівництва. Рекомендації

зводилися до завдань оптимізації морально психологічного клімату

в трудових колективах.

Глибокі зміни в українському суспільстві, що відбулися на межі

тисячоліть, політичні та соціально економічні реформи, загострення

соціальної напруги актуалізували звернення науковців до проблеми

конфліктів. Передусім виникла потреба у розробці методологічних

засад української конфліктології, оскільки існуюча західна конфліктологічна парадигма відображає конфлікти стабільного громадянського суспільства, яке в Україні поки що відсутнє.Напрацюванню теоретико практичних підходів до вивчення та

розв'язання конфліктів в українському суспільстві, систематизації

конфліктологічних знань сприяло проведення міжнародних конференцій “Природа, феноменологія та динаміка конфліктів у сучасному

світі” (1993 р.); “Молодь і проблеми конфлікту в період переходу

до демократичного суспільства” (1994 р.); “Конфлікти в сус20пільстві: діагностика і профілактика (1996 р.) та видання їх матеріалів.З'явилися авторські наукові праці, підручники та навчальні посібники, в яких досліджуються загальнотеоретичні та спеціальні аспекти конфліктологічної проблематики [7; 17; 41; 61; 80; 81].

Першою в Україні працею з конфліктології для правоохоронців

став виданий у серії “Психологія у системі силових структур держави” навчальний посібник професорів О. М. Бандурки та В. А. Друзя

“Конфликтология” (Харьков, 1997).Значною подією у розвитку української конфліктологічної і юридичної науки стала поява підручника для студентів вищих навчальних закладів юридичних спеціальностей “Конфліктологія” за редакцією професорів Л. М. Герасіної та М. І. Панова (Харків, 2002). Автори

вперше в українській конфліктології поєднують проблему конфліктів

з правовими інститутами, розглядають конфлікт не в абстрактному

соціальному просторі, а в реальному зв'язку з існуючими правовідносинами, юридичними механізмами і чинним законодавством.Сьогодні конфліктологію викладають у вищих навчальних закладах, на часі підготовка професійних конфліктологів, створення певних науково методичних структур, які б вивчали прояви конфліктів

у різних сферах суспільного життя та створювали спеціальні теоретико практичні методики їх розв'язання.

необхідності розглядати конфліктні ситуації з урахуванням української ментальності, притаманної українському суспільству специфіки, особливостей його історичного розвитку.До основних проблем подальшого розвитку вітчизняної конфлікто+

логії, на думку відомого українського конфліктолога М. І. Пірен, належать такі [81, с. 32]:

• напрацювання категоріального та понятійного апарату, створення наукової бази конфліктології;

• інтеграція гуманітарного, медико біологічного й технічного підходів у дослідженні конфліктів і пошуку індикаторів їх раннього виявлення з використанням сучасних системно математичних методів,

ЕОМ;

• підготовка фахівців для наукового та практичного дослідження

проблем прогнозування, запобігання та розв'язання конфліктів,

створення спецгруп конфліктологів практиків;

• вивчення й уміле запозичення світового досвіду з конфліктології за допомогою організації та проведення міжнародних конферен21цій, симпозіумів, тренінгів і направлення фахівців до інших країн для

ознайомлення з набутим досвідом;

• організаційно дослідна робота для створення підручників і методик для практичних порад щодо розв'язання та запобігання конфліктам.22