1.3. Психологічні концепціїконфлікту

На відміну від соціологічних теорій психологічна традиція вивчення конфлікту пояснює його природу психологічними факторами, покладаючи в основу конфліктної поведінки інтрапсихічні (внутрішні), ситуаційні

(зовнішні), когнітивістські (пізнавальні) та інші

фактори.

Засновник психоаналізу австрійський психіатр З.

110] першим ґрунтовно дослідив внутрішньопсихічні механізми поведінки людини. Він уявляв її психіку як конфлікт між сексуальними й агресивними інстинктами (“Воно”), силами свідомості (“Я”) та

заборонами совісті (“Над Я”). На цей стан постійної внутрішньої

конфліктогенності накладається досвід невирішених конфліктів

раннього дитячого віку, перших місяців життя дитини. Людина не

усвідомлює справжніх причин своїх внутрішніх конфліктів, у стані

яких вона постійно перебуває. Від набуття психічних розладів та патологій її рятують механізми соціалізації, психічного захисту, серед

яких центральне місце належить сублімації та витісненню лібідо. За

цією структурою психоаналіз з усіх можливих видів конфліктів досліджує переважно внутрішньоособистісний конфлікт як частину

внутрішнього життя індивіда.Розглядаючи поведінку людини в соціальному контексті, австрійський психолог А. Адлер, на відміну від Фрейда, вважає конфлікти

між людиною та суспільством явищем неприродним і пояснює “невротичним стилем життя”. Виникнення невротизму він, як і класичні

психоаналітики, пов'язує з “важким дитинством”.Досліджуючи внутрішні конфлікти, американський психолог

К. Хорні [114] виокремлює притаманні кожній людині три типи соціальної спрямованості: “рух до людей”, “рух від людей” та “рух проти людей”. Залежно від конкретної ситуації ми або співпрацюємо з

людьми, або уникаємо їх, або боремося з ними. Для невротичних характерів базовою настановою є “рух проти людей”. Соціальне середовище вони сприймають як вороже, тому домінує бажання боротися й

перемагати у цій боротьбі.Засновник аналітичної психології швейцарський психолог і психіатр К.

конфліктну, визначає спрямованість психічної енергії людини або

на зовнішнє середовище (екстравертивний тип), або на саму себе

(інтровертивний тип). Крім того, у певних ситуаціях конфліктногенними можуть бути спеціальні типи характерів за функціональними параметрами: когнітивний, емотивний, сенсорний та інтуїтивний.

У психоаналітичній концепції конфлікт — це ключ до розуміння

психічного життя людини. Психоаналіз збагатив конфліктологію

унікальним дослідженням тонких зв'язків між внутрішнім світом

особистості та її реальним включенням у соціальне середовище.

Ґрунтовно визначено типи особистості, особистісні стилі поведінки,

що дало можливість звернутися до проблеми “конфліктних особистостей”.Біхевіористи [133, с. 210–229] (Дж. Вотсон, Е. Толмен, К. Галл,

Дж. Мід), розглядаючи конфлікти як явище, детерміноване ситуаційною природою, зосередили увагу на зовнішніх чинниках конфліктів. Застосування основного закону біхевіоризму “стимул — реакція”

до аналізу конфліктів дало змогу встановити залежність: “конфліктна ситуація — конфліктна поведінка”. Зокрема, в межах концепції

фрустраційної детермінації агресії, конфлікти розглядалися як певна

форма агресивної відповіді на ситуацію фрустрації. Цей підхід було

використано засновниками теорії соціального научення (А. Бандура). Конфліктну поведінку прихильники цієї школи вважають передусім наслідком хибного навчання: засвоєння неправильної, неадекватної поведінки, яка, отримавши “підкріплення”, стає поведінковою

рисою особистості. Отже, агресивні особистості, на відміну від неагресивних, не отримавши соціального досвіду конструктивного вирішення конфліктів, позбавлені альтернативи агресивним методам поведінки в конфліктних ситуаціях.

Завдяки численним експериментальним дослідженням міжособистісних конфліктів М. Дойч установив їх детермінованість зіткненням інтересів у конкурентних ситуаціях (концепція кооперації —

конкуренції).

посилити різницю у силі між собою та іншим.16Детермінованість конфліктів об'єктивною конкурентною ситуацією була підтверджена експериментами американського психолога М. Шеріфа, коли конфлікт створювався в нормальних умовах

міжгрупової взаємодії [18, с. 55–56].Суто ситуативне пояснення конфліктів суттєво корегує й доповнює когнітивістський підхід. За визначенням видатного німецько американського психолога К. Левіна [59], конфлікт “психологічно характеризується як ситуація, в якій на індивіда одночасно впливають протилежно спрямовані сили приблизно рівної

величини”. Когнітивісти сходяться на тому, що поведінка суб'єктів у конфліктній ситуації може бути зрозуміла й проінтерпретована лише з огляду на їхні суб'єктивні відображення (образи) цієї

ситуації, тобто на сприйняття, усвідомлення, рефлексії, оцінки та

ін. В основі когнітивного конфлікту, як зазначає засновник теорії

когнітивного дисонансу Л. Фестингер, лежить зіткнення несумісних уявлень людини. Згідно з поглядами Ф. Хайдера, сутність соціально психологічного конфлікту — це певна розбалансованість

між системами уявлень різних людей, коли система уявлень індивіда та його знання про уявлення й поведінку інших не збігаються.

З цим погоджуються й інші дослідники, зокрема, Т. Ньюком, який

акцентував увагу на процесах комунікації. За його спостереженням учасники взаємодії (коли це стосується важливих справ або

коли партнери здаються їм привабливими) бажають, щоб ті, з ким

вони мають справу, поділяли їхні погляди. На думку німецького

психолога У. Клара та його колег, конфлікт — це не просто властивість ситуації, а швидше — висновки, які робляться на її основі [18,

с. 61–62].

Отже, сама по собі зовнішня ситуація, хоч би які об'єктивні суперечності лежали в її основі, не може автоматично призводити

до конфлікту. В умовах посилення психологічної практики в конфліктології дедалі більше утверджується підхід, що передбачає

врахування суб'єктивного ставлення людини до конфліктної ситуації.

природної форми психічного життя людей, а й визнання їх важливих функцій у розвитку особистості та її відносин з іншими

людьми.

17Перші наукові праці з конфліктології з'явилися лише наприкінці

80 х. Системний підхід до дослідження конфліктів закладено в монографії В. В. Дружиніна, Д. С. Конторова, М. Д. Конторова “Введение в теорию конфликта” (М., 1989). Конфлікти, на думку авторів,

на сучасному етапі суспільного розвитку, коли повсюди застосовуються складні системи управління за участю людини оператора,

вийшли за межі суто гуманітарної проблематики. Соціальні конфлікти, основна роль у яких належить людському факторові, так чи

інакше пов'язані з технікою; вони відбуваються як у соціальній, так

і у технічній сферах. Проблемі вивчення конфліктів присвячувалися й деякі інші праці [11].

Активно розробляється конфліктологічна проблематика у сучасній

Росії. Починаючи з 1990 року в Москві Інститут соціології та Міжнародний центр загальнолюдських цінностей видають періодичні збірники “Социальные конфликты: Экспертиза. Прогнозирование. Технология разрешения”. Щорічно відбуваються “круглі столи” з найактуальніших проблем конфліктології. За даними відомих російських

18