5.2. Конфліктна поведінкаяк взаємодія сторін

Характер конфліктної поведінки залежить

як від предмета конфлікту, так і від соціальнопсихологічних умов перебігу конфліктної ситуації, що проявляється в усій складності й

багатоманітності взаємодії сторін.

У конфліктологічній літературі узагальнені установки сторін конфлікту щодо його динаміки й способу вирішення заведено називати

моделями конфліктної поведінки (так, виокремлюють конструктивну, деструктивну та конформістську моделі).

Конструктивна. Основною характеристикою поведінки є прагнення улагодити конфлікт, спрямоване на пошук прийнятного рішення,

вирізняється витримкою і самовладанням, доброзичливим ставленням до суперника, відкритою і щирою позицією, у спілкуванні — лаконічність і небагатослівність. Бажана і необхідна в діловому, раціональному спілкуванні.

Деструктивна. Постійно прагне до розширення і загострення конфлікту, приниження партнера, негативно оцінює його особистість,

виявляє підозріливість і недовіру до суперника, порушує етику спілкування. Може перетворити конструктивний конфлікт у деструктивний, тому використання цієї моделі невиправдане.

Конформістська. Пасивна позиція в контакті, схильність до поступок, непослідовність в оцінках, судженнях, поведінці, легко погоджується з точкою зору суперника, відходить від гострих питань. Має180

позитивне значення, якщо суперечності в конфлікті несуттєві, — використання цієї моделі поведінки сприяє швидкому їх вирішенню.

Однак така поведінка може провокувати агресивність партнера,

особливо у разі значимості й гостроти конфліктної ситуації, важливості оперативного вирішення проблеми.

Орієнтація кожного учасника юридичного, як і будь якого іншого,

конфлікту на реалізацію індивідуальної мети допускає необхідність

блокування шляхів для досягнення мети іншими учасниками. Це означає, що кожному з них доводиться долати створені іншими перешкоди, постійно шукати нових шляхів і способів досягнення власної

мети.

врахування інтересів протилежної сторони та постійна проблемність

ситуації.Залежно від соціально психологічних умов конфліктної взаємодії

сторони можуть обирати один із таких варіантів поведінки [19, с. 254]:

• активну боротьбу за свої інтереси, усунення чи подолання будьякого опору;

• відхід від конфліктної взаємодії;

• розробка взаємоприйнятної угоди, компромісу;

• використання результатів конфлікту у власних інтересах.

Зазначені варіанти поведінки були узагальнені американськими

психологами К. Томасом і Р. Кілменном. Вони зокрема зосередили

увагу на двох незалежних параметрах вимірювання конфліктів:1. Ступінь реалізації власних інтересів, досягнення своїх цілей.

2. Рівень кооперативності, врахування інтересів іншої сторони.

В результаті було запропоновано графічне відображення п'яти основних стилів поведінки в конфлікті (ухилення, протиборство,

пристосування, співробітництво, компроміс), а також, методика їх

психодіагностики. Користуючись цією методикою, можна визначити

власний стиль поведінки в конфліктних ситуаціях, вибравши найефективніший для розв'язання конфлікту, а також спрогнозувати вірогідний стиль поведінки інших його учасників.

У конфліктологічній літературі досить часто наводиться характеристика стилів поведінки в конфлікті, яку на основі методу Томаса —

Кілменна розробила Дж. Г. Скотт [93, с. 115–130]. Ця універсальна

методика може застосовуватися у різних ситуаціях юридичної діяльності, яка за своєю сутністю спрямована на розв'язання і вирішення

конфліктів. Стиль конкуренції (суперництва, протиборства) — застосовується

активними і вольовими людьми, які віддають перевагу власним шляхам вирішення конфлікту. В цій стратегії часто використовується

влада, сила закону; вона характерна для вирішення юридичних конфліктів.Така поведінка доцільна й ефективна в таких випадках:• результат є дуже важливим для вас, ви робите велику ставку на

власне рішення, до того ж у вас на це досить повноважень;

• ви маєте достатній авторитет для прийняття рішення і вам

здається, що запропоноване вами рішення — найкраще;

• рішення необхідно прийняти швидко і ви маєте достатньо влади

для цього;

• ви відчуваєте, що у вас немає іншого вибору і що вам нічого втрачати;

• ви перебуваєте в критичній ситуації, яка потребує миттєвого реагування;

• ви не можете дати зрозуміти групі людей, що перебуваєте у безвиході, тимчасом як хтось має повести їх за собою;

• ви повинні прийняти нестандартне рішення, але тепер вам необхідно діяти й у вас достатньо повноважень для такого кроку.

Стиль ухилення — застосовується тоді, коли сторона, не наполягаючи на своєму, але й не поступаючись власними позиціями, ухиляється від спору Вона не хоче співробітничати задля вироблення рішення, утримується від висловлювання власної позиції.

ситуації, ухилення від вирішення проблеми, зміна теми, акцентування уваги на інших об'єктах може відбуватися з розрахунком на те, що

конфлікт розв'яжеться сам собою. Цей стиль дає змогу учасникові

вийти з конфліктної взаємодії без шкоди для власних інтересів, але й

без вирішення самого конфлікту. Його можна використати як тактичний варіант часткового вирішення юридичного конфлікту.

Такий стиль поведінки доцільний у таких найтиповіших ситуаціях:

• напруженість занадто велика і ви вважаєте, що необхідно зменшити її;

• результат не дуже важливий для вас або ви вважаєте, що рішення таке тривіальне, що не варто витрачати на нього сили;

• у вас важкий день, а вирішення цієї проблеми може завдати додаткових неприємностей;

• ви знаєте, що не можете чи навіть не хочете вирішити конфлікт

на свою користь;

181• ви хочете виграти час, можливо, для того, щоб отримати додаткову інформацію або щоб заручитися чиєюсь підтримкою;

• ситуація дуже складна і ви відчуваєте, що розв'язання конфлікту потребує занадто багато від вас;

• у вас обмаль влади для розв'язання проблеми або для її розв'язання бажаним для вас способом;

• ви відчуваєте, що в інших більше шансів вирішити цю проблему;

• намагатися вирішити проблему терміново — небезпечно, оскільки розкриття й відкрите обговорення конфлікту може тільки погіршити ситуацію.

Стиль пристосування — це згладжування суперечностей всупереч

власним інтересам. Може використовуватися як тактичне рішення в

гострій боротьбі, етап на шляху досягнення головної стратегічної мети. Він виправданий, коли умови для вирішення конфлікту ще не

дозріли, коли необхідно забезпечити тимчасове перемир'я. Певним

чином тут особистими інтересами жертвують на користь супротивника. Ця стратегія поведінки може домінувати у звичайній поведінці

людини внаслідок її індивідуально психологічних особливостей

(конформна поведінка).Наводимо найхарактерніші ситуації, в яких рекомендується стиль

пристосування:

• вас не дуже хвилює те, що трапилося;

• ви хочете зберегти мир і добрі стосунки з іншими людьми;

• ви відчуваєте, що важливіше зберегти з кимсь добрі взаємовідносини, ніж відстоювати свої інтереси;

• ви розумієте, що висновок набагато важливіший для іншої людини, ніж для вас;

• ви розумієте, що правда не на вашому боці;

• у вас обмаль влади або мало шансів перемогти;

• ви вважаєте, що інша людина може дістати з цієї ситуації корисний урок, якщо ви поступитесь її бажанням, навіть не погоджуючись

з тим, що вона чинить, або вважаючи, що вона помиляється.Стиль співробітництва — характеризується високим рівнем спрямованості як на свої інтереси, так і на інтереси суперника.

як на основі балансу інтересів, так і на визнанні цінності міжособистісних стосунків. Цей стиль може передбачати використання елементів інших стратегій, але у складному процесі співробітництва вони відіграють підпорядковану роль, виступають психологічними факторами розвитку взаємин між суб'єктами конфлікту. Наприклад, застосу182вання елементів протиборства може сприйматися як демонстрація

вашої принципової позиції в конфлікті.Такий підхід рекомендується використовувати в описаних далі ситуаціях:

• вирішення проблеми дуже важливе для обох сторін і ніхто не хоче повністю від цього усунутися;

• у вас тісні, тривалі та взаємозалежні відносини з іншою стороною;

• у вас є час попрацювати над проблемою, що виникла (це вдалий

підхід до вирішення конфліктів на основі перспективних планів);

• ви й інша людина поінформовані про цю проблему і бажання

обох сторін відомі;

• ви і ваш опонент хочете винести на обговорення деякі ідеї й попрацювати над виробленням рішення;

• ви обидва спроможні викласти суть своїх інтересів і вислухати

один одного;

• обидві конфліктні сторони наділені рівною владою або не помічають відмінності в становищі, щоб на рівних шукати вирішення

проблеми.

Стиль компромісу— характеризується балансом інтересів конфліктуючих сторін, тобто це стратегія взаємної поступки, коли не псуються міжособистісні стосунки, вона сприяє їхньому позитивному розвитку. Компроміс має дві форми: активну (підписання мирової угоди

в суді, укладання договорів, контрактів, взяття зобов'язань тощо) і пасивну (відмова від активних дій для досягнення певних взаємних поступок). Часто компроміс є етапом пошуку прийнятного рішення.

Нижче перераховано типові випадки, в яких стиль компромісу —

найефективніший [41, с. 171–172]:

• обидві сторони мають однакову владу і мають взаємовиключні

інтереси;

• ви хочете вирішити все швидко, бо у вас немає часу або тому, що

це економічніший та ефективніший шлях;

• може влаштувати тимчасове рішення;

• ви можете скористатися короткочасною вигодою;

• інші підходи вирішення проблеми виявилися неефективними;

• задоволення вашого бажання має для вас не дуже велике значення і ви можете дещо змінити визначену на початку мету;

• компроміс дасть змогу вам зберегти взаємовідносини, і ви вважаєте за краще отримати що небудь, аніж усе втратити.

183Вивчення соціально психологічного змісту поведінки сторін у

конфліктній ситуації в психологічній літературі пов'язується з аналізом таких механізмів процесу взаємодії учасників конфлікту, як

вплив, научення, наближення уникнення, оцінка виграшів програшів та ін.

Механізм впливу має у конфліктній ситуації багато варіантів, які

проявляються у таких способах поведінки:

• демонстрація посилення власних ресурсів може, з одного боку,

спонукати протилежну сторону здійснити дії, спрямовані на додаткову мобілізацію власних ресурсів. З іншого — якщо ця сторона розцінить власне становище як значно слабше порівняно зі становищем

першої сторони — вона може піти на вимушені поступки;

• очікування, утримання попереднього стану (з незначними пос+

тупками) застосовується зазвичай в умовах більш менш рівного розподілу сил сторін. Мета — отримання додаткової інформації про іншу сторону. Штучно створена ситуація очікування та невизначеності

викликає у супротивника додаткову напруженість і провокує на певні дії, які й інформують про його реальне становище. Коли очікування надто затягується, сторона, яка очікує, може ініціювати дії шляхом незначних поступок. Дії супротивника у відповідь забезпечать їй

необхідну інформацію;

• ризик як спосіб поведінки у конфліктній ситуації може застосовуватися за умови як рівності, так і нерівності сторін. В обох випадках сторона, яка ризикує, розраховує на ефект від своїх несподіваних

дій. Важливим для неї є вибір найвигіднішого проміжку часу;

• примус використовується сильнішою стороною. Вона може

нав'язати слабшій стороні невигідні умови діяльності (наприклад,

дефіциту часу), зменшити можливості до опору, звузити коло її реальних дій у конфлікті;

• фальшиві маневри, дезінформація застосовуються з метою приховати свої слабкі сторони, досягти власних цілей за рахунок протилежної сторони. Створюючи фальшиві уявлення про свої дії, демонструючи “переваги”, яких насправді не існує, сторона розраховує на те,

що супротивник конструюватиме поведінку на основі отриманої інформації. Тим самим вона отримує певні часові переваги або можливість діяти несподіваним для протилежної сторони способом.

Механізм научення ґрунтується на мобілізації в умовах конфлікту людських здібностей до вирішення проблемних ситуацій.

184• забезпечується така структура взаємодії між людьми, де дії кож+

ного з учасників стають взаємообумовленими. В процесі конфліктної

взаємодії сторони неминуче виявляють характерні й найбільш

“напрацьовані” схеми поведінки;

• процес взаємодії структурується як відкритий, такий, що розвивається, бо він забезпечує включення в поведінку кожної зі сторін но+

вих елементів. З розвитком конфлікту учасники навчаються не лише

розуміти поведінку іншого, а й застосовувати такі дії у відповідних

умовах. Власна поведінка може вироблятися як результат конструювання нових схем поведінки.

Механізм наближення+уникнення як джерело передусім внутрішньоособистісного конфлікту:

• виконує функцію відбору, визначає відповідні реакції при наближенні до успішного результату чи невдачі;

• стає важливим фактором спонукання, який визначає на індивідуальному рівні відповідні дії чи напрямки поведінки; сильнішій стороні допомагає в мобілізації ресурсів у разі відчуття наближення перемоги; слабшій — дає змогу йти на ризик, реалізувати дії для поліп$

шення власної позиції, знімає страх.

Механізм оцінки виграшів+програшів у конфліктних ситуаціях

суттєво впливає на структурування взаємодії. Міжособистісні оцінки допомагають кожній зі сторін вивести інтегральну оцінку власних

дій та дій іншого. І хоч не існує чітко визначених, точних і об'єктивних критеріїв виграшів програшів, ними беззаперечно можна вважати:

• загальноприйняту думку, що відсутність швидкої і правильної

реакції однієї зі сторін на дії іншої розцінюється як програш;

• еталон соціально схвалюваної поведінки в аналогічних умовах.

Іноді програш щодо позиції чи ресурсів не береться до уваги і результат окремої взаємодії розцінюється як виграш, бо відповідна сторона

застосовувала засоби, які соціально високо оцінюються.

Врахування соціально психологічних механізмів поведінки в конфлікті не повинно обмежуватися розглядом впливу їхньої внутрішньої конструкції. Важливо зважати на те, яким чином учасники взаємодії самі використовують ці механізми як фактори, що регулюють

поведінку в умовах конфлікту. Тому особливу увагу потрібно приділяти співвіднесенню форм взаємодії в конфліктній ситуації з індивідуально психологічними особливостями учасників, які впливають

на вибір та структурування поведінки.

185Конфлікти — це реалії соціального життя. У суспільстві завжди

виникали різноманітні конфлікти: між людьми, соціальними групами, організаціями, державами. Сучасна конфліктологічна парадигма

визнає конфлікт як зумовлену природою суспільних явищ і процесів

об'єктивну властивість соціальних систем. Проте “така легалізація”

конфлікту не означає його об'єктивацію, тобто не наділяє конфлікти

надсуб'єктним змістом. Інтенсивне вивчення причин виникнення,

змісту, динамічних характеристик перебігу конфліктів не знімає

проблеми їх небезпечності, особливо це стосується конфліктів на

макрорівні.Юридичний аспект об'єктивно займає належне місце у багатьох

видах конфліктів. Починаючись далеко за межами права, соціальні

конфлікти на певному етапі розвитку можуть набувати юридичних

ознак і вирішуватись у правовій площині. Практично будь який соціальний конфлікт, якщо він матиме бодай один з елементів, що

містить юридичну характеристику, може набувати ознак правового і

завершуватися із застосуванням юридичних процедур.Власне юридичні конфлікти відбуваються у сфері юридичних відносин, пов'язані з протиборством суб'єктів права і суперечливими

правовими інтересами. Правовими є всі міждержавні, конституційні,

186

I?NE?IIAAтрудові, кримінальні, а також чимало господарських, сімейних, побутових та інших конфліктів, якщо вони виникли у зв'язку із застосуванням, зміною, порушенням або тлумаченням права.Конфлікти керовані. Існує чимало способів, методів, прийомів попередження, врегулювання та вирішення конфліктів. Серед найдосконаліших та вивірених часом — юридичні та квазіюридичні способи розв'язання спорів. Звісно, далеко не всі конфлікти є юридичними і можуть бути врегульовані за допомогою правових норм і процедур. І навпаки, конфлікти, які за своїм характером мають суто юридичну природу, зовсім не обов'язково мають завершуватися юридичними способами — інколи ефективніше спрацьовують такі примирні процедури, як медіація чи переговори. Проте вміння спрямовувати вирішення конфліктів у площину права, застосування юридичних засобів — важлива умова незворотності процесу демократизації

державного і суспільного життя.

Сучасний юрист — це фахівець у сфері юридичної конфліктології.

Практична діяльність судді, прокурора, адвоката, юрисконсульта,

зрештою, усіх фахівців юристів спрямована на запобігання, врегулювання та цивілізоване вирішення правових конфліктів. В умовах розбудови правової держави дедалі більшою стає потреба правників у

знаннях і вмінні цивілізовано й справедливо вирішувати спори. Та й

саме право завдяки своїй універсальності та обов'язковості все більше набуває характеру найвпливовішого засобу врегулювання конфліктів.

1871.