2. Застосування закону у випадку вирішення федеральним судом правових позовів штату
Правила закону про рішення. Федеральні суди, що розглядають правові позови штатів, повинні дотримуватися матеріально-правового закону штату, керуючись Правилами закону про рішення (Rules at Decision Act).
Закон тлумачиться таким чином, що федеральні суди повинні дотримуватися законів штату у всіх матеріально-правових питаннях, але федеральним судам дозволено дотримуватися федеральних законів у процедурних питаннях. Точні параметри Правил закону про рішення було встановлено в 1938 p., в справі Ері, Лакаванна P.P. проти Томпкінса (Erie, Lackawanna R.R. v. Tompkins), і питання про закон є посиланням на «питання Ері» 9 .Хоча Ері поділив навпіл матеріально-правовий закон штату, а процедурний федеральний закон узгоджується з основними принципами колізії прав, тут мають місце істотні відмінності. Найбільш загальна ситуація колізії прав включає два рівноправних суверена. Федеральний суд, що розглядає заяву штату, є не просто
87 Див. Mich. Ct. Rule 7.305 (В).
88 Див. Sun Insurance Office v. Clay, 319 F. 2d 505, 509—510 (5 th Cir. 1963), де федеральний
апеляційний суд був дещо здивований відповіддю Верховного суду Флориди на запит. Він вдався до влас
ної інтерпретації закону штату.
89 Див. Pierce v. Cook & Co., 518 F.2d 720 (10th Cir. 1975), відмов, сертиф. 423 U.S. 1079 (1976)
(відкладення рішення федерального суду, зробленого на підставі відхилення прецедентного права Вер
ховним судом штату, на яке покладався федеральний суд).
90 Див. Lillich and Mundy. Federal Court Certification of Doubtful State Law Questions, 18
U.C.L.A.L.REV, 888 (1971).
91 304 U.S. 64 (1938). Ері пояснив, шо федеральні суди повинні дотримуватися всіх законів штату,
встаноаіених і загальних. У розділі II ми бачили, як реалізм судді Холмса щодо загального права зруй
нував міф цього відкриття. Його бачення було одностайно прийняте судом у справі Ері: що загальне
право, як і будь-яке інше право, яке контролює суверенність та однаковість рішень, можливе лише тоді,
коли федеральним судам буде рекомендовано дотримуватися власної вере/ї загального права суду штату.
188 Розділ V
судом одного суверена, який застосовує відповідний закон.
Згідно з принципом верховенства Конституції, федеральний суд займає вищий щабель юридичної ієрархії. Саме це й треба враховувати, проводячи лінію розділу між тим, що є «матеріально-правовим» (застосування закону штату), а що — «процедурним» (застосування федерального закону). У даному випадку задіяні дві політики. На біду для прецеден-тного права, ці дві політики конфліктують між собою.Антисудово-гендлярська політика. Одна з цих політик діє поза юрисдикцією колізії правових норм та Правил закону про рішення: федеральні суди вважаються більш нейтральними судами для вирішення спорів між штатами, і вони не повинні створювати іншого правового органу для вирішення таких спорів. Тобто сторони не повинні мати підстав для «гендлярства» рішеннями суду штату і федерального суду. А такі ситуації виникали, коли один з судів керувався законом штату, а інший — федеральним законом . Було навіть розроблено пробу на «визначений результат»: питання вважатиметься «матеріально-правовим», тобто можна буде застосувати закон штату, коли (1) означений федеральний закон змусить суд прийняти інше рішення і (2) це інше рішення змусить сторони вибрати федеральний суд, а не суд штату 93. До цієї проби легко звернутися у будь-якій ситуації. Тому закон, що має відношення до критеріїв оцінки поведінки відповідача у справі з громадянського правопорушення, є в даному випадку цілком матеріально-правовим. Інші питання залишаються менш з'ясованими. Наприклад, закон можна застосувати так, що «тягар доказу» буде на тій чи іншій стороні у кожній окремій справі. Вираз «тягар доказу» звучить «процедурно» в інтуїтивному сенсі, але він може впливати на результат справи. Тому «тягар доказу» класифікується як «матеріально-правовий», і федеральний суд повинен застосувати, скоріше, закон штату, ніж федеральний закон . Суд вважає, що всі наступні питання є матеріально-правовими, це передбачає застосування закону штату, а не федерального закону, що означає обмеження часу, протягом якого повинен бути поданий позов , вимогу, щоб цінні папери були оголошені акціонерами до того, як вони висуватимуть позов проти своєї корпорації9 , застосування законів, що забороняють подавати позов корпорації, якщо вона не має ліцензії на ведення справ на території штату 97. Отже, якщо суд вирішив, що вибір норм закону є матеріально-правовим, то це зобов'язує федеральний суд застосувати закони того штату, де засідає суд .
Важливо наголосити, що Правила закону про рішення стосуються лише одного виду такого гендлярства: сторони, які шукають переваг у відмінностях між правом штату і федеральним правом, апелюють до права штату.
Однак це не стосується сторін, які бажають отримати перевагу з відмінностей між правом двох різних штатів. Гендлярство між штатами в пошуках кращого закону можливе, однак це не порушує принципу однаковості між судами штату та федеральними судами.Порушення федеральної процедури. Звичайно, запобігання гендлярству — це дуже важлива справа. Однак така політика може вступати в конфлікт з верховенством федерального права. Правові норми процедури деяких штатів, незважаючи на
92 Таке «гендлярство» було загальноприйнятим на різних рівнях, поки Ері не поставив вимогу перед
федеральними судами дотримуватись як загальних, так і встановлених законів штату. Див.Black & White
Taxi Co. v. Brown & Yellow Taxi Co., 276 U.S. 518 (1928).
93 Див.Guaranty Trust Co. v, York, 326 U.S. 99 (1945). Оскільки відповідачі мають можливість пере
давати свої справи у разі колізії правових норм до федерального суду, відповідачі, як і позивачі, можуть
вдаватися до «гендлярства».
94 Див. Palmer v.Hoffman, 318 U.S. 109 (1945).
95 Див. Ragan v. Merchants Transfer & Warehouse Co., 337 U.S. 530 (1949); Walker v. Armco Steel Corp.,
446 U.S. 740 (1980). На ці періоди посилаються як на «законодавчі обмеження».
96 Див.Cohen v. Beneficial Indus.Loan Corp., 337 U.S. 541 (1949). Позови акціонерів обговорюються в
розділі XV.
97 Mue.Woods v. Interstate Realty Co. 337 U.S. 535 (1949).
98 Див.Кіахоп Co. v. Stentor Electric Mfg. Co., 313 U.S. 487 (1941). Див. Day & Zimmermann, Inc. v. Chal-
loner, 423 U.S. 3 (1975).
Судова система 189
їх «матеріально-правову» сутність, можуть підірвати усталені і досить важливі процедури федерального суду. Федеральне верховенство вимагає, щоб вони здійснювалися у відповідності з федеральним правом. Інколи таке трапляється, але застосування федерального права може по-іншому вирішити справу, і це призведе до гендлярства. Так, право штату вимагає, щоб фактично правове питання визначалося суддею, тоді як федеральне право передбачає винесення цього питання на суд присяжних.
Суд вважає, що такий процедурний різнобій підриває відносини суддів з присяжними і вимагає, щоб федеральний суд керувався федеральними нормами .Найкраще інтереси федеральної процедури представлені у Федеральних правилах цивільної процедури (Federal Rules of Civil Procedure). У таких випадках Верховний суд віддає перевагу презумптивному застосуванню федерального нормативу, незалежно від того, яким, матеріально-правовим, чи «наперед визначеним» могла бути його дія . Така політика призвела до винесення неоднозначних рішень судами штатів та федеральними судами, що активізувало гендлярство 101.
3. Застосування закону у випадку розгляду федерального позову в суді штату
Процедурно-матеріально-правова дихотомія проявляється, коли федеральний позов зареєстровано у суді штату, де діє правило так зване «зворотне-Ері»: засідання суду штату відбуваються за власним регламентом навіть під час застосування феде-рального матеріально-правового закону. Однак принцип верховенства федерального права може спустошити процедурну норму суду штату, якщо вона виходить за межі своєї компетенції. Наприклад, у справі Браун проти Західної залізниці Алабами (Brown v. Western Railway of Alabama) позивач почав справу з федерального позову у суді штату Джорджія. Скаргу позивача було відхилено за нормою штату Джорджія, згідно з якою прохання повинні «стосуватися безпосередньо прохача» . Верховний суд анулював правило Джорджії на підставі «неправильного втручання» у федеральну вимогу. Це сталося попри той факт, що суд штату застосовував дане правило раніше до всіх попередніх позовів, федеральних чи штату.