2. Засіб судового захисту за правом на справедливість
Види засобів судового захисту за правом на справедливість. Існує загальне правило: якщо завдану позивачеві шкоду неможливо відвернути або усунути іншим шляхом, її компенсують грошима.
В таких випадках позивач має право на «реальні» засоби судового захисту — вимагати судового наказу про те, щоб відповідач припинив завдавати ту шкоду, на яку скаржиться позивач, або про відновлення порушених прав позивача. Більшість цих реальних засобів називають судовим захистом «за правом на справедливість», а більшість судових рішень про грошове відшкодування збитків — судовим захистом «за правом за законом». Про відмінність між правом за законом і правом на справедливість йшлося раніше, де розглядалося право на розгляд справи судом присяжних 80.Поширенішою формою судового захисту за правом на справедливість є судова заборона. Вона може бути простою, як, наприклад, наказ відповідачеві не порушувати прав власності позивача. Іншими формами судового захисту за правом на справедливість є «виправлення» або «анулювання» контракту, а також «реальне виконання» — наказ стороні, що порушила умови контракту, виконати їх . Врешті, форм судового захисту за правом на справедливість існує стільки, скільки й видів шкоди, проти якої воно застосовується. В деяких випадках судові рішення за правом на справедливість бувають дуже складними, як, скажімо, вимога повністю змінити структуру компанії або реорганізувати систему освіти в школі з метою припинення расової дискримінації та ліквідації її наслідків .
Підстави для винесення рішення за правом на справедливість. Існують дві підстави для розгляду справи за правом на справедливість: (1) позивач не знайшов «засобів адекватного захисту в законі» і (2) за обставин, що склалися, захист за правом на справедливість є необхідним, належним і чесним. За першою підставою позивач має довести, що грошове відшкодування збитків не може повністю компенсувати шкоду.
Такою підставою для розгляду справи за правом на справедливість є компроміс, досягнутий між судами загального права і права на справедливість в Англії у XVII ст. з метою запобігання конфліктів: суд справедливості втручатиметься у розгляд справи лише тоді, коли суд загального права не зможе винести адекватного рішення. Сьогодні один і той же суд і суддя вирішують, яка форма судового захисту є доцільною, тому конфлікту бути не може. Натомість зазначена підстава сприяє встановленню ієрархії в судових рішеннях. Тепер відшкодування збитків — «звичайний» засіб захисту, а рішення за правом на справедливість — «незвичайний» 83. Рішення, винесені за правом на справедливість, можуть у деяких випадках бути надто руйнівними, тому суди часто застосовують заборону дуже обережно, лише тоді, коли вона справді потрібна й може належним чином розв'язати суперечку.З першою підставою для розгляду справи за правом на справедливість (відсутність засобів адекватного захисту в законі) пов'язана друга: за обставин, що склалися, захист за правом на справедливість є необхідним, належним і чесним. Ця друга підстава демонструє гнучкість принципів розгляду за правом на справедливість. У випадках застосування судової заборони цю підставу часто тлумачать як таку, що «збалансовує тягар», звалений на плечі позивача, якщо не
Див. розділ X про реформування і реальне виконання.
Див. розділ X. Мабуть, найчастіше рішення за правом на справедливість виноситься у справах з розірвання шлюбу, утримання дітей та деяких інших.
Наприклад, рішення про проведення глибоких структурних змін у зв'язку з десегрегацією у школі було винесено в справі Carr v. Montgomery County Bd. of Education, 289 F.Supp. 647 (M.D.Ala. 1968), affd 395 U.S. 225 (1969). Див. Owen Fiss. Injunctions (Foundation 1972).
Це положення про ієрархічність рішень піддавалося критиці через ту легкість, з якою суди виносять заборону в певних категоріях справ без належного розгляду реальної ефективності заміненого рішення. Лив.
Douglass Laycock. The Death of the Irreparable Injury Rule, 103 Harv.L.Rev. 688 (1990), а також Doug Rendleman. The Inadequate Remedy at Law Prerequisite for an Injunction, 33 Fla.L.Rev. 346 (1981).Цивільне судочинство 239
доведено, що він мав рацію, і відповідача, якщо винесене рішення спрямоване проти нього . Завдяки гнучкості права на справедливість рішення, прийняті за цим правом, можуть пізніше змінюватися залежно від обставин. Отже, рішення за правом на справедливість, які передбачають постійний судовий контроль за поведінкою відповідача, можуть змінюватися для забезпечення справедливості відповідно до обставин. Нещодавно в одній із справ Верховний суд прийняв заборону стосовно умов перебування у в'язниці, що дало змогу шерифові підправити рішення, винесене кілька років тому, оскільки змінилася ситуація і це рішення стало несправедливим . Коли судову постанову належним чином виконано й досягнуто мети, вона може бути скасованою .
Існують деякі нюанси у рішеннях, винесених за правом на справедливість, про які варто згадати. Вони пов'язані з використанням конкретних законодавчих актів, кількість яких останнім часом значно скоротилася. Початковий етап судочинства у справі за правом на справедливість часто називають «петицією», замість «пору-шення позову», а рішення, винесене в такій справі,— «постановою», а не судовим рішенням. Судді, які приймають постанови, пойменовують себе «головами суду справедливості». В судочинстві інколи з'являється давній принцип — «максими» справедливості. Наприклад, суддя може відхилити запропоноване рішення, пославшись на доктрину «чистих рук», за якою поведінка позивача, що «шукає справедливості, має бути чесною і незаплямованою», інакше суд не винесе рішення на його користь. Але тепер судді ретельно розглядають усі нюанси справи й виносять рішення, не беручи до уваги максими справедливості.
Тимчасові засоби судового захисту. Гнучкість принципів права на справедливість дає змогу широко застосовувати різні «тимчасові» засоби судового захисту, спрямо-вані насамперед на збереження статусу-кво (існуючий стан справ) до остаточного вирішення справи.
Таким чином можна застосувати до відповідача «попередню заборону» вдаватися до тих чи інших дій. Взагалі позивач повинен переконливо довести, що він небезпідставно подав позов і потребує захисту ще до винесення судом остаточного рішення . «Тимчасовий заборонний судовий наказ» може видаватися для того, щоб запобігти заподіянню серйозної непоправної шкоди позивачеві до розгляду в суді його клопотання про попередню заборону . Наприклад, винесення тимчасового заборонного судового наказу доцільне у справі про розірвання шлюбу, щоб забезпечити окреме проживання, якщо чоловік погрожував завдати дружині тілесних ушкоджень.Примусове виконання судової постанови за нормами права на справедливість. Якщо сторона, що програла процес, відмовляється виконувати застосований проти неї засіб судового захисту за правом на справедливість, то вона за «неповагу до суду» може бути оштрафована чи навіть ув'язнена. Важливо зазначити, що ув'язнення за невиконання судової постанови, винесеної на користь іншої процесуальної сторони, не є засобом покарання; це засіб примусу. Тож ув'язнена сторона «тримає ключ від в'язниці у власній кишені», інакше кажучи, як тільки вона погодиться виконати судову постанову, її одразу ж буде звільнено .
84 Див. Sigma Chemical Co.v. Harris, 605 F.Supp.1253 (E.D.Mo.1985) (накладення судової заборони,
щоб запобігти конкуренції).
85 Див. Rufo v. Inmates of the Suffolk County Jail, 502 U.S. 367 (1992).
86 Див. Board of Education v. Dowel/, 498 U.S. 237 (1991) (судове рішення про припинення сегрегації
у школах буде анульовано після фактичної ліквідації наслідків цієї сегрегації).
87 Див. William Inglis & Sons Baking Co. v. ITT Continental Baking Co., Inc., 526 F.2d 86 (9th Cir.1975).
88 Див. Friedenthal, Kane & Miller, §15.4, а також FRCP 65.
89 Див. RonaldL.Goldfarb. The Contempt Power (Anchor Books, Garden City, N.J. 1971).
240 Розділ VII
3. Декларативний захист
Іншою формою судового захисту, яка нагадує судову заборону й часто застосовується разом з нею, є «декларативний захист».
Декларативне рішення виноситься у формі визначення прав і обов'язків сторін, але воно не спонукає їх до дії 90. Найчастіше зазначені рішення приймаються у справах страхових компаній, якщо вони хочуть з'ясувати, чи мають їхні клієнти, яким було завдано шкоди, право подавати позов, вважаючи, що ця шкода повинна компенсуватися страховим полісом. Ці нюанси звичайно виявляються в суді за позовом клієнта про грошову компенсацію з боку компанії, але якщо клієнт не подає позову, а компанія бажає врегулювати це питання, то прийняття декларативного рішення сприятиме залагодженню можливої суперечки й остаточному рішенню суду. Декларативне рішення приймається і тоді, коли певні законодавчі акти й дії оскаржуються в суді як незаконні, тож накладати судову заборону недоцільно. Якщо позивач оскаржує постанову муніципального органу міста, яка порушує Конституцію, але не завдає позивачеві прямої шкоди, що вимагало б накладення судової заборони, суд може просто ухвалити рішення про неконституційність постанови муніципалітету й окреслити права позивача.Верховний суд не дає чіткого визначення мети декларативного рішення: «Навіть якщо декларативне рішення має силу й ефективність остаточного, воно є значно делікатнішою формою рішення, ніж судова заборона. Воно хоч і переконливе, але не надто примусове; непогодження з ним може бути недоречним, однак це не є неповагою [до суду]» .
Хоч би якою була ефективність декларативного рішення, воно може підлягати судовій забороні, якщо суд вважатиме це доцільним .