Б. Загальне право 1. Історична довідка

Після вторгнення норманів на Британські острови в 1066 р. Королівська рада започаткувала королівські суди. Перші королівські судді в той час були найближчими придворними радниками, які подорожували країною, перевіряючи місцеву адміністрацію.

46 Розділ II

Пізніше ці радники зосередились переважно на юридичних питаннях. А згодом вони набули статусу королівських суддів, які вершили суд і у Вестмінстері, і під час подорожування країною. І все ж місцеві суди, що контролювалися місцевою знаттю, продовжували вирішувати більшість суперечок. Але особливо важливі справи все-таки слухалися королівськими судами.

Королівські судді під час своїх подорожей знайомилися з місцевими традиціями загального права в різних частинах країни. Проте вони бажали вирішувати справи державного значення, прагнули керуватися не традиційними правилами місцевих судів, а положеннями єдиного загальнодержавного правового канону. Зустрічаючись у Вестмінстері, вони поступово створювали такий правовий кодекс, відбираючи, комбінуючи чи модифікуючи відомі їм місцеві звичаї. Згодом було прийнято єдине законодавство, на яке почали посилатися як на «загальне право». Так відбулось тому, що ці закони були єдині для всієї країни. Вони відрізнялися від місцевих законів, які в кожній конкретній місцевості мали свою специфіку. Поступово королівські суди набрали сили і позбавили місцеві суди багатьох повноважень.

Інстинкт, яким керувалися судді періоду раннього загального права, навчив їх бути максимально послідовними в своїх рішеннях. Цей принцип, названий stare decisis, відомий принаймні з 1170 р. З цього приводу Річард Фітц-Найджел (Richard Fitz-Nigel) писав: «Є справи, в яких хід подій і причини рішень не зовсім зрозумілі; проте вони мають повне право стати прецедентами» . Система прецедентів була складною, адже письмових згадок про попередні рішення не існувало, але невелика група суддів, яка займалася загальним правом, збираючись у Вестмінстері, створила умови для дотримання такої послідовності п.

Може виникнути питання, чому система права, започаткована суддями, вижила в Англії у часи, коли суддям в інших європейських країнах заборонялося займатися законодавчою діяльністю. Загальне право за свою історію пережило дві найбільші загрози своєму існуванню. Перша датується XVI—XVII ст., коли загальне право відчуло конкуренцію більш вживаного Римського права. Саме в цей період точилася боротьба між королем та парламентом за верховенство — боротьба, яку парламент виграв. Переможені роялісти віддавали перевагу римським законам, які були простішими; крім того, король мав більше можливостей контролювати їх зміст та процедуру застосування. Загальне право, якому надавав перевагу парламент, давало можливість відстоювати свободу, тому що воно супроводжувалось важкими, формалістичними процедурами. До того ж тут працювали сильні судді, а тому суди було важче контролювати королеві14.

Друга загроза існуванню загального права пов'язана з Великою французькою революцією. Демократичні гасла, на які вона спиралася, передбачали, що в освічену демократичну епоху законодавство є єдиною надійною основою законотворення. Сильна антипатія до законів, прийнятих суддями, значною мірою зумовлена тим, що до революції французькі судді з parlements, користуючись своєю незалежністю

1' Richard Fitz-Nigel. Dialogus de Scaccario (написано 1177-1179), цитується за Henry J. Abraham. The Judicial Process, 6th ed. 9 (Oxford U. Press 1993).

У Вестмінстері містилися: Суд перевірок, Суд загальних скарг та Суд королівської лави.

13 Див. John P. Dawson. The Oracles of the Law 1—80 (U. of Michigan Law School 1968) та Konrad Zweigert

and Hein Kotz.

стримати і обмежити систему віддзеркалюються у вимозі вибирати суддів загального права з числа юристів, які мають судову практику. Див. Harry Jones. Our Uncommon Common Law, 42 Term. L. Rev. 443, 450-452 (1975); Zweigert & Kotz, id. at 189-204.

14 Див. Zweigert & Kotz (виноска 13). , . ,¦ . .-. - ¦ -,- ..;,,<.¦¦_¦¦

Методологія права 47

та владою, саботували законодавчі реформи, які пропонувала французька корона, відчуваючи наближення революції . Реакція наступила досить швидко. Були введені обмеження влади суддів, згідно з якими останнім дозволялось лише застосовувати положення, прийняті законодавчою владою, і заборонялося втручатися в інші галузі права. В результаті величезного впливу ідей Великої французької революції 16 така практика поширилася на інші частини Європи.

І все-таки система англійського загального права була вже досить розвинутою, коли англійські колоністи заселили Новий Світ. Під час прийняття Декларації про незалежність загальне право було формально успадковане від Англії незалежними штатами 17. Відтоді, протягом 200 років незалежного існування Сполучених Штатів, загальне право там розвивається власним шляхом. Хоча методи загального права і не зазнали змін, у змісті норм загального права у Сполучених штатах та Англії існують великі розбіжності, і сьогодні рідко коли суди Сполучених Штатів опираються на англійські законодавчі рішення. Більш уважний погляд на цю проблему дає змогу побачити також основні розбіжності в методології прецедентного права . В наведеній праці порівнюється англійська та американська правнича методологія у декількох сферах. Дослідження підводить до висновку, що англійське право схиляється до «формальності», а американське право — до «самостійності».