4. Забезпечення рівності змагальних можливостей під час судового процесу
Рівність «судових рук». Саме поняття «подання сторони» передбачає рівні можливості сторін подавати докази й переконувати того, хто приймає рішення. Ця рівність сторін, як іноді кажуть, «судових рук»,— фундаментальна основа теорії змагальності.
За англо-американською традицією, вона застосовується як у цивільних, так і в кримінальних справах. Таким чином, обвинувачення і захист у кримінальній справі однаково обмежені в поданні доказів та аргументів. У залі суду обвинувачення перебуває там, де й захист, і адвокати сторін мають однаковий одяг. Хоч би які переваги мав обвинувач поза судовою залою, вони зникають, як тільки він у ній з'являється в кримінальній справі .Природа апеляційного слухання справи в суді обговорюється у розділі V.
Система концентрованих безперервних судових слухань додатково сприяє тому, що адвокати беруть участь у ретельній досудовій підготовці справи. Ця підготовка вимагає майже таких самих зусиль, як і сам суд, і напруження, яке супроводжує ці обидва види діяльності, безумовно, сприяє посиленню зіткнення сторін під час судового процесу.
10 У цивільній справі обидві сторони мають однаковий доступ до засобів розслідування і підготовки справи для розгляду. В кримінальній справі обвинувач, на відміну від обвинуваченого, має у своєму роз-порядженні ресурси розслідування поліції для підготовки справи. Однак інші чинники певною мірою компенсують цей дисбаланс. По-перше, захист може примусово викликати до суду будь-якого свідка, що має
Змагальна судова система та інститут суду присяжних 89
Детальні процедурні правила з обмеженим застосуванням. Правила подання свідчень і провадження справи, по суті, спрямовані на загострення і підтримку зіткнення свідчень та аргументів, про що вже йшлося раніше. Природа цих правил і спосіб застосування сприяють забезпеченню рівності змагальних можливостей. По-перше, правила провадження справи й подання свідчень, які застосовуються у змагальному процесі, детальні й доволі суворі.
Детальні й суворі правила обмежують повноваження суду щодо контролю за тим, яке свідчення подають сторони і як вони це роблять. По-друге, правила провадження справи й подання свідчень є правилами обмеженого й епізодичного користування. Інакше кажучи, суддя, застосовуючи їх, не повинен ставити процедурні дебати в залежність від суті справи. Почасти це функція детальних правил спеціального типу, а почасти — наслідок традиційного розуміння ролі суду. Крім того, це випливає з необхідності: оскільки відповідальність за розробку фактів несуть сторони, судді, звичайно, мають лише приблизну уяву про факти справи. Тому керувати процедурними питаннями вони мусять за «завісою незнання»Значущість теорії змагальності та її суворих процедурних правил з обмеженим застосуванням полягає в тому, що вони утримують суддів від коригування доказів на підставі власних уявлень про суть справи шляхом процедурних втручань — один з негативних наслідків передчасного теоретизування. Згідно з теорією змагальності, найкращими суддями у США вважаються не ті, хто приходить до суду добре проінформованим про факти справи, а ті, хто повніше обізнаний з правилами провадження справи й подання свідчень і хто застосовує їх справедливо, незважаючи на позитивні сторони та слабкі місця в позиціях процесуальних супротивників. Судові адвокати Сполучених Штатів часто дають високу оцінку суддям, які виносять рішення щодо кожного заперечення чи пропозиції, незалежно від того, чи зберігається відповідний баланс свідчень сторін у справі. Таким чином, завдання судді суголосне із завданням арбітра на футбольному матчі — дбати не про виграш одної з команд, а про дотримання правил, аби не виникало сумнівів, що сторони змагаються чесно.