<<
>>

3. Встановлення і зростання адміністративного управління

Розвиток органів управління. В Конституції і згадки немає про адміністративні органи. А сьогодні вони посідають важливе місце в урядовій структурі бз. Перше могутнє федерально-адміністративне управління — комісія в справах торгівлі між штатами — було засновано ще 1887 р.

Але найбільшого розвитку адміністративне управління набуло в 30-х pp. XX ст. На прохання президента Рузвельта Конгрес охоче передав значну частину влади органам адміністративного управління, щоб забезпечити компетентні й швидкі дії, спрямовані на регулювання економіки та допомогу жертвам Великої депресії. Це був лише початок перетворення країни на те, що тепер називають «адміністративною державою»64. Зміни відбулися як у системі штатів, так і у федеральному уряді 5. Сьогодні органи адміністративного управління федерації і штатів функціонують у багатьох сферах — від банківської діяльності, соціального захисту, професійної охорони здоров'я та безпеки до організації праці.

Головним механізмом впливу органів управління є прийняття ними (за правом, делегованим законодавчою владою) законодавчих актів у формі правил . Значення цих правил можна уявити, побувавши у юридичній бібліотеці: на книжкових полицях адміністративні постанови займають чи не в десять разів більше місця, ніж федеральні законодавчі акти. Особа чи група людей, діяльність яких контролюється федеральним законом, матимуть мало користі від законодавчого акта й муситимуть шукати порад у безлічі збірників адміністративних правил і пояснювальних директив. Органи адміністративного управління не лише затверджують правила, а й мають відділення, що займаються розглядом порушень цих правил і накладають за них стягнення, а також адміністративних службовців, які вирішують спори, що виникають при примусових стягненнях (рішення таких інстанцій пщпадають під право судового нагляду). В багатьох справах єдиним слуханням, висновки якого отримає позивач, є адміністративне, а не судове слухання.

Хоч судовий нагляд і правомірний, у багатьох судових інстанціях його можливості обмежені. В більшості випадків разом з адміністративною структурою створювалися нові регулюючі права для вирішення суперечок щодо цих прав. У інших випадках замість судових засобів компенсації пошкодження чи втрати майна застосовуються адміністративні .

«Незалежні» адміністративні органи федерального управління. Існують два типи адміністративних органів федерального управління: «виконавчі» й «незалежні». Виконавчі органи управління перебувають під загальним наглядом і контролем урядового службовця, підпорядкованого безпосередньо Президентові. Таким чином, зростання президентської влади певною мірою пов'язане зі зростанням влади виконавчих органів управління, хоч існують обмеження президентського

62 3 часів «справи Ніксона» президенти Ніксон, Форд, Картер, Рейган давали у суді свідчення під

присягою, які знімалися на відеокамеру. Див.Иоу/ак & Rotunda (виноска 9) .

63 Детальніше адміністративне управління аналізується в розділі VI, де розглядаються основи

адміністративного права.

64 Діаграму структури сучасного федерального уряду, з відображенням більшості органів

управління, вміщено в додатку до цієї книги.

65 Цей феномен має міжнародний характер. Див. Mauro Cappelletti. The Judicial Process in Compa

rative Perspective 16—24 (Oxford U. Press 1989).

66 Взагалі делегування є законним доти, доки Конгрес забезпечує відповідні стандарти в

керівництві органами управління щодо їхньої законотворчості. Багато схвалених стандартів є дуже за

гальними. Див. розділ VI.

67 Протести до органів адміністративного управління щодо поділу влади здебільшого відхилялися

або нехтувалися Судом. Див. розділ VI.

Урядова структура з історичного погляду

контролю. А незалежні органи управління навіть формально не підлягають наглядові з боку кабінету чи Президента. Очолюють їх колегіальні ради. Члени цих рад призначаються Президентом за порадою і згодою Сенату.

Вони призначаються на більший термін, ніж час перебування на посаді Президента й функціонування Конгресу. Члени цих рад можуть бути звільнені лише в окремих випадках. До неза-лежних органів управління належать Комісія із безпеки та обміну, що контролює діяльність служби фінансової безпеки корпорацій, Комісія із зв'язку, яка здійснює ліцензування телебачення та радіостанцій, Федеральна резервна Рада, що контролює грошову політику, й Федеральна торгівельна комісія, яка займається регулюванням бізнесу .

Незалежні органи управління регулюють діяльність у тих сферах, що, як вважається, потребують більшої політичної стабільності й уникнення політичного контролю з боку президентської структури та Конгресу з його непостійною більшістю, а також комітетів Конгресу. Однак Конгрес не має усталеної думки стосовно того, які саме сфери повинні контролюватися незалежними органами управління; фактично він поділив сфери діяльності між незалежними органами управління і традиційними, що підлягають урядові.

З огляду на чисельність і реальну незалежність органів адміністративного управління їх почали називати «четвертою гілкою влади» . Беручи до уваги той факт, що невиборні органи адміністративного управління мають досить могутню владу над громадянами, зростання їх кількості можна вважати ознакою втрати урядом демократичних цінностей . Однак діяльність управлінь перебуває, хоч і незначною мірою, під впливом Конгресу й Президента . Органи адміністративного управління відіграють важливу роль у житті держави, тому ми повернемось до цього питання в розділі про адміністративні закони

<< | >>
Источник: В. БЕРНХЕМ. ВСТУП ДО ПРАВАТА ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ США. Київ - 1999. 1999

Еще по теме 3. Встановлення і зростання адміністративного управління:

- Административное право зарубежных стран - Гражданское право зарубежных стран - Европейское право - Жилищное право Р. Казахстан - Зарубежное конституционное право - Исламское право - История государства и права Германии - История государства и права зарубежных стран - История государства и права Р. Беларусь - История государства и права США - История политических и правовых учений - Криминалистика - Криминалистическая методика - Криминалистическая тактика - Криминалистическая техника - Криминальная сексология - Криминология - Международное право - Римское право - Сравнительное право - Сравнительное правоведение - Судебная медицина - Теория государства и права - Трудовое право зарубежных стран - Уголовное право зарубежных стран - Уголовный процесс зарубежных стран - Философия права - Юридическая конфликтология - Юридическая логика - Юридическая психология - Юридическая техника - Юридическая этика -