в. Встановлення фактичних відмінностей між справами у прецедентному загальному праві
Є три шляхи вирішення питання про важливість відмінностей між справами для прецедентного загального права: виходячи з принципів, прийнятих на основі пре-цедентних рішень в одній галузі права, принципів, які лежать в основі всього загального права, і тих, які поширюються на все суспільство.
У більшості випадків одна й та сама галузь права містить декілька прецедентів, тому й аналіз часто починається з вивчення подібних справ та принципів, які лежать в їх основі. Коли ж у такий спосіб не вдається знайти потрібні для вирішення справи принципи, можна звернутися до більш загальних принципів. Щоб проілюструвати цей процес, ми повернемося до наведеного раніше прикладу про суперечку між дійсним власником та покупцем човна.Аргументація за аналогією на прикладі загального права. Припустимо, що суд вирішив справу № 1 (човен викрадено та продано на користь власника). Після
151 Цей приклад запозичено з праці Steven Burton. An Introduction to Law and Legal Reasoning (Little, Brown 1985), at 26—27.
Методологія права 75
цього суд повинен був розглянути справу № 2 (привласнення човна шахрайським шляхом), коли під судом перебував і покупець, який практично був невинуватим. З одного боку, основою справи № 1 та подібних до неї, які захищають інтереси власників майна, є той факт, що суспільство схвалює володіння майном, а більший захист інтересів власників спонукає їх вкладати кошти у майно і зберігати його. З другого боку, вільна торгівля товарами є не менш важливою для суспільства. Можна заперечити, що нерезонно створювати ситуацію, коли для покупця, який не зробив ніяких правопорушень, завжди існує ризик того, що у будь-який момент, навіть через багато років, може з'явитися справжній власник та оголосити свої права на майно. Проте суд при розгляді справи № 1 піддав покупця саме такому ризику, щоб захистити інтереси власника.
Справа № 2 зовсім інша, бо власник мав більше можливостей захистити себе від шахрайства, ніж від крадіжки.
Власник може попередити шахрайство, перевіряючи кожну виплату, а крадіжка трапляється будь-коли і часто зовсім несподівано. Водночас, покупець краденого майна має менші можливості захистити себе від шахрайства, ніж від крадіжки. Покупці на ринку взагалі мають обмежену можливість перевірити права продавця на володіння товаром, і тим складніше це зробити, коли продавець отримав власність шляхом шахрайства. Оборудка має всі явні ознаки продажу bona fide, які підкріплюються документами, що засвідчують перехід права володіння. В принципі, за винятком того, що власник майна отримав недійсний чек, ця операція має всі ознаки продажу, включаючи факт, що під час купівлі-продажу власник майна не висловлював ніяких заперечень.На основі такого аналізу, припустимо, суд вирішує справу № 2 на користь покупця. Він доходить висновку, що право на володіння краденим не передається. Проте у шахрайській оборудці є багато елементів нормального продажу, наприклад, намір власника передати право на володіння, а це дає підставу обдуреному покупцеві принаймні на словах отримати право на володіння майном. Таким чином, хоч власник і має можливість подати позов на шахрая за незаконне володіння майном, проте повернути свою власність він не може, бо майно перепродане покупцеві, який не вчинив ніяких правопорушень, і право власності вже перейшло до нього 3 .
Тепер припустимо, що розглядається справа № 3. Справа про незаконне привлас-нення картини, яку за невелику ціну придбала певна особа, незважаючи на розмови про сумнівність права продавця на володіння картиною. Справа №3 є подібною до справи № 2, за винятком факту, що покупець мав підстави для підозри, що з картиною щось не так. Під час розгляду справи № 2 така фактична відмінність була визнана важливою, бо аргументація рішення у цій справі базувалася на складностях, які виникають у покупця на ринку при з'ясуванні дійсних прав на володіння. Ця відмінність полягала в тому, що покупець знав про можливе подальше розслідування даної справи.
Крім того, зрозуміло, що власник, даючи позов проти шахрая, може виграти справу, а особа, яка отримує користь від такого шахрайства, не набагато краща, ніж сам шахрай.Гіпотетичні прецеденти. Аргументи, аналогічні наведеним, дають підстави зробити висновок, що існують й інші прецеденти, відмінні від тих, які обговорювалися раніше. Наприклад, у справі № 2 було доведено не лише той факт, що випадок з шахрайською оборудкою відрізняється від випадку крадіжки у справі № 1, але й те, що шахрайська купівля-продаж подібна до справжньої торговельної операції. Реальний випадок законного продажу не розглядався, хоча ми можемо гіпотетично припустити, що суд відхилив би заяву власника, який продав своє майно за встановленою ним ціною, але згодом змінив свої наміри і вирішив відсудити це майно в особи, яка його придбала. Схожий гіпотетичний прецедент
Багато юрисдикцій відокремлюють справи про шахрайство від справ про викрадення власності. Див. Ray A. Brown. The Law on Personal Property §§ 9.4, 9.6 (Callaghan & Co. 1975).
76 РозділІІ
використовувався для аргументації рішення у справі № 3, коли суд прийшов до думки, що власник виграв би позов проти шахрая, і аргументував своє рішення за аналогією з ситуацією, в якій покупець скористався з шахрайської оборудки.
Аргументи у справах № 2 та № 3 свідчать про те, що суд, розглядаючи преце-дентний випадок, не обов'язково спирається на аргументацію попередніх рішень. Вирок суду в справі № 1 скоріше грунтується на теоретичному припущенні, що право володіння власністю після її крадіжки не переходить до злодія. Правило, встановлене рішенням у справі, при розгляді інших випадків переглядається для того, щоб воно більше відповідало загальним положенням про право покупця захистити себе на ринку ьз.