3. Визнання рішень судів інших країн
Стаття Конституції про повну довіру і зарахування не вимагає від штатів визнання рішень судів інших країн. Разом з тим більшість штатів визнають і виконують рішення про грошові відшкодування, якщо процесуально вони сумісні з належною правовою процедурою.
І це відбувається попри одне з давніх застережень Верховного суду, що іноземні держави також повинні офіційно визнавати рішення американських судів ]52. На даний момент 21 штат ухвалив Акт про взаємне визнання судових рішень про грошові відшкодування, у § 1(2) якого йдеться про те, що «рішення судів іноземних країн виконуються так, як і рішення сусідніх штатів, з повною довірою і зарахуванням» .148 Див. Pennoyer v. Neff, 95 U.S. 714 (1877). Непрямі оспорювання юрисдикції по суті справи теж можливі за умови, що відповідне законодавство дозволяє це робити після розгляду справи. Див. Aldrich v. Aldrich, 378 U.S. 540 (1964). Проте такий вид оспорювання не часто дозволяється законодавством штатів.Федеральна юрисдикція по суті справи, як правило, не може оспорюватися непрямо. Див. Chicot County Drainage Dist. v. Baxter State Bank, 308 U.S. 371 (1940) та Wright (виноска 1).
ї49 Див. Scoles & Hay (виноска 146), § 24.17.
150 Див. 210 U.S. 230 (1908).
151 Див. 28 U.S.C.A. § 1738.
152 Див. Hilton v. Giyot, 159 U.S. 113 (1895).
Див.13 Unif.L.Ann. 261 (1962). На відміну від принципу повної довіри і зарахування Акт перед-
Цивільне судочинство 253
Г. Правила вибору законів
У розділі І ми зазначали, що 50 законотворчих систем, які паралельно функціонують у штатах, можуть значно ускладнити судочинство. Тому в справах про осіб, угоди або випадки, які стосуються кількох штатів, може виникнути потреба визначити, законодавство якого штату потрібно використовувати у розгляді справи або конкретного спірного питання. В такій ситуації було б доцільно мати федеральний закон про конфлікт, який врегульовував би колізії законодавства різних штатів.
Однак Конгрес не ухвалив жодного закону про регулювання конфліктів між законодавствами, і конституційні обмеження Верховного суду досить невизначені.Спершу ми розглянемо ці конституційні обмеження, а потім оцінимо різні підходи до врегулювання конфліктів між законодавствами штатів
1. Конституційні обмеження і правила вибору законів у штатах
Вибір потрібного закону — це й питання суверенітету штату, оскільки штат, де розташований суд, шукає можливості застосувати власне законодавство при вирішенні спірних питань, що мають відношення до кількох штатів. Зрештою, порушується принцип справедливості, бо сторона може бути неприємно здивована, коли для вирішення її справи почнуть використовувати закони іншого судового округу (країни). Беручи це до уваги, можна очікувати, що конституційні обмеження, які стосуються міжштатного федералізму або належної процедури, відіграватимуть важливу роль у формуванні правил вибору законів. Фактично сприятливий конституційний клімат привів до існування розмаїття правил вибору потрібного закону в штатах.
Незначні конституційні обмеження щодо вибору законів сьогодні грунтуються на статті про належну правову процедуру 14-ї поправки 155. Якщо суперечка зовсім не стосується конкретного штату (крім того, що в ньому висунуто позов), вважається неконституційним застосовувати законодавство цього штату для ви-рішення справи 156. Однак існують мінімальні вимоги для того, щоб встановити наявність достатніх контактів (зв'язків) сторін або справи зі штатом, і коли такі існують, вже не має значення, чи справа й сторони мають більше зв'язків з іншими штатами. Так, у справі Компанія Allstate Ins. Co. проти Хейга (Allstate Ins. Co. v. Hague)1 Верховний суд дозволив судові штату Міннесота застосувати законодавство штату при розгляді позову проти страхової компанії, який мав відношення до мотоциклетної аварії та смерті застрахованої людини. Страховий контракт було укладено у штаті
бачає виняток для «державної політики». Навіть якшо він тлумачиться дуже прямо, у деяких випадках може зберігатися певна свобода для маневру.
Див. справу Stein v. Siege!, 377 N.Y.S.2d 580 (App.Div. 1975) (австрійське рішення про відхилення позову не забороняє його розгляду в Нью-Йорку, оскільки закони Нью-Йорка не перешкоджають переглядові справ). Див. також Scoles & Яоу(виноска146), §§ 24.33-24.45.154 Хоча багато питань стосовно вибору законів розглянуто в цьому розділі, див. також Scoles & Hay
(виноска 146); Russell J. Weintraub. Commentary on Conflict of Laws (Foundation Press 1986, 1991); Robert
A.Sedler. Across State Lines: Applying the Conflict of Laws in Your Practice 42-43 (ABA Section of General Prac
tice 1989); Leah Brilmayer. Conflict of Laws: Foundations and Future Directions (Little, Brown 1991); William
M.Richman & William L. Reynolds. Understanding Conflict of Laws (Matthew Bender 1993).
155 За визначенням Верховного суду, положення статті IV про повну довіру і зарахування суворіше
обмежують право штату заперечувати проти використання законів іншого штату. Але це зводиться до
перевірки належної правової процедури. Див. Scoles & Hay (виноска 146), § 3.24.
'^6 Див. Home Insurance Co.v. Dick, 281 U.S. 397 (1930) (Texac не зміг запровадити свій закон про вирішення спорів стосовно страхового полісу). Див. також Phillips Petroleum Co. v. Shutts, All U.S. 797 (1985) (за Конституцією Канзас не зміг застосувати власне законодавство у колективному позові, який не мав ніяких зв'язків зі штатом Канзас).
157 Див. 449 U.S. 302 (1981).
254 Розділ VII
Вісконсін, там сталася аварія, і в тому ж місці проживали обидва потерпілих. Однак Верховний суд знайшов три достатніх контакти (зв'язки) обставин, викладених у справі, зі штатом Міннесота: застрахована особа працювала в Міннесоті тривалий час до загибелі, вдова позивача переїхала до Міннесоти після його смерті й страхова компанія (відповідач) функціонувала (незалежно від справи) у цьому ж штаті. В одностайному рішенні у справі Хейга йшлося, що при виборі законів для вирішення справи «певний штат повинен мати значні зв'язки (контакти) зі справою або сторонами, які загострюють правовий інтерес штату до цієї справи, і щоб вибір потрібного закону не був довільним або фундаментально несправедливим»