Висновки до розділу 3

1. Виявлено основні ознаки, на підставі яких визначено поняття сучасної правової системи України як цілісної, структурно впорядкованої за допомогою норм права та інших правових засобів стійкої взаємодії суб’єктів права, що забезпечує досягнення правопорядку як необхідної умови функціонування та розвитку українського суспільства.

2. Правова система України складається з трьох частин: інституційної, функційної, нормативної.

Особливості цих частин проявляються, насамперед, через численні зміни, що відбуваються у ході реформування правової системи і спрямовані на ліквідацію існуючих деформацій, зокрема щодо зниження ефективності правотворчої та правозастосовчої діяльності, що ускладнює виникнення необхідних зв’язків між елементами системи; частої змінюваності (нестабільності) нормативно-правових актів; множинності підзаконних нормативно-правових актів та наявності у них зв’язку з цим юридичних колізій та дублювань; несформованості правової бази щодо визначення статусу та порядку діяльності ряду державних органів; зниження дієвості правових засобів регулювання відносин; правового нігілізму. Реформаторські заходи мають за мету формування інституційної, функційної та нормативної частин такими, які б забезпечували існування правової системи як єдиного цілого та досягнення її мети в нових конкретно-історичних умовах.

3. Розвиток сучасної правової системи України разом з тим характеризується: 1)активним формуванням основних структурних частин, що сприяє правильному співвідношенню та взаємодії елементів, формуванню механізму самоорганізації, який концентрує зусилля суспільства на необхідному стані рівноваги; 2)поступовим приведенням правової системи у відповідність з міжнародними стандартами, насамперед – європейськими; 3)утвердженням під впливом цих вимог принципів правової, демократичної держави та громадянського суспільства; 4)спрямованістю правового регулювання загальновизнаними нормами та принципами міжнародного права; 5)урізноманітненістю в юридичній науці методологічних підходів до праворозуміння; 6)створенням нових інститутів та галузей права і законодавства, виникненням міжгалузевих (комплексних) інститутів законодавства; 7)урізноманітненням зовнішніх форм права, що забезпечує динамічність, гнучкість системи.

4. Важливим в процесі реформування та інтеграції України з європейськими міждержавними правовими системами є виявлення ідентифікаційних ознак, зокрема таких як: 1)визнання нормативно-правового акту основним джерелом права; 2)ієрархічність нормативно-правових актів, яка визначається їх юридичною силою; 3)визнання найвищої юридичної сили за Конституцією; 4)кодифікованість значної частини нормативно-правових актів; 5)наявність спеціалізованого органу конституційного правосуддя; 6)поділ системи права на публічне та приватне, а також галузевий поділ; 7)подібність правових принципів та понять у межах континентального типу права. Крім названих ознак, важливе значення для ідентифікації має загальний, абстрактний характер правової норми, яка об’єктивується, насамперед, у нормативно-правовому акті, а також високий рівень нормативності механізму правового впливу (зокрема, механізму правового регулювання). Все це дає підставу ідентифікувати правову систему України з романо-германським типом, що є необхідною передумовою для формування досконалого механізму взаємодії правових систем Ради Європи, Євросоюзу та України.

5. Досконалість механізму взаємодії залежить, також від правильності визначення стадії інтеграції України з правовими системами Ради Європи та Європейського Союзу. Так, правова система України на нинішній час знаходиться на стадії входження до правової системи Ради Європи, а також на стадії наближення та попередньої адаптації до правової системи Євросоюзу.

6. Важливим для правової системи України на даному етапі її розвитку є формування конституційно-правового механізму взаємодії правової системи України з правовими системами Ради Європи та Євросоюзу, який фіксував би конституційно-правові засоби, що забезпечують узгодження міжнародного та національного права.

7. Для збереження позитивних тенденцій та усунення деформацій в правовій системі України, важливим кроком для неї на сучасному етапі є прийняття Концепції правової реформи, яка б визначила основні напрямки такого реформування.

Основні напрямки реформування правової системи України, мають здійснюватися на основі пріоритетності загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. Вихідними положеннями концепції мають бути такі:

правова реформа за своєю сутністю є реформою національної правової системи України;

правова реформа має визначатися як комплекс юридичних та інших заходів, спрямованих на формування чи трансформацію структури правової системи з метою забезпечення належного рівня її функціонування та розвитку у відповідності з основними цілями;

реформування правової системи повинно відбуватися паралельно з реформуванням економічної, політичної та інших підсистем соціальної системи українського суспільства;

реформування сучасної правової системи України повинно відбуватися у відповідності з основними стратегічними напрямами розвитку України, зокрема її правовою інтеграцією з європейськими міждержавними правовими системами;

відповідно до структурних частин правової системи (інституційної, функційної, нормативної) процес реформування повинен охопити:

органи держави та інших суб’єктів, що створюють, застосовують, здійснюють тлумачення та реалізацію юридичних норм;

правотворчу, правозастосовчу, правотлумачну та правореалізаційну діяльність;

систему права та систему законодавства (джерел права) України.

Основними шляхами здійснення правової реформи можна вважати:

реформування державного апарату через зміну його функцій, повноважень відповідних органів, створення нових та ліквідацію тих органів, у функціонуванні яких відпала потреба; підвищення вимог до професійної культури, державних службовців; формування правової бази щодо статусу та порядку діяльності ряду державних органів;

підвищення ефективності правотворчої, правозастосувальної діяльності відповідних суб’єктів; визначення критеріїв оцінки їх діяльності;

реформування системи права шляхом визначення в ній місця та ролі міжнародно-правових принципів та норм, на основі яких сформувати основні принципи права України, сутність та напрями правового регулювання, побудову оптимальної системи права;

структурування системи права шляхом визначення в ній за предметним (галузевим) критерієм необхідності, місця та значимості існуючих правових інститутів, галузей права, та створення нових, а також встановлення критеріїв поділу на публічне та приватне право; визначення основних джерел права України (та можливості появи у ній нових), встановлення ієрархічних та інших зв’язків між ними;

визнання засадничим принцип пріоритетності загальновизнаних норм і принципів права для державної програми законодавчих робіт;

створення кодифікованих та консолідованих актів, які б охопили основні галузі (сфери) правового регулювання, зменшили кількість підзаконних актів та змінюваність нормативно-правових актів України;

визначення основних засобів та процедури приведення правової системи України, особливо її нормативної частини, у відповідність з міжнародними, зокрема – європейськими, правовими стандартами.

8. Концепція правової реформи в Україні повинна містити вихідні положення щодо формування правового механізму взаємодії правових систем Ради Європи, Євросоюзу та України. Основи такої взаємодії мають визначатися нормами Конституції та спеціальних законів, зокрема закону “Про міжнародні договори України”. Встановлено правові засоби, що повинні входити до механізмів взаємодії правових систем Ради Європи, Європейського Союзу та України.

9. Для ефективності правового механізму взаємодії Ради Європи, Євросоюзу та України важливим є формування такої системи правових засобів та заходів, які б забезпечували інтеграційні процеси на кожній із стадій відповідними способами. Така система заходів повинна включати: 1)порівняльно-правове дослідження правових систем Євросоюзу, Ради Європи та України, виявлення їх особливостей; 2)визначення оптимальних форм здійснення гармонізації та уніфікації і відповідних засобів їх здійснення; 3)визначення видів та рівнів гармонізації і уніфікації та сфер і меж їх застосування; 4)узгодженні термінології; 5)виявлення умов здійснення цих процедур; 6)створення відповідних колізійних механізмів.

Необхідною умовою належного функціонування правового механізму взаємодії правових систем Ради Європи, Євросоюзу та України є фіксація основних його положень у Конституції та спеціальних законах України, визначення в них співвідношення міжнародного універсального права, права Ради Європи, Європейського Союзу та України.