Висновки до розділу 1
1. Аналіз суспільства з позицій системного підходу дає можливість розглянути його як соціальну систему, тобто складноорганізовану сукупність людей та їх об’єднань, які в процесі взаємодії утворюють впорядковане єдине ціле.
Первинним її елементом є людина – суб’єкт соціальної системи, який характеризується такими ознаками: неподільність, універсальність, здатність до формування більш складних утворень – різноманітних людських об’єднань.2. Розвиток та ускладнення соціальної системи (зокрема, збільшення її суб’єктів та зв’язків між ними) зумовили появу таких структурних утворень, як економічна, політична, правова та інші підсистеми. Функціонування таких підсистем визначається інтегративними властивостями соціальної системи. Кожна підсистема має специфічні цілі, функції та призначення, але лише їх взаємодія забезпечує існування соціальної системи як цілого, досягненню її основної мети – виживання та розвитку суспільства.
3.Правова система суспільства є однією з підсистем соціальної системи, завдяки її спрямованості на досягнення такої мети як правопорядок, що є необхідною умовою функціонування та розвитку суспільства.
4.Єдиними елементами правової системи суспільства можуть бути не будь-які, а лише однопорядкові правові явища, що мають необхідні властивості для забезпечення її мети та реалізації функцій. Мета, призначення правової системи та об’єктивні закономірності її внутрішньої будови зумовлюють переведення особистісно-соціальних властивостей таких суб’єктів як люди та їх об’єднання (елементів соціальної системи) в юридичні, завдяки яким вони є здатними до цілеспрямованої юридичної діяльності, можуть уособлювати ознаки правової системи, вирізнятися серед собі подібних, утворювати стійкі, постійні зв’язки (забезпечені правовими засобами), тобто набувають властивостей суб’єктів права. Елементами ж правової системи вони розглядаються завдяки їх персоніфікованості та правосуб’єктності.
5.Інтегративні властивості правової системи суспільства, стан рівноваги, необхідний для її функціонування забезпечуються структурою – стійкою єдністю суб’єктів права та постійних зв’язків між ними, що зумовлюють функціонування правової системи як цілісного явища. Така стійка взаємодія суб’єктів права спрямована на досягнення правопорядку, а стабільність зв’язків забезпечується правовими засобами (насамперед, нормами права).
6.В ході розвитку правової системи суспільства, її ускладнення з’являються закономірно розміщені, взаємодіючі, взаємозалежні інституційна, функційна та нормативна частини, які зумовлені об’єктивними закономірностями її внутрішньої будови (структури), спрямованістю на досягнення правопорядку та необхідністю функціонування правової системи як цілісного явища. Інституційну частину складають суб’єкти права, що є елементами правової системи. Функційна частина – це стійкі зв’язки між ними, які проявляються завдяки діяльності суб’єктів права у правових відносинах. Під нормативною частиною слід розуміти таку сукупність правових засобів (зокрема, норм права), які є посередниками у виникненні та існуванні зв’язків між суб’єктами права. При цьому інституційна частина є детермінуючою для нормативної та функційної. Ці частини є доцільними та необхідними, відображають структурну організацію правової системи, її стійкість та мінливість (трансформування). Виокремлення саме структурних частин, а не інших утворень, дозволяє охарактеризувати правову систему суспільства як цілісне явище (вони є об’єктивно необхідними для її існування як цілого).
7.До ознак, які характеризують правову систему суспільства як цілісне, відносно самостійне правове явище, відносяться такі, як: 1)наявність єдиних елементів правової системи – суб’єктів права; 2)її структурна впорядкованість; 3)забезпеченість постійних зв’язків між суб’єктами завдяки правовим засобам, зокрема нормам права; 4)забезпеченість зв’язків між суб’єктами завдяки їх діяльності та прояв їх через правові відносини; 5)спрямованість на досягнення такої мети як правопорядок, що є необхідною умовою функціонування соціальної системи в цілому.
Отже, правова система суспільства – це цілісна структурно впорядкована за допомогою норм права та інших правових засобів стійка взаємодія суб’єктів права, що забезпечує досягнення правопорядку як необхідної умови функціонування соціальної системи.
8.Використовуючи методологічні можливості типологізації правових систем, по-новому сформульовано поняття типу правової системи як сукупності найбільш суттєвих юридичних ознак, притаманних групі правових систем, що знаходяться у межах певного простору та часу; виокремлено основні типологічні ознаки: 1)особливості інституційної, функційної, нормативної частин, які визначають необхідний “набір” найбільш суттєвих юридичних ознак конкретного типу; 2)наявність відповідного механізму правового впливу, зокрема, відповідного рівня його нормативності. Встановлені і додаткові ознаки: 1)характер правових норм та способів їх об’єктивації, які визначають рівень нормативності механізму правового впливу, зокрема механізму правового регулювання; 2)наявність відповідного механізму забезпечення реалізації правових норм шляхом здійснення відповідного виду юридичної діяльності (особливо, судової). Ці параметри типу правової системи визначаються місцем та роллю правової системи у соціальній системі, її структурною організацією та цільовою спрямованістю.
До одного типу відносяться правові системи, що мають достатній та необхідний “набір” вихідних ознак.
9.Типологізація сучасних правових систем світу на основі такої теоретичної конструкції як тип правової системи дозволила не тільки ідентифікувати існуючі правові системи з певними типами, а й виявити новий тип – міждержавної правової системи. Його поява об’єктивно зумовлюється рядом таких закономірностей як: розширення кола суб’єктів міжнародних відносин, збільшення їх кількості; ускладнення міжнародних відносин; визнання багатьох людських проблем всесвітніми, глобальними; необхідністю зміни правових засобів та їх адекватністю цілям міжнародно-правового регулювання, зростанням ролі права у врегулюванні міжнародних відносин. Цей тип має сталі типологічні ознаки, які дозволяють віднести його до основних типів сучасних правових систем світу як один із типологічних розрядів.
Міждержавні правові системи можуть розв’язувати невідомі раніше за обсягом та складністю завдання, насамперед, ті, що національні правові системи не в змозі вирішити внутрішніми засобами; а тому їм відводиться визначальне місце у новій світовій інфраструктурі. Дослідження міждержавної правової системи як нового типу дозволяє не тільки встановити специфічні для нього ознаки, а й виявити та розв’язати проблеми взаємодії міжнародного та національного права, насамперед, адаптаційні, наблизити бачення нової цілісної моделі світу, зокрема існування світової спільноти як універсальної соціальної системи та регіональних соціальних систем (зокрема, європейської).