В. Вимоги «повної довіри і зарахування»Стаття Конституції про принцип «повної довіри і зарахування» вимагає, щоб штати надавали рішенням у справах, ухвалених в інших штатах, такого ж ефекту, як і рішенням власних судів.1. Виконання та ефект рішень, ухвалених в інших штатах
Засоби примусового виконання. Первинний ефект статті про повну довіру і повагу полягає в тому, що вона примушує штати виконувати рішення, ухвалені в інших штатах . Штат, де рішення було ухвалено, вважається таким, що «ухвалив» його, а той, де рішення має виконуватися,— «виконуючим» штатом.
Нерідко позивач мусить висувати позов «про виконання рішення» і доводити, що рішення справді було ухвалене в суді іншого штату. Як правило, в результаті подання такого позову суд «виконуючого» штату ухвалював ідентичне рішення, яке дозволяло позивачеві вчиняти дії проти майна відповідача за законами штату, який ухвалив перше рішення. В кількох штатах існує процедура реєстрації рішень, прийнятих у інших штатах. Це усуває необхідність подавати позов про підтвердження вже прийнятого рішення. Типовим таким реєстраційним актом, прийнятим у кількох штатах, є Акт¦ 146
про взаємне виконання судових рішень
Ефект принципу res judicata. Наступним ефектом принципу «повної довіри і зарахування» є те, що він сприяє вирішенню усіх суперечок і спірних питань, які можуть виникнути в майбутніх процесах. У міжштатних справах принцип повної довіри поширюється і на принципи запобігання поданню позову та преюдиціальності, з урахуванням яких провадився розгляд справи в тому чи іншому суді. Далі, застосування цих принципів у «виконуючому» штаті здійснюється за законодавством штату, суд якого ухвалив первинне рішення 147.
142 Див. Union Carbide Corp. Gas Plant Disaster, 809 F.2d 195 (2d Cir. 1987). Побічним результатом
справи була політична проблема з урядом Індії, який спершу наполягав на розгляді справи в суді США,
а потім змінив точку зору при апеляції. Причиною цього була вкрай негативна реакція індійської гро
мадськості на заяву індійського уряду, що індійські суди не мають можливості розглядати таку велику
і складну справу.
143 Закони про обмеження встановлюють певні періоди часу, протягом яких особа повинна подати
позов (якшо вона бажає цього).
144 Стаття IV, § 1.
145 Процедура виконання рішення у штаті обговорювалася раніше у цьому ж розділі.
146 Див.
13 Unif.LAnn. 149—180 (1964), а також Sara L Johnson. Validity, Construction, and Applicationof the Uniform Enforcement of Foreign Judgements Act, 31 A.L.R. 4th 706 (1984). Про визнання та виконання
рішень судів інших штатів йдеться в Eugene F.Scoles & Peter Hay. Hornbook on Conflict of Laws, 2d ed. §§ 24.8—
24.32 (West 1992).
147 Див. вище та Restatement of Judgments, 2d (виноска 96), § 86 (ефект рішення суду штату в іншому
штаті) та § 87 (ефект рішення федерального суду в суді штату), а також Restatement of Conflicts, 2d § 103
(American Law Institute 1969) (ефект рішення одного штату в іншому штаті).
252 ¦ Розділ VII
2. Винятки з принципу повної довіри і зарахування
Пряме та непряме оскарження. Існує дуже мало підстав для уникнення виконання рішень, ухвалених в одному штаті, судовими органами інших штатів. Як правило, такі рішення піддаються сумніву прямо або непрямо. «Прямий наступ» — оскарження первинного рішення у справі, тобто своєчасне подання апеляції. «Непряма атака» — будь-який позов, що стосується інших процесуальних аспектів справи. Як правило, штати не допускають подачі вторинних позовів, оскільки сторонам уже було надано можливість розкрити свої позиції у слуханні в цій справі. А що повторне подання позову не допускається у штаті, де було ухвалено первинне рішення, то робити навпаки було б невірно і у «виконуючому» штаті.
Виняток за характером відповідальності. Основним винятком з правила, що запобігає повторному поданню позовів, є принцип персональної відповідальності. Конституція вимагає від судів «виконуючого» штату, по-перше, перевірити докази (якщо вони є) того, що суд, який ухвалив рішення, робив це не в режимі персональної відповідальності. Робити таку перевірку дозволяється лише тоді, коли відповідач не був присутній у первинній справі . Можна також оскаржити рішення на підставі того, що воно було отримано шляхом обману 149. Однак не можна піддавати сумніву рішення у «виконуючому» штаті тільки тому, що його виконання зашкодить державній політиці або порушить закони цього штату чи воно неправильне. Так, у справі Фонтлерой проти Лама (Fauntleroy v. Lum) Суд зажадав від судів штату Міссісіпі виконати винесене у штаті Міссурі рішення про сплату ігорного боргу, який був зроблений у Міссісіпі, але вважався незаконним і його неможливо було б виплатити за законодавством штату Міссісіпі, якби справа розглядалися там. Суд зазначив, що «оскільки юрисдикція суду Міссурі не підлягає обговоренню, його рішення не може оскаржуватися в Міссісіпі, навіть якщо воно призведе до хибного розуміння законів штату Міссісіпі». За принципами, що обговорювалися вище, федеральні суди повинні визнавати рішення судів штатів, хоч це вимагається не Конституцією, а законом 151. Рішення, ухвалене федеральним судом в одній частині країни, не може оскаржуватися у федеральних судах інших частин країни, оскільки усі вони належать до однієї судової системи.