Б. Види деліктів залежно від ступеня вини
Залежно від ступеня вини делікти традиційно поділяють на три види. Вважається, що ступінь провини визначається намірами правопорушника. Ми будемо дотримуватись такого традиційного підходу.
Спочатку розглянемо три основні види правопорушень: умисні, правопорушення через недбалість та без наявності прямої вини. Згодом ми розглянемо особливі та об'єднані делікти, зумовлені кількома намірами.Умисні правопорушення. Провина встановлюється в залежності від можливого ставлення правопорушника до наслідків своїх дій. Так, особа діє навмисно, коли бажає завдати певних збитків чи коли ця особа переконана, що її дії призведуть до певних пошкоджень 10. Це визначення умислу є деякою мірою суб'єктивним, адже відповідач повинен був хоча б усвідомлювати можливість настання негативних наслідків свого вчинку. Оскільки багато відповідачів заперечують наявність у них подібних намірів, це може бути доведено за допомогою побічних доказів. Перевірка на умисел в основному є об'єктивною, бо, як вважає закон, особа, безперечно, має на меті досягти можливих шкідливих наслідків своїми діями. Так, якщо відповідач вистрелив з рушниці у позивача і переконує суд, що він щиросердно вважав, що куля не заподіє шкоди позивачеві, то такому свідченню суд навряд чи повірить і зробить логічний висновок про навмисне нанесення тілесних ушкоджень .
Правопорушення через недбалість. Недбалість, як і умисел, можна вважати, відображає певний намір правопорушника щодо наслідків його дій. Якщо при умислі заздалегідь зрозуміло, що буде заподіяна шкода, то недбалість є діяльністю (чи бездіяльністю), що створює безпідставний ризик заподіяння шкоди. Але це не означає, що така суб'єктивна мотивація поведінки правопорушника повинна бути доведеною, щоб відобразити відсутність стурбованості про настання негативного наслідку. Дії особи вважаються недбалістю, якщо поведінка такої особи не відповідає нормам відповідальності, передбаченим законом, щоб захистити інших від безпідставного ризику заподіяння шкоди 12.
У цьому відношенні недбалість є наміром лише в об'єктивному розумінні, тому що ми допускаємо, що кожен знає, які саме дії або бездіяльність створюють безпідставний ризик заподіяння шкоди.Десь поміж умислом і недбалістю знаходяться «необачність» і «груба необережність»1 . Делікти, що грунтуються на «необачності» і «грубій необережності», не розглядаються як окрема категорія, оскільки вони не є чисельними. Зазвичай поняття «необачність» виступає як варіант недбалості. При розгляді деяких правопорушень, викликаних недбалістю, яку можна пояснити з позиції
9 Див. Кістка (виноска 1), §§ 1 — 1, 1—3.
10 Див. Restatement § 8А (Американський Інститут Права 1965).
11 Див. Prosser & Keeton (виноска 1).
12 Restatement § 282.
13 Restatement § 8А, comment b. - - ¦ :¦¦¦ - •.¦¦¦¦;'.._ :.;
Деліктне право 379
суспільних міркувань, правопорушники інколи отримують від закону більший захист, ніж це буває у випадках простої недбалості . У деяких же випадках необачність обумовлює винесення рішення про застосування штрафних санкцій. Квазіделіктна відповідальність. В окремих випадках особи несуть відповідальність за збитки без наявності прямої вини. У таких випадках говорять, що особа несе квазіделіктну відповідальність. Традиційно особа несе квазіделіктну відповідальність тоді, коли відповідач займається особливо небезпечною діяльністю, яка викликала шкоду. Однак в останні роки на вимогу громадськості ризик нанесення шкоди було покладено й на таку категорію відповідачів, як виробники товарів.