В. Умисні правопорушення
Взагалі, з моральної точки зору, умисне правопорушення є більш небезпечним, ніж правопорушення через недбалість, тому закон зорієнтований більше на умисних правопорушників. А отже, й міра компенсації, визначення рівня причинного зв'язку та рішення щодо вагомості доказів будуть більше задовольняти позивача при розгляді справи навмисного правопорушення, ніж при правопорушенні, зумовленому недбалістю.
У Зводі законів про делікти (Restatement of Torts) просліджується спроба сформулювати загальний принцип відповідальності за навмисні цивільні правопорушення, проте у переважній більшості суди вирішують справи по навмисних правопорушеннях, використовуючи традиційні категорії загального права . Аналогічний підхід до цього питання застосовуватиметься й у цій книзі.1. Найтиповіші випадки умисних правопорушень
Побиття. Побиття є навмисною взаємодією відповідача з позивачем, наслідками якої є нанесення позивачеві пошкоджень чи образи . Природа умислу вже обговорювалась. Щодо побиття, то необхідно підкреслити, що у його випадку відповідач не має наміру завдати конкретних ушкоджень, а тільки здійснити безпосередній контакт з позивачем. Припустимо, що внаслідок попередніх травм нога особи є особливо чутливою. Не здогадуючись про це, відповідач вдарив позивача по ній, і це не завдало б відчутної шкоди здоровій нозі, проте у цьому конкретному випадку стало причиною серйозної травми. Відповідач буде нести відповідальність, хоч би він і не мав наміру завдати таких серйозних тілесних ушкоджень позивачеві17.
Для того, щоб класифікувати випадок як побиття, взаємодія повинна характеризуватися тілесним ушкодженням або образою. Найчастіше положення деліктного права про побиття застосовуються у випадках, коли відповідач здійснює фізичне насильство над позивачем, внаслідок чого заподіює йому тілесних ушкоджень. Нанесення образи — це взаємодія осіб, яку більшість громадян розцінили б як образливу, і відповідач це усвідомлює.
Прикладом нанесення образи є ситуація, коли на особу плюють чи коли її штовхають.Наприклад, у справах з автомобільних аварій. Хоч, звичайно, недбалість водія є достатньою причиною, щоб притягти його до відповідальності за пошкодження, які є наслідком аварії, у деяких штатах прийнято особливий «пасажирський» закон, який знімає з водіїв відповідальність за недбалість і визначає їх провину як необачну поведінку чи грубу необережність, коли постраждала особа була «пасажиром» водія.
1 Restatement § 870 свідчить: «Особа, що умисно спричинила ушкодження іншій особі, є предметом відповідальності за спричинену шкоду, якщо в поведінці такої особи є ознаки вини, і вона невиправдана. Ця відповідальність може настати, незважаючи на той факт, що поведінка суб'єкта дії не підпадає під традиційно визначені категорії деліктної відповідальності». Див. Restatement % 13.
17 Див. Vosburg v. Putney, 50 N.W. 403 (Wis. 1891).
380 - Розділ Л
Обставини, за яких відбулась подія, допомагають встановити, чи був контакт «образливим»1 . Нелогічно стверджувати, що відповідач діяв з наміром принести користь позивачеві, якщо на це не було згоди останнього. Наприклад, якщо лікар оперує позивача без його дозволу, це можна кваліфікувати як образу дією. Щоб кваліфікувати випадок як побиття, необхідно встановити факт безпосереднього контакту однієї особи з іншою. Проте американським правом передбачена можливість подання позову за фактом побиття, навіть якщо контакт був непрямим. Наприклад, для кваліфікації дії у якості контакту достатньо встановити, що був збитий капелюх з голови людини або завдано удару по машині, в якій вона їхала . Контакт не обов'язково повинен бути насильницьким. Для того щоб кваліфікувати контакт як шкідливий, потрібно довести сам факт безпосереднього або непрямого контакту відповідача з тілом позивача. В американському суді побиттям може бути визнане навіть зараження венеричною хворобою, якщо відповідач бажав або допускав можливість зараження хворобою позивача .
Напад.
Напад має багато спільного з побиттям, але факт нападу не передбачає контакту. Нападом визнається навмисна дія відповідача, яка викликає в позивача обгрун-товану підозру, що його збираються побити. Необхідною умовою для підозри в побитті має бути наявність такої ситуації, щоб у пересічної людини виник страх. Це означає, що відповідач повинен мати реальну можливість здійснити свою погрозу. Проте відчуття страху позивачем не є обов'язковою умовою . Навіть коли позивач — людина хоробра, він все одно може подавати позов про відшкодування, якщо він усвідомлював наявність загрози. Взагалі одних слів без вчинення фізичних дій недостатньо для того, щоб викликати обгрунтоване побоювання побиття. Виникнення страху має зумовлюватись безпосереднім наміром особи втілити свою погрозу в життя негайно. Так, погроза завдати шкоди особі іншим днем не є безпосередньою загрозою. Схожим на це прикладом є погроза застрелити особу, хоч у момент погрожування зброї у відповідача немає, і оскільки це не є безпосередньою загрозою, то зрозуміло, що для позову по факту здійснення нападу немає достатніх підстав .Як правило, люди говорять про «напад» та «побиття» як про поняття тотожні або невід'ємні. Проте це на так. Дійсно, дуже часто ці поняття тісно пов'язані одне з одним, проте існують і випадки нападу без побиття і побиття без нападу.
Незаконне позбавлення волі. Незаконне позбавлення волі — це незаконне об-меження дій особи проти її волі 23. В основі цього делікту є завдання моральної шкоди, яка з'являється, коли чиясь свобода обмежується безпідставно . Від-повідач у таких випадках або навмисно обмежує дієздатність особи, або існує
Див. Restatement Estate Berthiaume v. Pratt, 365 A.2d 792 (Me 1976) (лікар нахилив голову пацієнта, який помирав, щоб пацієнт краще виглядав на фотографії, незважаючи на заперечення останнього, що було розцінено, як побиття та посягання на недоторканість особи), а також Fidler v. Murphy, 203 Misc. 51, 113 N.Y.S. 388 (1952) (збудження позову про побиття, коли офіцер поліції змусив позивачів сфотографуватися та зняв відбитки їх пальців, що законом не передбачено); Gallela v.
Onassis, 353 F.Supp. 196 (S.D.N.Y. 1972) (проникнення до приміщення, де знаходилась Джекі Кенеді Онасіс, та доторкання до неї під час спроби зробити фотографії були розцінені як образливий контакт та, звідси, як побиття.). Див. також Restatement § § 15, 18, 19.19 Див. Grossman v. Thurlow, 143 N.?.2d 814 (Mass. 1957) (випадок, коли відповідач здійснив наїзд
своїм автомобілем на автомобіль, в якому знаходився поліцейський, був кваліфікований як побиття).
20 Див. Kathleen К. v. Robert В., 198 Cal. Rptr. 273 (Cal.App. 1984) (зараження однієї особи генітальним
герпесом від іншої, яка знала про наявність у неї цього захворювання).
21 Restatement § 22.
22 Див. Brookerv. Silverthorne, 99 S. ?. 350 (S.C. 1919) (випадок, коли відповідач у телефонній розмові
погрожував зламати позивачу шию, не був визнаний нападом, тому що позивач знаходився за межами
досяжності відповідача). Див. Restatement § 24.
23 Див. Restatement § 35.
24 Другий Restatement певним чином пом'якшує це, надаючи позивачеві право на відшкодування
шкоди, навіть якщо він чи вона не усвідомлювали або не розуміли наявності незаконного позбавлення
волі щодо них, внаслідок чого була заподіяна шкода.
Деліктне право 381
обгрунтована впевненість у тому, що дієздатність особи буде обмежена. Це, власне, є ув'язненням, яке може здійснюватись внаслідок застосування фізичної сили або шляхом залякування. Ув'язнення може також здійснюватися через утримання чи неспроможність потерпілого здійснити втечу .
Залякування чи фізична перешкода , що сковують позивача у певних його діях, мають бути реальними і відчутними. Наприклад, незаконне позбавлення волі не буде вважатися таким, якщо особі скажуть залишатись у кімнаті, але не буде завдано їй погроз чи фізичних страждань, чи створено фізичні перешкоди до того, щоб особа покинула цю кімнату. З іншого боку, незаконне позбавлення волі має місце в ситуаціях, коли власник крамниці затримує особу, яка підозрюється в крадіжці із крамниці.
На такі випадки деякі штати видали статути, що надають імунітет власникам крамниць за обставин, коли вони мають привід для затримання і роблять це у прийнятній формі .Порушення кордонів власності. Порушення кордонів власності вважається вторгненням на територію, що є власністю іншої особи 27. Умислом вважається те, що порушник мав намір порушити кордон власності на землю, власником якої є інша особа. І тут недоречно вести мову про те, чи знала особа, що знаходиться в межах приватної власності іншої особи, чи вона вважала, що це її власність. У такій ситуації не вимагається встановлення факту наявності фізичних ушкоджень. Можливість завдання таких ушкоджень припускається. Жорсткі правила порушення кордонів приватної власності відображають високу цінність землеволодіння у феодальні часи. Вони також відображають той факт, що у загальному праві право недоторканності кордонів власності було єдиною можливістю довести право власності на землю. Сьогодні це можна зробити через судовий позов. Позов про порушення кордонів власності використовується навіть у теперішній час, щоб запобігти отриманню права власності через неправомірне володіння чи, простіше, через право набувної давності — спосіб отримання права власності в результаті тривалого використання 28.
Порушення кордонів власності також матиме місце, коли відповідач зробив так, що якийсь предмет опинився у межах кордонів власності позивача. Складом такого правопорушення є забруднення чи інше внесення шкідливих речовин на чиюсь землю чи в повітряний простір над нею. Суди дозволили подавати позови про порушення кордонів власності у випадках, коли дим чи інші забруднюючі речовини опинилися на землі позивача і завдали їй шкоду 29. Так стародавні делікти щодо неподобства чи порушення кордонів власності пристосовуються до сучасних за-гальноправових основ захисту навколишнього середовища. Навіть пересікання об'єктів власності позивача повітрям чи під землею можуть в деяких випадках розглядатися як порушення кордонів власності.
Це є наслідком загального правила, що власність, якою володіє особа, є клаптиком землі від центру Землі і до небес. Таке розуміння власності змінилося нині, особливо з приходом повітряного транспорту,Див. Whittaker v. Sandford, 85 А. 399 (Me. 1912) (відповідач — керівник релігійного культу погодився допомогти позивачу, в минулому — члену цього ж культу, дістатися до Америки на його приватній яхті; по прибуттю сказав позивачу, що той може залишити яхту, але відмовився надати човна, щоб доставити позивача на берег).
26 Див. Hainz v. Shopko Stores, Inc., 359 N.W. 2d 397 (Wis. App. 1984) (скасування рішення суду
присяжних на користь позивача на основі такого законодавчого акта).
27 Первинне тлумачення загального права у питанні порушення кордонів приватної аіасності
передбачає відповідальність при відсутності фактичної вини. Однак більшість дій, спрямованих на пору
шення кордонів власності, включає навмисне проникнення на земельну ділянку. Restatement § 166.
28 Див. розділ XII, де розглядаються випадки затвердження права власності, незважаючи на пося-
гання іншої особи.
29 Див. Borland v. Sanders Lead Co., Inc., 369 So. 2d 523 (Ala. 1979) (компанія з переробки свинцю
була притягнута до відповідальності за позовом, поданим фермером, який зазнав збитків через те, шо
частки свинцю з заводу цієї компанії з повітрям потрапили на його ділянку й завдали шкоду врожаю.
382 Розділ XI
коли настала необхідність вільного перельоту над землею, що є приватною власністю .
Привласнення майна. Привласнення майна — один з багатьох загальноправових деліктів, який чимось нагадує незаконне володіння чужою власністю. Але, якщо незаконне володіння власністю є лише певною суттєвою перепоною у володінні приватною власністю, то привласнення — це настільки серйозна перешкода, що внаслідок неї цінність приватної власності практично втрачається для первинного власника. Коли приватна власність не забрана чи утримана неправомірно, власник вправі подати позов про відшкодування збитків. Розмір відшкодування залежить від тривалості часу, протягом якого відповідач користувався річчю, від добросовісності набувача, від того, скільки суттєвих ушкоджень було завдано, і від обсягу незруч-ностей, що були заподіяні справжньому власнику 31.
Віндикація. Власник, позбавлений рухомого майна, може вдатися до альтернативного засобу судового захисту й подати позов про повернення права на володіння рухомим майном. Інколи такі випадки називають «позовами з доставкою». Власник порушує такий позов, коли вартість рухомого майна особливо важко визначити чи коли майно є унікальним або незамінним. Найчастіше такі позови подають продавці рухомого майна у кредит під проценти. Якщо боржник не сплачує необхідної суми, кредитор може подати віндикаційний позов й повернути майно через суд .