3. Судова влада
Верховний суд і нижчі федеральні суди. Відповідно до ст. III «судова влада Сполучених Штатів надається Верховному судові й підлеглим судам, які можуть час від часу встановлюватися Конгресом» .
Зміст цієї цитати спричинив основні розбіжності серед авторів Конституції. Деякі делегати, зокрема Медісон, вважали, що Конституція має встановлювати як нижчі федеральні суди, так і Верховний суд для забезпечення ефективного контролю за надто великою владою штатів, а також за законодавчою владою і виконавчою владою федерального уряду. Інші ж делегати доводили, що внутрішній суд штатів досить компетентний, аби дотримуватися федеральних законів. Вони боялися, що повний комплект федеральних судів призведе до більшого втручання в прерогативи штатів. Автори Конституції дійшли компромісу: нижчі федеральні суди не встановлюватимуться самою Конституцією, а таке право матиме Конгрес.21 Останнім часом співробітництво й компроміси мають важливе значення: до виборів 1992 р. лише
протягом 4,5 року (за останні 24 роки) в результаті федеральних виборів Президент і більша частина Кон
гресу представляли одну політичну партію. Взагалі останніми роками президентами були республіканці,
а демократи переважали в Конгресі. 1992 р. виборці поклали цьому край, обравши Президентом демок
рата й демократичний Конгрес. Але два роки згодом вони проголосували за республіканський Конгрес
в обох палатах. Як свідчать нещодавно проведені дослідження, такої проблеми, як «замкнене коло», не
існувало й близьке сусідство контрольованого демократами Конгресу, й президента-республіканця не за
важало процесові законоутворення. Див. David Mayhew. Divided We Govern (Yale U. Press, New Haven 1991).
22 Див. статтю II, § 2.
23 Див. там же.
24 United States v. Curtiss-Wright Export Corp., 299 U.S. 304, 319 (1936).
25 Див. статтю І, § 8, n.
3,11-16.Права Президента і Конгресу в сфері закордонних справ аналізуються в розділі IX.
26 Для детальнішого ознайомлення з юрисдикцією Верховного суду Сполучених Штатів і феде
ральних судів нижчих рівнів див. розділ V.
2 9-340
18 Розділі ¦
Обмежена юрисдикція федеральних судів. Недовіра до федеральних судів також призвела до обмеження типів справ, які вони могли розглядати. Федеральним судам надавалося право займатися судовими справами двох основних типів: спори між громадянами різних штатів або з іноземцями і справи, що порушувалися згідно з федеральною Конституцією і законами. Перший тип юрисдикції, названий «різноманітні» повноваження, не викликав особливих заперечень, бо вважалося належним уникати часом упередженого ставлення суду штату до осіб з інших штатів. Друга категорія, так звана юрисдикція «федерального питання», припускала можливість якісного й послідовного розгляду справ відповідно до федерального закону, але тільки в тому разі, коли Конгрес вважав це потрібним. Те, що Конгрес не довіряв вести справи, які виникали з федеральних питань, нижчим федеральним судам, підтверджує такий факт: він надав федеральним судам повноваження вирішувати різноманітні справи чи не одразу ж, ще 1789 p., а от розглядати федеральні питання дозволив лише 1875 р. .
Автори Конституції погодилися, що Верховний суд повинен бути встановлений самою Конституцією. Однак, за принципом поділу влади, апеляційні повноваження цього Суду мають визначатися «з тими винятками й правилами, які встановить Конгрес» .
Судовий вибір. Мабуть, найсуттєвішими були розбіжності в поглядах делегатів на питання незалежності суду. Судова незалежність вважалася необхідною для за-безпечення свободи ведення справ без політичного тиску. Значну увагу було приділено як методові обрання федеральних суддів, так і термінові їхнього перебування на посаді. Чимало делегатів хотіли, аби федеральних суддів обирав Конгрес. Інші ж побоювалися, що це зробить суддів залежними від волі Конгресу. Зрештою, дійшли компромісу, поділивши відповідальність між Президентом і Конгресом: Президент призначатиме федеральних суддів на посаду пожиттєво за порадою і згодою Сенату, але вони можуть бути звільнені голосуванням усього Конгресу30.