3. Шлюб та майнові права
Загальне право. За загальним правом, чоловік завжди фактично домінував в усіх аспектах шлюбних відносин. У свій час В.Блекстоун описав це так: «У шлюбі чоловік і жінка разом є одна особа за законом, тобто під час шлюбу законне існування жінки призупиняється чи принаймні поєднується і консолідується з існуванням чоловіка» .
Самотня жінка була правоспроможною за загальним правом, а заміжня ні.
Остання не могла ні укладати договорів, ні подавати позови. І проти неї ніхто не міг чинити позови. Більше того, будь-яке нерухоме чи особисте майно, що належало дружині, контролювалося чоловіком. Особисте майно дружини фактично ставало майном чоловіка і після його смерті переходило до його особистого представника. Навіть такі речі, як одяг, прикраси, належали чоловікові, хоча вони й поверталися жінці, якщо чоловік помирав. Водночас жінка зберігала право вирішувати, кому належатиме майно, яке вона мала перед шлюбом. Після смерті жінки чоловік контролював лише те майно, що було спільно нажите протягом шлюбу, включаючи усі ренти та прибутки, що надходили з землі.Акти про майно заміжніх жінок. В Англії «суди справедливості» внесли деякі винятки до правил загального права, що обмежували правоспроможність жінок. Проте вони не набули поширення в американських судах. У середині XIX ст. законодавчі органи штатів почали впроваджувати закони, спрямовані на зменшення або взагалі на скасування неправоспроможності заміжніх жінок. Вони отримали загальну назву «Акти про майно заміжніх жінок» (Married Women's Property Acts). До 1900 p. усі штати ухвалили такі закони, проте вони ще не гарантували жінкам повної пра-воспроможності. До того ж суди намагалися інтерпретувати ці статути у більшості випадків консервативно. Все ще давалася взнаки стійка позиція того часу, що жінки повинні перебувати під опікою.
Згодом були прийняті спеціальні закони, що скоригували тенденційні інтерпретації судів.
І нарешті, Акти про майно заміжніх жінок повністю ліквідували неправоспроможність заміжньої жінки. Вона здобула право володіти, передавати чи продавати майно, укладати договори, займатися бізнесом, найматись на роботу і мати власний заробіток. Заміжня жінка могла подавати позови, можна було чинити позови і проти неї, вона могла складати заповіт і давати свідчення у суді. Зрештою, заміжня жінка повністю відповідала за власні злочини та правопорушення.Водночас цей процес емансипації стимулював вироблення концепції роздільного володіння майном. Згідно з Актами про майно заміжніх жінок, майно
7 Див. розділ VII.
8 William Blackstone. Commentaries on the Laws of England 445 (1765—1769) (William S. Hein and
Co. 1992).
432 Розділ МІ
кожного з подружжя, незважаючи на те, було воно набуте до чи під час шлюбу, залишалось власністю кожного. Звичайно це покращувало становище заміжніх жінок, які володіли власністю чи мали прибуток. Однак далеко не всі нею володіли. У більшості випадків саме чоловік був єдиним членом родини, що отримував прибуток. Тому такі закони мали і негативний ефект. Жінка, не маючи заробітку, не мала ніякого інтересу до заробітку свого чоловіка.
Сучасне загальне право або роздільний підхід до майна під час розлучення. Абсолютна більшість штатів додержувалась роздільного підходу до майна, що грунтувався на загальному праві. З часом суди та законодавчі органи з метою запобігти несправедливості модифікували його, особливо що стосується розлучення. Сьогодні закони про роздільне майно вимагають «справедливого розподілу» майна, набутого під час шлюбу. Такий підхід грунтується на ідеї, що шлюб — то є акціонерне підприємство і його активи повинні розподілятися справедливо, беручи до уваги внески кожної із сторін, включаючи ведення домашнього господарства та ін. Таке обходження зі шлюбними активами під час розлучення дуже схоже на ситуацію із «спільним майном».
Спільність майна. В окремих штатах керуються принципом «спільності майна», запозиченим із систем цивільного права в Європі.
За ним, усе майно, набуте під час шлюбу, є спільною власністю, чоловік і жінка спільно ним володіють з часу його придбання. Власність, набута перед шлюбом, а також подарунки чи спадщина, які одержав кожний з подружжя, залишаються роздільним майном, якщо його не об'єднують. В деяких штатах прибуток чи відсоток з роздільного майна також вважається спільною власністю, якщо їх об'єднали. При розлученні кожний отримує свою роздільну власність, а спільна власність ділиться «порівну», а в деяких штатах — «по справедливості».На перший погляд, концепції спільної власності та роздільної власності видаються простими. Але насправді це не так. Ми маємо дуже багато позовів стосовно застосування цих концепцій, тому що існує багато форм власності, набутих під час шлюбу. Наприклад, судам доводилось вирішувати питання про те, як класифікувати допомогу ветеранам, компенсації за одержані особою ушкодження, а також майно, набуте перед шлюбом, але за яке заплачено зі спільних фондів. Суди виробили таку презумпцію: майно, набуте під час шлюбу, незважаючи на те, на чиє ім'я воно придбане, є спільною власністю.
Дошлюбні угоди. Згідно з дошлюбною угодою сторони за погодженням можуть визнавати свою власність як роздільну чи спільну або давати окрему специфікацію певним предметам майна. Дошлюбні угоди — це контракти, які укладаються парами перед одруженням. У них передбачається розподіл майна під час розірвання шлюбу або смерті одного з партнерів. Але найчастіше вони використовуються, коли заможна людина бере шлюб з тим, хто має порівняно менше грошей і бажає захистити спадщину своєї дитини. По суті, ця угода використовується з метою уникнути суперечок, пов'язаних із спадщиною.
Останнім часом дошлюбні угоди укладають з різних міркувань. Сьогодні зростає кількість розлучень, протягом життя людина може брати кілька шлюбів, існують різні шляхи та можливості накопичення майна, тому сторони зацікавлені у завчасному визначенні порядку розподілу свого майна у випадку розірвання шлюбу.
Не у всіх штатах поширені такі угоди, особливо якщо вони укладаються головним чином на випадок розлучення. Законодавчі акти багатьох штатів все-таки націлені на заохочування шлюбів, а не розлучень. Уніфікований закон про шлюб та розлучення (Uniform Marriage and Divorce Act — UMDA) передбачає «розгляд» таких угод під час розлучення, однак не надає їм зобов'язуючої сили 9.Див. Uniform Premarital Agreement Act— UMDA (виноска 2), а також /. Thomas Oldham. Premarital Agreements Are Now Enfarceable Unless.., 21 Houston L. Rev. 757 (1984).
Сімейне право 433
Дошлюбні угоди повинні відповідати основним вимогам контрактного права, і насамперед статуту про обман 10. Проте існують й інші вимоги, на котрих інколи наполягають суди. Одна з таких вимог — це повне розголошення активів та пасивів обох сторін перед укладанням угоди. Це дає змогу партнерам бути більш обізнаними щодо боргів, їх кількості і взагалі краще розуміти фінансовий підтекст угоди. Дуже важливо також, щоб економічні положення угоди були справедливими і прийнятними. Суди відмовляться спонукати виконання умов угоди, якщо вона є несправедливою чи однобічною, особливо якщо з угоди випливає, що одна сторона скористалася необізнаністю іншої. Суди більш схильні спонукати виконання дошлюбної угоди, коли інтереси сторін представляють їхні адвокати.