А. Розвиток деліктного права у перспективі
Різниця між деліктами та договорами. Традиційне англо-американське правознавство відрізняє деліктне право від договірного права, яке контролює виконання зобов'язань сторонами згідно з укладеною між ними угодою.
На відміну від цього загальний цивільно-правовий підхід відносить правопорушення, передбачені або непередбачені домовленістю сторін, до юрисдикції «зобов'язального права». Для настання відповідальності деліктне право не вимагає згоди сторін, а просто допускає, що всі члени суспільства мають загальноприйняте зобов'язання утримуватися від поведінки, що створює безпричинний ризик завдання шкоди іншим людям.Хоч між деліктним і договірним правом є велика різниця, однак вони мають і дещо спільне. Сторони договору мають певні обов'язки стосовно один до одного, що визначаються контрактом, але паралельно зобов'язання можуть виникнути і з делікту, що впливатиме на них і при відсутності контракту. Отже, в багатьох справах можна посилатися на принцип відшкодування збитків, що випливає як з договору, так і з делікту. Принцип відшкодування збитків, що випливає із делікту, в більшості випадків урізноманітнює засоби судового захисту. Саме тому він і розглядається у першу чергу.
Взагалі у справі, що випливає із договірних правовідносин, позивач може й не отримати відшкодування, штрафних стягнень за моральні страждання, тоді як у деліктних справах такі відшкодування передбачені. Типовим прикладом такого паралельного застосування відповідальності за шкоду, заподіяну особі неякісним товаром, є «відповідальність за виріб» — коли позивач має можливість відшкодовувати збитки унаслідок настання квазіделіктної відповідальності або через недбалість, або, виходячи із договірних відносин,— за невиконання гарантійних зобов'язань .
1 Питання деліктного права розглядається в роботі Dan Dobbs, Robert Е. Keeton & David G. Owen. Pros-
ser & Keeton on Torts, 5th Ed.
(West 1984). Дивл&кож Edward J. Kionka. Torts In a Nutshell, 2d Ed. (West 1992)та Levine & Diamond. Understanding Torts (Matthew Bender 1994). Чудовий порівняльний аналіз та цитати
наводяться у роботі John G. Fleming. The American Tort Process (Clarendon Press, Oxford 1988). Ще дві
роботи, які розглядають систему деліктного права у перспективі — Saul Levmore. Foundation of Tort Law
(Oxford U. Press 1994) та Robert L.Rabin. Perspectives on Tort Law, 2d Ed. (Little Brown & Co. 1983).
2 Див. розділ Х. Можливість вибору чи то деліктного, чи договірного засобу відшкодування роз
глядаються у Prosser & Keeton (виноска 1), § 92 та в Kionka (виноска 1), § 10—1. Див. також розділ X, де
розглядається можливість відповідальності за правопорушення, що базуються на недотриманні «згоди
доброї волі», що малась на увазі, як така, що притаманна всім контрактам.
Деліктне право 377
Різниця між деліктним та кримінальним правом. Спільним для деліктного та кримінального права є те, що в їх «поле зору» потрапляють протиправні вчинки, які можуть бути як цивільними правопорушеннями, так і кримінальними злочинами. Цивільні делікти певною мірою пов'язані з інтересами суспільства та уряду, зокрема у питаннях попередження протизаконної поведінки громадян. Цей зв'язок є особливо відчутним у деліктних справах, по яких дозволяються винесення рішень про накладання штрафних санкцій. Проте глибший аналіз виявляє значні відмін-ності між деліктним та кримінальним правом. Більшість цивільних правопорушень виникають через недбалість, тоді як злочин найчастіше пов'язаний з наміром чи, принаймні, безрозсудністю. Штрафні стягнення не допускаються внаслідок судового розгляду правопорушень, здійснених через недбалість. Більше того, деліктне право регулює відносини між сторонами, фізичними особами та передбачає, щоб компенсацію отримав постраждалий, тоді як кримінальне право розглядає злочини проти суспільства. Символічним у цьому відношенні є той факт, що, на відміну від країн, у яких цивільний позов щодо відшкодування збитків може додаватися до кримінального звинувачення, у США цивільна та кримінальна відповідальність повинні встановлюватись двома окремими судовими процесами. Постраждалі в кримінальних справах не можуть зазвичай отримати грошову компенсацію у ході кримінального судового процесу і змушені для цього порушувати окрему цивільну справу.
Проте, використовуючи свою дискреційну владу, суд, що проводить судове засідання, може зобов'язати підсудного відшкодувати постраждалому будь-яку втрату чи ушкодження майна, як частину вироку 3.Джерела деліктного права. Деліктне право США в принципі є загальним правом. Це означає, що суди уповноважені змінювати положення існуючого деліктного права, вносити поправки до нього або навіть створювати нові склади деліктів . З метою «реформування» системи деліктного права в останні роки парламентом були прийнятті нові законодавчі акти, проте більшість з них стосувалась процедурних питань, розмірів та типів відшкодувань. За деякими винятками законодавці виявляють бажання залишити право регулювання основних елементів правопорушення та захисту в руках судів .
Федеральні законодавчі органи та органи штатів визначають все нові й нові склади правопорушень: шляхом прийняття звичайних статутів та впровадження приватних позовів щодо відшкодування особистих збитків. Однак ці статутні правопорушення в основному мало чим нагадують делікти. Як, наприклад, федеральні законодавчі акти, спрямовані проти дискримінації під час влаштування на роботу або різноманітні закони на захист прав споживачів . Так, особи, яким була завдана шкода через порушення їх конституційних прав , можуть судитися з урядовими чиновниками, щоб останні несли цивільно-правову відповідальність . До цієї сфери відносяться також «конституційні делікти». Вони в основному розглядаються в аспекті цивільно-правових позовів, а не деліктних відносин .
Жертва у карній справі, яка виступає позивачем у подальшій судовій справі про відшкодування збитків, матиме деякі проблеми, встановлюючи відповідальність.
4 Прикладами порівняно нових складів правопорушень є навмисне чи ненавмисне завдання мо
ральних страждань, нанесення внутрішньоутробних ушкоджень Див. Prosser & Keeton (виноска 1), § 1.
5 Це твердження є справедливим і у випадках деліктної відповідальності, яка має місце у країнах
з цивільним правом, коли норми, прийняті суддями, сприймаються досить стримано.
Положеннямиделіктного права у Франції вважаються рішення апеляційних судів. Проте останнім часом деякі суди
Сполучених Штатів висловлюють сумніви з приводу необхідності внесення змін до деліктного права саме
судами. Див. розділ II.
6 Закон про дискримінацію під час влаштування на роботу розглядається в розділі XV.
Основні принципи порушення позову в таких випадках розглядалися у розділі VI.
В принципі відокремити конституційні порушення від звичайних порушень загального права інколи буває досить важко. Див. William Burnham. Separating Constitutional and Common — Law Torts: a Critique and a Proposed Constitutional Theory of Duty, 73 Minn. L. Rev. 515 (1989).
378 Розділ Л
Як і загальне право, деліктне право — це право, що регулюється штатами, і тому воно в кожному штаті різне. Однак основні базові положення цивільної відповідальності випливають із загального права і практично однакові в усіх штатах. Але, всупереч формальній схожості положень деліктного права у різних шта-тах, воно залишається галуззю права, що не містить загального принципу. Значною мірою це є наслідком загальноправового розвитку деліктного права — поступове визнання судами права на отримання відшкодування збитків під його особливими назвами: порушення прав володіння, наклеп, привласнення майна та ін. Причому кожен з цих випадків характеризується особливістю процедури відшкодування 9.