2. Розподіл обов'язків між суддею і присяжними
Факти і розподіл права. Присяжні не мають права вирішувати всіх спірних питань у справі. Як правило, спірні питання права вирішують судді, а спори про факт — присяжні. Але й тут вони не можуть робити висновків довільно, на власний розсуд.
За винятком вердикту про виправдання у кримінальній справі, суддя чи апеляційний суд мають право скасувати вердикт за браком доказів, достатніх для його підтримки, або якщо він незаконний. Ця влада судді — не виняток із загального правила, за яким судді вирішують лише спори про право: там, де є докази, достатні для підтримки рішення присяжних, це вважається скоріше спірним питанням права, аніж спором про факт. Інакше кажучи, чи повинні спір про факт вирішувати присяжні, є спірним питанням права для судді.Іноді важко сказати, що є спором про факт, а що є спором про право. Виникають так звані «змішані спірні питання факту-права». В суді присяжних звичайнісіньким змішаним питанням є спір про «застосування права»— там, де правовий критерій обов'язково застосовується до фактів справи. Наприклад, питання, з якою швидкістю їхав обвинувачений під час автомобільної пригоди, є явним спором про факт; його передають присяжним для винесення рішення. Змішаним спірним питанням факту-права є таке: з якою швидкістю їхав обвинувачений дорогою, які були погодні умови і чи можуть присяжні віднести це до «неуважності», а отже, й дати змогу позивачеві виграти справу. Присяжним взагалі дозволяється вирішувати питання про застосування права і, звичайно ж, про допущене «недбальство». Якщо вирішення питання про застосування права потребує уніфікованого підходу, скажімо, використання критерію для визначення, чи мало місце порушення угоди, то це питання, очевидно, розглядатиметься як спір про право. З іншого боку, якщо положення угоди доступне для застосування непрофесіоналами, тоді це питання можуть вирішувати присяжні18.
Нуліфікація з боку присяжних.
Сучасним присяжним кажуть, що вони повинні використовувати право, надане їм суддею, для визначення, які факти є відповідними, і застосовувати закон до цих фактів. І взагалі, що висновки, несумісні з законом, відхилятимуться суддею. Однак виправдальні рішення присяжних у кримінальній справі не переглядаються у разі подання апеляції чи в інших випадках. Це означає, що за таких обставин присяжні мають повноваження «нуліфікації», тобто право, всупереч законові, виправдати відповідача, незважаючи на явні докази його вини. Діючи так, присяжні використовують повноваження судити не лише факти, а й закон.Існує незаперечний доказ, що у XVIII ст. присяжним, яких мали на увазі автори Конституції, дозволялося судити не лише факти, а й закон . Однак з погляду сучасності, цього не слід робити . Причина того, що виправдання не може бути відхилено, а новий суд — призначено, полягає в подвійному могутньому конституційному захисті, який забороняє вдруге судити запідозреного за тим самим обвинуваченням . Але ця стаття про подвійний захист не дає присяжним жодного права на нуліфікацію. Як то кажуть, присяжні мають повноваження на нуліфікацію —
Сучасний російський суд присяжних є порівняно незалежним. 18 Див. Nunez v. Superior Oil Co., 572 F. 2d 1119 (5th Cir. 1978).
Див. інструкції головного судді ДжонаДжея присяжним у справі Georgia v. Brailsford, З U.S. (3 Dall) 1,4 (1794), а також конфлікти у справі Sparf and Hansen v. United States, 156 U.S. 51 (1895). Див. Alan Scheflin & Jon Van Dyke. Jury Nullification: The Contours of a Controversy, 43 Law & Contemp. Probs. 51 (1980).
20 Справа Sparf, див. вище.
21 Див. розділ VII.
92 Розділ III
де-факто, але не мають юридичного права робити це. Тож ні суддя, ні адвокат обвинуваченого не можуть вказувати присяжним на таке повноваження. У більшості юрисдикцій суддя нагадує присяжним, що нехтування інструкцій суду є порушенням клятви присяжних. Побачивши зі свідчень, що обвинувачений скоїв злочин, вони повинні визнати його винним, незалежно від своїх особистих почуттів 22.
Немає статистики, яка б визначала, наскільки часто трапляються випадки нуліфікації рішення присяжними, і такої не може бути, бо присяжні не зобов'язані вказувати мотивів винесення вердикту, й питання про те, чи доказ був достатнім для засудження, є предметом їхніх рішень.
Проблема нуліфікації привертає увагу преси, тому складається враження, начебто вона трапляється частіше, ніж насправді. Традиційні інструкції присяжним дають підстави сподіватися, що нуліфікація матиме місце лише в небагатьох екстремальних випадках 23.При розгляді цивільних справ, коли присяжні пильніше контролюються суддею, вони усе ж можуть виявляти невдоволення правовою нормою шляхом використання своїх широких повноважень щодо визначення спірних питань факту, аби сприяти стороні, яка зазнала шкоди від цієї норми права. Якщо присяжні наполегливо виявляють невдоволення правовою нормою, знайшовши спірні факти, це може вплинути на розгляд суддями цієї правової норми. Суд у справі Гофман проти Джонс (Hoffman v. Jones) (флоридська справа, що змінила закон штату, який допускав поблажливе ставлення до недбальства) підтримав це рішення, зациту-вавши висловлювання одного із вчених про те, що існує «якесь непорозуміння стосовно правової норми», яка так суперечить усталеним поглядам суспільства, що непрофесіонал чи не завжди відмовлятиметься застосовувати цю норму, навіть коли цього зажадає від нього суддя, чиї інструкції він заприсягнувся виконувати .